ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року Справа № 910/11920/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В.,розглянувши матеріали касаційноїскаргипублічного акціонерного товариства "Лінде Газ Україна" напостанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 у справі№910/11920/14 господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Лінде газ Україна"до1. державного підприємства "Придніпровська залізниця", 2. Міністерства оборони України,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на сторонівідповідача:Фонд державного майна України,про визнання права власності на рухоме майно,

за участі представників сторін:

від ГПУ - Коркішко В.М.,

від позивача - Маслов Д.В., Дан С.І.,

від відповідача 1 - Кравченко О.М.,

від відповідача 2 - Бредельов О.О.,

від третьої особи - Васильківська В.Є.

У С Т А Н О В И В:

12.06.2014 публічне акціонерне товариство "Лінде газ Україна" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом про визнання за ними права власності на рухоме майно - залізничні вагони, щодо яких позивач виконував ремонтні роботи, та які не вивезені власником з території позивача. Позов мотивовано добросовісним, безперервним (з 1995 року), відкритим володінням та користуванням спірним майном, що за приписами статті 344 Цивільного кодексу України є підставою для визнання за товариством права власності на це майно, яке утримувалось за власні кошти.

Справа розглядалась судами неодноразово.

21.10.2015 рішенням господарського суду міста Києва (судді Андреїшина І.О., Бондарчук В.В., Спичак О.М.) позов задоволено. Визнано за публічним акціонерним товариством "Лінде газ Україна" право власності на залізничні вагони: 8Г-513 № 76507755, 8Г-513 № 76501105, 8Г-513 № 76507581, 8Г-513 № 76506336, 8Г-513 № 76508811, 8Г-513 № 77650336, 8Г-513 № 76507607, 8Г-513 № 76505163, 8Г-513 № 76505833, 8Г-513 № 76504109. Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем наявності правових підстав для визнання за ним права власності за набувальною давністю на спірне майно, яким безперервно володіє протягом 19 років.

02.02.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано, у позові відмолено з підстав недоведення наявності обставин, які ставлять у залежність застосування до спірних правовідносин положень ст.344 ЦК України.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Лінде Газ Україна" посилалися на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст.32, 34, 43 ГПК України, ст.ст.328, 344, 397 ЦК України, тому просили скасувати постанову від 02.02.2016, а рішення від 21.10.2015 залишити в силі. Зазначали, що апеляційним судом не було надано оцінку доказам ведення щорічного натурного перепису вагонів Відповідачем-1, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься лист №194/74-ДИН-1 від 12.08.2013. Звертали увагу, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку стосовно титульного володіння спірним рухомим майном.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 10.03.1995 між ВАТ "Дніпрокисень", правонаступником якого є позивач, та військовою частиною Міністерства оборони України було укладено договір №117, на виконання якого позивач виконав роботи з ремонту залізничних вагонів 8Г-513 № 76507755, 8Г-513 № 76501105, 8Г-513 № 76507581, 8Г-513 № 76506336, 8Г-513 № 76508811, 8Г-513 № 77650336, 8Г-513 № 76507607, 8Г-513 № 76505163, 8Г-513 № 76505833, 8Г-513 № 76504109.

За доводами позивача, після проведення ремонту вагонів, ним не отримано плату за проведені роботи, а власник не вивіз із його території спірні вагони, які впродовж 19 років знаходяться у відкритому, безперервному володінні ПАТ "Лінде газ Україна", що обумовило звернення останнього з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені вагони були отримані позивачем у володіння добросовісно, на підставі договору №117 від 10.03.1995, який у позивача не зберігся, натомість із матеріалів справи убачається його існування. Позивач шляхом направлення листів та запитів, робив неодноразові спроби розшукати власника з метою повернення спірного рухомого майна та виставлення рахунку на компенсацію витрат на ремонт та охорону цього майна. Тому застосовуючи положення статей 328, 397, 344 ЦК України визнав доведеними позовні вимоги.

Скасовуючи рішення першої інстанції та відхиляючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що статтею 344 ЦК України визначено ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме: момент виникнення права власності на майно та строк володіння, характер володіння (добросовісне, недобросовісне), обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном та чи підпадає це володіння під ознаки безтитульного (незаконного) володіння, особу, яка є власником спірного майна.

Погоджуючись із висновками Київського апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Положення зазначеної статті поширюються на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим кодексом (п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

При цьому, апеляційним господарським судом обгрунтовано звернуто увагу на те, що зазначена стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Зокрема, володіння має бути добросовісним, що відповідно до чинного законодавства тлумачиться як те, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Беручи до уваги те, що предметом позову у цій справі є визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю, під час її розгляду насамперед слід встановити момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне); обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном і чи підпадає це володіння під ознаки безтитульного (незаконного) володіння; особу, яка є власником спірного майна.

Зазначені обставини повинні бути доведені позивачем належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачем, та перевірені судом з наданням їм належної правової оцінки.

Частиною першою статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження позивача із посиланням на положення статті 344 ЦК України, що він є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним тривалий термін обгрунтовано відхилено як помилкові.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне рухоме майно з підстав ненадання позивачем належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у спірних правовідносинах підстав, які є передумовою для застосування ст.344 ЦК України.

Достатніх обґрунтувань із посиланням на норми права, які спростовували б висновки суду апеляційної інстанції, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Лінде Газ Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 у справі №910/11920/14 господарського суду міста Києва - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяА.С. Ємельянов СуддяЛ.В. Ковтонюк