ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року Справа № 910/897/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В.суддівФролової Г.М. , Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 рокуу справі№ 910/897/15-г господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Монарх"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державної архітектурно-будівельної інспекції Українипророзірвання договору та повернення земельної ділянки

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:Куксюк А.Л. дов. № 07/06 від 07.06.2016- третьої особи:не з'явився,- прокуратури:Красножон О.М. - посв. № 000598 від 01.08.2012

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди земельної ділянки від 08.04.2005 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року (судді: Головатюк Л.Д., Ковтун С.А., Стасюк С.В.) позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх" задоволено повністю. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 1,8757 га, вартістю 8 632 903,82 грн., кадастровий номер 8000000000:72:005:0021, на вул. Уманська, 8-12 у Солом'янському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Монарх", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 11.04.2005 року за №72-6-00265. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Монарх" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 1,8757 га, вартістю 8 632 903,82 грн., кадастровий номер 8000000000:72:005:0021, яка розташована на вул. Уманська, 8-12 у Солом'янському районі м. Києва, у стані, придатному для її подальшого використання. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Монарх" в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 2 436 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Монарх" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати, а провадження у справі припинити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року (судді: Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) у справі № 910/897/15-г апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Монарх" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року та припинити провадження у справі, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 141, 144 Земельного кодексу України, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 27.05.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Данилової Т.Б., Фролової Г.М., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх" прийнято до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 09.06.2016 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.06.2016 року, на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання та клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи, колегією суддів було відкладено розгляд касаційної скарги на 16.06.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 13.06.2016 року № 08.03-04/1981, у зв'язку з відпусткою судді Данилової Т.Б., призначено проведення автоматичної зміни складу суду колегії суддів у судовій справі господарського суду міста Києва № 910/897/15-г.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.06.2016 року у справі № 910/897/15-г, у зв'язку з відпусткою судді Данилової Т.Б., сформовано склад колегії суддів: Яценко О.В. - головуючий, Фролова Г.М., Ходаківська І.П.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанову апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 2 рішення Київської міської ради від 29.04.2004 року № 238-2/1448-1 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" Товариству з обмеженою відповідальністю "Монарх" (далі - ТОВ "Монарх") передано в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 2,09 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчально-виховного закладу на вул. Уманській, 8-12 у Солом'янському районі м. Києва.

На виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ "Монарх" 08.04.2005 року укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Товариству надано земельну ділянку площею 1,8757 га (кадастровий номер 8000000000:72:005:0021) за адресою та з цільовим призначенням, вказаними у рішенні.

Договір оренди земельної ділянки зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 11.04.2005 року за № 72-6-00265 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Передача земельної ділянки здійснена шляхом підписання між сторонами 11.04.2005 року акту приймання-передачі земельної ділянки, ТОВ "Монарх" сплачує орендну плату за її використання.

Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору становила 4 213 222 грн., з урахуванням коефіцієнтів індексації у 2014 році - 8 632 903,82 грн.

Згідно з п. 2.1. спірного договору оренди земельну ділянку на вул. Уманській, 8-12 у Солом'янському районі м. Києва передано ТОВ "Монарх" для будівництва, експлуатації та обслуговування навчально-виховного закладу.

Як встановлено судами, Товариство було зобов'язане завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору (п.8.4. даного договору).

Тобто, за умовами договору, ТОВ "Монарх" повинно було завершити будівництво навчально-виховного закладу на орендованій земельній ділянці до 11.04.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є вимога про розірвання договору оренди земельної ділянки у зв'язку з невиконанням ТОВ "Монарх" упродовж тривалого терміну обов'язку, передбаченого п. 8.4 вказаного договору, щодо завершення забудови земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

Підставою позову, з посиланням на приписи ст. 651 ЦК України, заступником прокурора міста Києва визначено те, що ТОВ "Монарх" не було вжито всіх залежних від нього заходів для належного виконання зазначеного обов'язку щодо використання земельної ділянки під будівництво навчально-виховного закладу та завершення забудови у встановлений договором строк.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності наміру ТОВ "Монарх" належним чином виконати свій обов'язок в частині забудови вказаної земельної ділянки. Такого висновку суди дійшли, врахувавши обставини отримання Товариством лише 05.03.2007 року архітектурно-планувального завдання за № 07-0066 на проектування будівництва навчально-виховного закладу та відсутністю інших дій Товариства щодо розроблення проекту будівництва, отримання документів, які надають право на виконання підготовчих або будівельних робіт у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій".

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки у справі судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті 2.20. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених ст.ст. 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом 11.5. спірного договору оренди земельної ділянки передбачена можливість дострокового його розірвання у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем обов'язків, визначених п. 8.4. Договору.

Частиною 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Водночас приписами ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Частиною 1 ст. 143 Земельного кодексу України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно з п. 2.21. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі ст. 32 Закону України "Про оренду землі".

Про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, що може підтверджуватися, наприклад, актом, складеним Державною архітектурно-будівельною інспекцією.

Разом з тим слід звернути увагу на те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, обставин щодо використання відповідачем земельної ділянки саме не за цільовим призначенням судами попередніх інстанцій не встановлено.

Окрім цього, застосовуючи до спірних правовідносин ч. 2 ст. 651 ЦК України, суди попередніх інстанцій передчасно виходили із того, що встановлення обставин невиконання відповідачем упродовж певного строку умов договору оренди в частині здійснення забудови, є істотним порушенням умов договору, а відтак і підставою для задоволення позовних вимог про розірвання такого договору.

Так, ч. 2 ст. 651 ЦК України унормовано, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу розгляду суду.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2. ст. 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-75цс13.

У пункт. 2.22. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 зазначено, що якщо підставою розірвання договору оренди землі визначається невиконання або несвоєчасне виконання орендарем передбаченого договором обов'язку щодо здачі об'єкта будівництва в експлуатацію у встановлений граничний строк, то господарським судам слід виходити з положень Законів України "Про основи містобудування" та "Про регулювання містобудівної діяльності" і відповідних обставин, які впливають або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об'єкта. У вирішенні таких спорів суди мають з'ясовувати, у чому полягає шкода, завдана органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у зв'язку з зазначеною обставиною, та чим саме така обставина порушує чи обмежує права орендодавця, а відтак чи буде це істотним порушенням умов договору оренди, що в подальшому може потягнути його розірвання.

Отже, однією із підстав для розірвання договору земельної ділянки в разі порушення строків закінчення будівництва, передбачених договором оренди земельної ділянки, є завдана шкода органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у зв'язку з зазначеною обставиною, та порушення чи обмеження права орендодавця внаслідок цього.

Проте, здійснюючи судовий розгляд, судами у справі не були досліджені як питання істотності порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки внаслідок порушення останнім строків будівництва, так і наявність чи відсутність у зв'язку із цим завданої безпосередньо Київській міській раді шкоди таким порушенням, а відтак і обставини порушення чи обмеження права Київської міської ради та позбавлення орендодавця того, на що він розраховував.

Окрім цього, судами не надано оцінки доводам відповідача щодо довготривалої неможливості здійснення проекту будівництва навчально-виховного закладу у зв'язку із змінами в законодавстві та внаслідок чого, необхідності розроблення нової проектно-кошторисної документації.

Також залишилися без оцінки і доводи відповідача щодо наявності перешкод у здійсненні орендарем будівництва навчально-виховного закладу на орендованій земельній ділянці, у зв'язку з неправомірним використанням цієї земельної ділянки іншими особами для організації платних послуг автомобільної стоянки та розташування АЗС.

На дослідженні зазначених обставин відповідач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися.

У розумінні приписів статті 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності сторін.

Разом з тим, згідно зі статтею 43 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення положень ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх" на рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року у справі № 910/897/15-г задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року у справі № 910/897/15-г скасувати.

Матеріали справи № 910/897/15-г направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіГ.М Фролова І.П. Ходаківська