ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 906/79/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Вовк І.В. і Стратієнко Л.В.

розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Лугинське" товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська лісопереробна група", смт Лугини Лугинського району Житомирської області (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду Житомирської області від 29.03.2016 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2016

зі справи № 906/79/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Лугинська райагропромтехніка", смт Лугини Лугинського району Житомирської області (далі - Товариство),

до Підприємства

про стягнення 107 267,36 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальшого збільшення розміру позовних вимог) було подано про стягнення суми 107 267,36 грн., з яких: 60 000 грн. боргу з орендної плати; 14 059,36 грн. пені за прострочення сплати орендної плати; 32 258,06 грн. неустойки за прострочення повернення орендованого майна; 949,94 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.03.2016 (суддя Гансецький В.П.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (колегія у складі: Філіпова Т.Л. - головуючий, Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.): позов задоволено; з Підприємства стягнуто на користь Товариства зазначені суми і 1 609,01 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу з посиланням на приписи Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Відповідно до укладеного сторонами договору від 30.04.2015 № 1 оренди нежилих приміщень (далі - Договір № 1) Товариство (орендодавець) передав, а Підприємство (орендар) прийняло в строкове платне користування нежитлові приміщення: типову майстерню та технічний обмінний пункт, що знаходяться за адресою: Житомирська область, смт Лугини, вул. К. Маркса 48 (далі - Майно), для забезпечення господарської діяльності орендаря - використання як цехів з переробки деревини, згідно з актом приймання - передачі від 30.04.2015.

За умовами цього договору:

- разом з об'єктом оренди орендодавець передає право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування та користування об'єктом оренди, позначеною на плані, що є невід'ємною частиною цього договору (підпункт 1.1.3 пункту 1.1);

- термін оренди - з 01.05.2015 по 31.12.2015 (пункт 3.1);

- орендна плата нараховується з дати прийняття орендарем об'єкта оренди за актом приймання-передачі і до дати фактичного повернення об'єкта оренди з підписанням акта приймання-передачі. Розмір орендної плати складає 10 000 грн. на місяць без ПДВ (пункт 4.1);

- орендар зобов'язаний проводити перерахування орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно у визначеному обсязі, не пізніше 10-го числа поточного місяця (пункт 4.2).

За даними Товариства, Підприємство свої договірні зобов'язання виконало неналежним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість перед Товариством у сумі 60 000 грн., що підтверджується: заявою Товариства; довідкою Товариства від 29.03.2016 № 19; підписаним Товариством актом звірки взаєморозрахунків станом на 16.03.2016.

Згідно з підпунктом 8.1 Договору № 1 за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність "згідно діючого законодавства"; у випадку прострочення перерахування орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 8.3 цього договору).

За розрахунками Товариства, суми пені та 3% річних становлять, відповідно, 14 059,36 грн. і 949,94 грн.

Договором № 1 передбачено, зокрема, що:

- цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 (пункт 9.1);

- повернення об'єкта оренди після закінчення дії даного договору проводиться із складанням акта приймання-передачі. Об'єкт оренди вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (пункт 5.2);

- після закінчення терміну оренди, розірвання договору оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю об'єкт оренди протягом 15-ти календарних днів за актом приймання-передачі (пункт 7.1);

- у момент підписання акта приймання-передачі орендар передає орендодавцю ключі від приміщень та споруд, що знаходилися у користуванні (пункт 7.2).

За даними Товариства, незважаючи на припинення Договору № 1, повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі здійснено не було, а Підприємство продовжує й далі користуватися Майном.

Товариством направлялися Підприємству письмові вимоги про приведення у належний стан та повернення Майна і проведення розрахунку за Договором № 1, але Підприємство залишило їх без відповіді й задоволення.

Здійснений Товариством розрахунок не суперечить чинному законодавству і Договору № 1.

Підприємство позовні вимоги не заперечило, доказів сплати боргу не подало.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

Підприємство на виконання Договору № 1 періодично здійснювало внесення орендної плати (17.07.2015, 03.08.2015, 31.08.2015). У подальшому воно припинило вносити орендну плату; загалом вона не сплачувалася упродовж 6 місяців.

Доводи Підприємства (в апеляційній скарзі) про те, що Товариство з 07.12.2015 по 18.12.2015 неправомірно відімкнуло електроенергію в орендованих Підприємством приміщеннях, що призвело до порушення графіка виробництва, відвантаження продукції та надходження запланованих грошових надходжень, які Підприємство планувало спрямувати на виконання договору від 01.12.2016 №1-12, не спростовують наявності заборгованості з орендної плати і закінчення строку користування орендованими приміщеннями.

Стосовно доводів Підприємства про те, що Договір № 1 поновлено на той самий строк, що й було укладено, тобто ще на 8 місяців, оскільки Товариство протягом 1 місяця не надіслало на адресу орендаря заперечення щодо продовження дії цього договору, апеляційний господарський суд зазначив, що ним беруться до уваги докази направлення орендодавцем повідомлення від 30.12.2015 № 57 про припинення Договору №1 і те, що наявність листа орендодавця про закінчення строку дії даного договору свідчить про неможливість автоматичного продовження строку дії Договору № 1 на новий термін. До того ж у справі відсутні докази укладання сторонами додаткової угоди до цього договору щодо продовження строку його дії.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення зазначених сум заборгованості з орендної плати за Договором № 1, відповідних сум пені та річних, пов'язаних з цією заборгованістю, а також неустойки на підставі частини другої статті 785 ЦК України.

Попередні судові інстанції з урахуванням встановлених ними обставин справи та керуючись вимогами статей 11, 525, 526, 549, 610, 625, 629, 759, 762 ЦК України, статей 173-175, 230, 231, 291 Господарського кодексу України, з'ясувавши факти неналежного виконання Підприємством своїх зобов'язань за Договором № 1 щодо внесення орендної плати за користування Майном, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог щодо, зокрема, стягнення сум заборгованості з орендної плати, пені та річних. До цього слід додати, що згідно із статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін і обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; з'ясовані попередніми судовими інстанціями умови Договору № 1 цим вимогам названого Закону відповідають.

Доводи касаційної скарги відповідних висновків суду не спростовують.

Так, за матеріалами справи не знаходить підтвердження посилання скаржника на надіслання йому ухвали про порушення провадження у справі "з порушенням норм чинного законодавства". Що ж до зазначених скаржником обставин стосовно того, що "відповідальна особа, яка має право отримувати кореспонденцію, не знаходиться на підприємстві постійно через те, що воно на даний час не працює, поштова кореспонденція отримується 2-3 рази на місяць", то, по-перше, наведене нічим не підтверджується, по-друге, відповідні обставини стосуються виключно внутрішніх питань діяльності скаржника і не можуть свідчити про порушення порядку надсилання судом процесуальних документів на адресу скаржника.

Всупереч думці скаржника, клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи не є тотожним клопотанню сторони зі справи про продовження строку вирішення спору. Адже відкладення розгляду справи згідно із статтею 77 ГПК України здійснюється в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, тоді як продовження строку вирішення спору завжди має місце поза такими межами.

Згідно з приписами ГПК України:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони у справі обґрунтовують свої заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, заперечень (частина перша статті 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

Із змісту оскаржуваних судових рішень випливає і скаржником не спростовано, що ним не лише в місцевому суді (де представника скаржника не було), а й в апеляційній інстанції (де його представник був присутній) всупереч відповідним вимогам ГПК України не було подано доказів належного виконання своїх грошових зобов'язань за договором.

Зазначаючи про те, що "спірними (на погляд Підприємства) виглядають розрахунки щодо обчислення пені, штрафних санкцій і т.д.", скаржник, однак, не вказав, у чому конкретно полягає їх "спірність" та не подав, у тому числі до суду апеляційної інстанції, відповідного контррозрахунку.

Так само не знаходить підтвердження довод скаржника стосовно того, що "оскільки Відповідач користується майном після закінчення строку договору найму та за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця… договір оренди є поновленим на той самий строк, що і був укладений, тобто ще на 8 місяців". Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Попередніми судовими інстанціями з'ясовано та й самим скаржником підтверджується, що Товариство телеграмою від 18.01.2016 (тобто у межах одного місяця після закінчення строку Договору № 1) повідомило Підприємство про закінчення строку дії даного договору та просило провести розрахунки і передати майно за договором, що й свідчить про заперечення наймодавця (орендодавця), тобто Товариства, проти поновлення згаданого договору.

Водночас висновок господарського суду стосовно стягнення з Підприємства суми неустойки 32 258,06 грн. за прострочення повернення орендованого майна є передчасним через неповне з'ясування, зокрема судом апеляційної інстанції, пов'язаних з цим обставин.

Згідно з частиною другою статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених цією нормою ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але УМИСНО цього обов'язку не виконав.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 № 5015/4879/12. Даний висновок відповідно до частини третьої статті 82 ГПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин. Статтею 11128 названого Кодексу також передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судами попередніх інстанцій у розгляді даної справи не встановлено обставин, пов'язаних із наявністю або відсутністю умислу Підприємства на невиконання свого обов'язку з повернення Майна. Тим часом такі обставини мали істотне значення для правильного вирішення питання про підстави для стягнення з відповідача суми згаданої неустойки. Не з'ясувавши їх, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, тобто частини другої статті 785 ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини другої статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення з даної справи підлягають скасуванню в частині, що стосується задоволення позовних вимог про стягнення суми неустойки 32 258,06 грн. за прострочення повернення орендованого майна, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір (у тій же частині) відповідно до вимог закону.

У решті згадані судові рішення відповідають вимогам закону, встановленим судами обставинам справи, і визначені процесуальним законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Лугинське" товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська лісопереробна група" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 29.03.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 зі справи № 906/79/16 скасувати в частині, що стосується задоволення позовних вимог про стягнення суми неустойки 32 258,06 грн. за прострочення повернення орендованого майна.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

У решті зазначені рішення і постанову залишити без змін.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Вовк

Суддя Л. Стратієнко