ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року Справа № 904/4294/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ковтонюк Л.В., Чернова Є.В., розглянувши матеріали касаційноїскаргифермерського господарства "Зоря"напостанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2015у справігосподарського суду Дніпропетровської області №904/4294/15за позовомфермерського господарства "Зоря"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання договору недійсним,за участі представників сторін:

від позивача - Батраченко В.С.,

від відповідача - не з'явилися.

У С Т А Н О В И В:

28.01.2014 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (контрактант) та фермерським господарством "Зоря" (виробник) було укладено договір контрактації, за яким виробник зобов'язувався виростити контрактанту визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати йому право власності на цей товар (майнове право) на умовах цього договору на загальну суму 40 000 000,00грн. в т.ч. ПДВ 6 666 666,67грн., а саме: пшениця - 2 659,3т, ячмінь - 946,31т, кукурудза - 181,8т, соняшник - 8 523,59т, а контрактант приймає право власності на цей товар (майнове право) на умовах цього договору на загальну суму 40 000 000,00грн. з ПДВ.

Відповідно до п.3.1. договору контрактант надає виробнику грошові кошти в сумі 31 140 935,00грн., що є еквівалентом 3 797 675 доларів США для придбання посівного матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, які виробник зобов'язується використати при виробництві товару. Контрактант передає грошові кошти до каси виробника протягом 3 місяців з моменту підписання договору, що оформлюється прибутковим касовим ордером (п.3.3. договору).

Пунктами 4.1. та 5.3. договору встановлено, що базова ціна 1т товару з урахуванням ПДВ по цьому договору становить: ячмінь - 1 795,00грн., пшениця - 1 800,00грн., соняшник - 3 900,00грн., кукурудза - 1 500,00грн. Виробник повинен зібрати та поставити товар контрактанту власними транспортними засобами в строк до: 20.07.2014 - ячмінь, пшеницю, 15.09.2014 - соняшник, кукурудзу.

19.05.2015 фермерське господарство "Зоря" звернулися до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним укладеного між ними договору контрактації сільськогосподарської продукції б/н від 28.01.2014. Позов подано на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України та мотивовано невідповідністю пунктів 3.1 та 3.3 спірного договору та квитанції №49 від 02.04.2014 вимогам Постанови Правління Національного банку України "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" №210 від 06.06.2013, Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" №637 від 15.12.2004.

03.08.2015 рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Ярошенко В.І.), залишеним без змін 14.12.2015 постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді Березкіна О.В., Джихур О.В., Чус О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленими рішеннями, фермерське господарство "Зоря" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

У статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання договору недійсним, суди попередніх інстанцій підставно виходили із того, що зі змісту оспорюваного договору контрактації сільськогосподарської продукції убачається, що при його укладанні сторони дійшли згоди стосовно всіх його істотних умов, як того вимагає чинне законодавство, а укладений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Твердження заявника щодо суперечності змісту пунктів 3.1, 3.3 договору контрактації сільськогосподарської продукції вимогам Постанов Правління Національного банку України №210 та №637 не заслуговують на увагу, оскільки відповідальність за порушення зазначених нормативних актів може бути застосована у разі перевищення відповідних нормативів саме при фактичному внесенні готівки в касу за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером, або особою, уповноваженою керівником підприємства (п.п.2.3., 3.3 Постанови Правління НБУ №637).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсною квитанції до прибуткового касового ордеру №49 від 02.04.2014, попередні судові інстанції виходили з того, що відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст.20 ГК України та ст.16 ЦК України, якою передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відтак визнання недійсною зазначеної квитанції є встановленням факту, а тому обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним способам захисту права та не призведе до поновлення порушених прав. Тому заявлені позовні вимоги у цій частині обгрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки судів апеляційної та першої інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фермерського господарства "Зоря" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2015 у справі №904/4294/15 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань Суддя Л.В. Ковтонюк СуддяЄ.В. Чернов