Постанова ВГСУ від 16.08.2016 року у справі №901/3976/13

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 901/3976/13 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Гоголь Т.Г.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" на постановувід 24.05.2016 Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Київської області № 901/3976/13за позовомЗаступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: 1) Кабінету Міністрів України 2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний Військовий санаторій "Ялтинський"до1) Ялтинської міської ради 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль"за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:1) Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим 2) Міністерства оборони України 3) Фонд державного майна Українипропро визнання недійсними рішень та договору оренди землі,за участю представників: позивача 1 - позивача 2 - Сінько А.А. не з'явились відповідача 1 - відповідача 2 - третьої особи 1 - третьої особи 2 - третьої особи 3 - ГПУ -не з'явились Войцеховська Ю.В. не з'явились не з'явились не з'явились Тесленко А.Ю.ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2013 року Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" (далі - позивач-2) до Ялтинської міської ради (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" (далі-відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим (далі - третя особа-1), Міністерства оборони України (далі - третя особа-2), Фонду державного майна України (далі - тертя особа-3), про:

- визнання недійсним та скасування рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 № 173 щодо припинення Державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення;

- визнання недійсним та скасування рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184), укладеного 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрованого 27.05.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 13, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Справа №901/3976/13 розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 22.02.2016 у справі №901/3976/13 (суддя Карпечкін Т.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Станіка С.Р., суддів Хрипуна О.О., Власова Ю.Л.), позовні вимоги задоволені. Визнано недійсним та скасовано рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 щодо припинення Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення. Визнано недійсним та скасовано рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрований 27.05.2010.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" з рішенням та постановою у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 12, 80, 78, 83, 84, 92, 141, 142 Земельного кодексу України, ст. ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані обставини, які свідчать про сплив позовної давності. Крім того, скаржник також вказує, що оскільки держава в особі Міністерства оборони України реалізувала своє право добровільної відмови від користування спірною земельною ділянкою державної власності, спірні рішення Ялтинської міської ради прийняті у відповідності до законодавчих вимог.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа-2 заперечує проти її задоволення.

Позивач-2, відповідач-1 та треті особи не скористались своїми процесуальними правами на подання відзиву на касаційну скаргу та на участь їх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача-1, відповідача-2 та Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Ялтинської міської ради від 29.11.2001 №34 надано у постійне користування Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" для експлуатації та обслуговування санаторію земельну ділянку площею 18,024 га та 28.12.2001 видано Державний акт, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №172.

На момент прийняття Ялтинською міською радою зазначеного рішення був чинним Земельний кодекс Української РСР 18.12.1990, яким були обумовлені повноваження щодо надання земельних ділянок у користування, зокрема, міськими радами (ст. 19).

В свою чергу, спірні правовідносини сторін виникли під час дії норм Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002 і встановив новий порядок регулювання земельних відносин в Україні.

15.11.2007 до Ялтинської міської ради надійшов лист від імені Міністерства оборони України за №197/18 від 31.10.2007 про відмову від земельної ділянки площею 16,5709 га зі складу земельної ділянки площею 18,024 га, яка знаходиться у користуванні Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський".

Рішенням Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 з посиланням, зокрема, на статті 141-142, 149 Земельного кодексу України та вказаний лист Міністерства оборони України від 31.10.2007 №197/18, припинено право Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га із загальної площі 18,024 га, наданої для обслуговування санаторію - "землі оздоровчого призначення" - та включено їх до земель Ялтинської міської ради.

Рішенням 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 №208 затверджено проект землеустрою із відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" площею 12,9212 га для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель та споруд за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 34 (попередньо, рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12.11.2009 №1979 всі нежитлові приміщення по вулиці Свердлова №№32, 34, 38 в місті Ялта були об'єднані в одну поштову адресу - вулиця Свердлова №34) та надано земельну ділянку товариству в оренду на 49 років.

На підставі вказаного рішення 26.03.2010 між Ялтинською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки №041000700029, за умовами якого орендодавець передає, а орендатор приймає в оренду земельну ділянку рекреаційного призначення, код-1.17, яка розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, 34, кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184 (п.1.1 договору); в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12,9212 га (п.2.1 договору); на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди (п.2.2 договору); договір оренди укладено строком на 49 років з моменту прийняття рішення №208 29-ї сесії Ялтинської міської ради 5-го скликання від 22.12.2009 (п.3.1 договору); земельна ділянка надається в оренду для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель і споруд (п. 5.1 договору); цільове призначення земельної ділянки - рекреаційне призначення (п.5.2 договору).

Заступник прокурора АР Крим, посилаючись на результати проведеної перевірки, якою були встановлені порушення вимог законодавства при припиненні Ялтинською міською радою постійного користування землями державної власності оздоровчого призначення Державного підприємства "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" та подальшої їх передачі в оренду, звернувся в листопаді 2013 року до Господарського суду АР Крим з цим позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський".

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій, виходячи з того, що Ялтинська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла припиняти постійне користування нею позивачем-2, змінювати її цільове призначення та передавати в оренду, дійшли висновків про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваних рішень Ялтинської міської ради та укладеного на їх підставі договору оренди земельної ділянки. Щодо позовної давності, про застосування якої заявив відповідач-2, попередні судові інстанції визначили, що питання обізнаності прокурора і позивача-2 про наявність оскаржуваних рішень Ялтинської міської ради та оспорюваного договору оренди землі в контексті конкретної дати початку відліку позовної давності не мають значення для вирішення спору у даній справі, оскільки позивач-2 в розумінні рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 не здійснює державних функцій у спірних земельних правовідносинах, а прокурор у даному провадженні № 901/3976/13 здійснює представництво інтересів саме Кабінету Міністрів України і не є позивачем, отже визначальним при вирішенні даного спору є обставина обізнаності про оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування та оспорюваний договір оренди землі саме Кабінетом Міністрів України, як органом державної влади, що здійснює повноваження щодо розпорядження землями державної власності і який дізнався про порушення його таких прав у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 та 14.11.2013 відповідно.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що з висновками судів попередніх інстанцій про підставність задоволення позовних вимог слід погодитись, з огляду на таке.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Крім того, відповідно до пункту "ж" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. Аналогічна норма міститься в Законі України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" відповідно до свого Статуту засновано на державній власності та підпорядковано Міністерству оборони України, яке є його органом управління.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з частинами 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) передбачалося, що до розмежування земель державної і комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною другою статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами було визначено Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 № 173) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За приписами ч. ч. 1, 2, 9 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Так, відповідно до ст. 47, ч. 1 ст. 48 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (ст. 77 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Статтею 10 Закону України "Про оборону України" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається зі змісту листа Управління Держземагенства у місті Ялті від 05.11.2013 №8798-2/ю-25-4, спірна земельна ділянка згідно Державної статистичної звітності "Облік земель" (форма 6-зем) станом на 2007 рік рахувалась на обліку: рядок 7.2 (шифр 85) "Землі оздоровчого призначення" (категорія земель), в тому числі по окремих видах використання в межах категорії земель: графи 34, 43, 79 "забудовані землі", "землі суспільного призначення", "землі оздоровчого призначення".

Інструкція із заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, ба-зем, 6б-зем, 2-зем), затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 № 377, передбачає, що у рядку 85 зазначаються дані про землекористувачів земель оздоровчого призначення, а у графах відображається класифікація земель згідно зі "Стандартною статистичною класифікацією землекористування ЄЕК", як змішана: за видами земельних угідь та видами економічної діяльності.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наданими відомостями з Єдиного реєстру державної власності (від 18.01.2016 № 0-15-752ДСК) на балансі ДП МОУ "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" знаходиться 56 будівель і споруд за адресою: вул. Свердлова, м. Ялта, АРК Крим, суб'єкт управління - Міністерство оборони України, з останньою датою інвентаризації 01.01.2012, зокрема, за такими класифікаторами як санаторії, профілакторії, центри функціональної реабілітації, будинки багатоквартирні масової забудови, гуртожитки для працівників та службовців спальні корпуси.

Таким чином, суди правомірно визначили, що земельна ділянка площею 18,024 га, яка перебувала в користуванні ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський" відносилась до державних земель оборони оздоровчого призначення, управління якою здійснюється Міністерством оборони України, а розпорядження такою землею здійснюється власником - Кабінетом Міністрів України, отже Ялтинська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відтак рішення Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173, яким припинено право постійного користування ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський" земельною ділянкою площею 16,5709 га із загальної площі 18,024 га, наданої для обслуговування санаторію - "землі оздоровчого призначення" - та включення їх до земель Ялтинської міської ради на підставі листа Міністерства оборони України від 31.10.2007 № 197/18, прийнято з перевищенням власних повноважень та за відсутності волевиявлення органу, уповноваженого на прийняття рішення про припинення права постійного користування землями оздоровчого призначення, а саме Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Також прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним та скасування рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184).

Згідно з ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що знаходиться у власності або в користуванні, проводиться тільки після вилучення (викупу) його в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Оскільки, як встановлено вище, спірна земельна ділянка у встановленому Земельним кодексом України порядку не вилучалася та її цільове призначення (з оздоровчого призначення на рекреаційне) не змінювалося, рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 не відповідає Законові.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені статтею 21 Земельного кодексу України, відповідно до якої порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли законного і ґрунтовного висновку про недійсність як оскаржуваного рішення Ялтинської міськради від 22.12.2009 №208, так і укладеного між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" на підставі цього рішення договору від 26.03.2010 оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184), зареєстрованого 27.05.2010.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписи статті 207 Цивільного кодексу України надають суду право визнати недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Отже, оскільки договір оренди земельної ділянки укладений на підставі рішення Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду ТОВ "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184), позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним зазначеного рішення.

При цьому, судами враховано, що підставою укладення оспорюваного договору стало прийняття Ялтинською міською радою рішення від 14.12.2007 №173 щодо припинення права постійного користування державному підприємству земельною ділянкою, яка належала до земель державної власності та повноваженнями щодо розпорядження якою мав виключно Кабінет Міністрів України, отже Ялтинська міськрада не мала права в подальшому розпоряджатись цією земельною ділянкою шляхом прийняття рішення від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою, передачі в оренду ТОВ "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184) та укладення з останнім оспорюваного договору, що тягне за собою визнання договору недійсним у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України як такого, що суперечить вимогам законодавства, чинного на момент укладення.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-2, колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати, що позовна давність спливла.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, особою, на захист порушених прав якої прокурором подано позов, є Кабінет Міністрів України, отже визначальним при вирішенні даного спору є обставина обізнаності про оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування та оспорюваний договір оренди землі саме Кабінетом Міністрів України, як органом державної влади, що здійснює повноваження щодо розпорядження землями державної власності

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Кабінет Міністрів України дізнався про порушення його таких прав у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 та 14.11.2013 відповідно. Отже, подання прокурором в інтересах Кабінету Міністрів України позову до суду 28.11.2013 здійснено в межах позовної давності. Будь-яких доказів на спростування цієї обставини відповідач-2 під час неодноразового розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надав, його касаційна скарга також не містить посилань на такі докази.

При цьому, доводи відповідача-2 щодо порушення прокурором і позивачем-2 строку позовної давності правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, адже питання обізнаності прокурора і позивача-2 про наявність оскаржуваних рішень Ялтинської міської ради та оспорюваного договору оренди землі в контексті конкретної дати початку відліку позовної давності не мають значення для вирішення спору у даній справі, оскільки позивач-2 в розумінні рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 не здійснює державних функцій у спірних земельних правовідносинах, а прокурор у даному провадженні №901/3976/13 здійснює представництво інтересів саме Кабінету Міністрів України і не є позивачем.

Таким чином, висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а фактично зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, яким вже надана належна правова оцінка господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про підставність і ґрунтовність позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст. ст. 1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -