ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 902/2/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на рішення та постановугосподарського суду Вінницької області від 23.02.2016 Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 у справі№ 902/2/16 господарського суду Вінницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення коштів,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" (далі - ТОВ "Кусто Агро Фарминг") звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) про стягнення заборгованості внаслідок невиконаного зобов'язання за договором № 16/11 від 14.11.2013 у розмірі 80 000,00 грн. та штрафу у розмірі 3 000,00 грн. згідно з п. 5.1 договору № 16/11 від 14.11.2013.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.02.2016 у справі № 902/2/16 (суддя Тварковський А.А.) позов ТОВ "Кусто Агро Фарминг" задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь позивача 80 000,00 грн.; у задоволенні позову в частині стягнення 3 000,00 грн. штрафу відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 (колегія суддів у складі: Саврій В.А. - головуючий, Мамченко Ю.А., Огороднік К.М.) рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2016 у справі № 902/2/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Вінницької області від 23.02.2016 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 у справі № 902/2/16, ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти і передати справу на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.08.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.08.2016 о 10 год. 45 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14.11.2013 між ТОВ "Кусто Агро Фарминг" (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договір № 16/11 про надання інформаційно-консультаційних послуг (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати інформаційно-консультаційні послуги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору Виконавець зобов'язується надати інформаційно-консультаційні послуги з питань підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок. Консультації та інформаційне обслуговування здійснюються Виконавцем в усній формі.

Як встановлено у п.п. 4.1, 4.3 Договору, сума Договору складає 80 000 грн. Плата за послуги сплачується в національній валюті України - гривні, за безготівковим розрахунком на поточний рахунок Виконавця в установі банку.

21.11.2013 позивачем згідно з платіжним дорученням № 543 від 21.11.2013 перераховано відповідачу 80 000 грн. в якості оплати інформаційно-консультаційних послуг. Перерахування коштів відповідачу також підтверджується випискою по рахунку позивача за 21.11.2013.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, надання послуг згідно з умовами Договору, чи повернення перерахованих йому коштів у сумі 80 000 грн.

Також суди встановили, що 11.12.2015 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу-претензію № 11/12-80 від 11.12.2015, в якій йшлося, зокрема, щодо повернення коштів, сплачених за Договором, яку відповідачем залишено без відповіді та реагування, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення викладено у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлені обставини, з урахуванням вимоги-претензії № 11/12-80 від 11.12.2015, суди дійшли висновку, що строк виконання вказаних зобов'язань настав, та наявні правові підстави для повернення відповідачем коштів через невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що відповідач в установленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 80 000,00 грн.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 3 000 грн. штрафу.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 5.1 Договору за одноразову необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 3 000 грн.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів щодо одноразової необґрунтованої відмови відповідача від виконання ним своїх зобов'язань за Договором, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість нарахування штрафу в розмірі 3 000 грн. та відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 000 грн. штрафу.

Відхиляючи доводи ФОП ОСОБА_4 про порушення судом першої інстанції процесуальних прав відповідача на захист у судовому порядку своїх інтересів, апеляційний господарський суд, з урахуванням обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів, положень ч. 1 ст. 4, ст. 22, ч. 5 ст. 28, ст.ст. 69, 77 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також роз'яснень, викладених у пп. 3.9.2 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та у листі Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача було достатньо часу для того, щоб надати суду докази в обґрунтування своїх доводів щодо позову, сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору та забезпечити участь свого представника у судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції, відхиляючи клопотання ФОП ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи, не порушив процесуальні права відповідача у справі.

Відхиляючи посилання відповідача в апеляційній інстанції на лист колишнього начальника відділу землеустрою в ТОВ "Кусто Агро Фарминг" ОСОБА_9 як на доказ надання послуг за Договором, апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ст.ст. 33, 34 ГПК України та ст.ст. 627, 629 ЦК України, вказав, що за умовами п. 4.2 Договору вартість послуг визначається на підставі обсягу послуг, які Виконавець надав чи повинен буде надати, та вказується в акті передачі-приймання послуг.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять акта передачі-приймання послуг на підтвердження факту надання послуг за Договором.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 та рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2016 у справі № 902/2/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук