ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 910/12643/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розлянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.12.2015у справі№910/12643/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп"доПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство "Владокс"проприпинення договору

у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Гаджук П.П.- відповідача - третьої особи Максимець В.М. повідомлений, але не з"явився

ВСТАНОВИВ:

18.05.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання припиненим договору поруки № SMERSP01019/2 від 28.12.2011.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2015 у справі № 910/12643/15 (суддя Головатюк Л.Д.) визнано договір поруки № SMERSP01019/2 від 28.12.2011, укладений між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп" припиненим.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 у справі № 910/12643/15 (колегія суддів у складі: Смірнова Л.Г. - головуючий суддя, судді Кропивна Л.В., Чорна Л.В.) рішення господарського суду міста Києва 09.07.2015 у справі № 910/12643/15 скасовано, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 у справі № 910/12643/15, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 13.05.2008 між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Приватним підприємством "Владокс" було укладено рамкову угоду № SMERS01019 (далі - рамкова угода) на умовах якої відповідач надає клієнту кредитні продукти у межах строку, що становить 180 місяців з дати укладення угоди.

Відповідно до п.4.7 рамкової угоди сторони погодили, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв'язку з цим договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні договору (включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадської організації "Всеукраїнський фінансовий союз" відповідно до його Регламенту.

Згідно із умовами рамкової угоди між відповідачем та Приватним підприємством "Владокс", як позичальником 28 грудня 2011 року було укладено договір про надання траншу № SME0012747-1 (далі - кредитний договір) відповідно до якого відповідач надав позичальнику кредит в сумі 3 311 571, 52грн.

Відповідно до умов п. 5.5.7 кредитного договору, позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, в тому числі у випадках: - у разі істотного порушення позичальником кредитного договору; - у разі наявності у позичальника протягом більш як 5 (п'яти) календарних днів підряд простроченої заборгованості чи несплачених неустойки (пені, штрафів) за невиконання або неналежне виконання ним своїх зобов'язань.

28.12.2011, в забезпечення виконання зобов'язань Приватного підприємства "Владокс" за рамковою угодою № SMERS01019 та кредитним договором № SME0012747-1, між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк"(відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп"(позивач) було укладено договір поруки № SMERSP01019/2.

У пункті 5.1.1 кредитного договору передбачено, що відповідач набуває право вимагати у позичальника дострокового повернення кредиту та інших платежів передбачених договором у разі виникнення у позичальника простроченої заборгованості за кредитним договором.

Оскільки у 2013 році позичальник допустив порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач 07.10.2013 пред'явив позичальнику вимогу № 8038-34 про дострокове повернення всієї суми кредиту строком не пізніше 35 календарних днів з моменту її відправлення.

02.06.2014 відповідач надіслав позивачу вимогу № 47725/150-37, в якій просив негайно (але в будь-якому разі не пізніше 5-ти банківських з дати отримання цієї вимоги) погасити заборгованість у повному обсязі за кредитним договором.

В квітні 2015 року відповідач звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський Фінансовий союз" із позовом про солідарне стягнення заборгованості, в тому числі із Товариства з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп", по кредитному договору № SME0012747-1.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання припиненим договору поруки № SMERSP01019/2 від 28.12.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп" та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договором поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому має застосовуватися ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; строк виконання основного зобов'язання настав 11.11.2013; відповідач, пред'явивши позивачу вимогу 02.06.2014, пропустив визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення вимог до поручителя. Разом з тим, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, прийшов до протилежного висновку - про відмову у позові, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв'язку з порушенням Приватним підприємством "Владокс" строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право та звернувся до боржника із вимогою від 07.10.2013 № 8038-34 про дострокове повернення всієї суми кредиту строком не пізніше 35 календарних днів з моменту її відправлення.

Враховуючи наведене, апеляційним господарським судом встановлено, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором настав 11.11.2013, та починаючи з 12.11.2013, враховуючи що позичальником кредит погашений не був, у відповідача виникло право вимагати у поручителя погашення кредиту за кредитним договором.

Згідно із ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Будучи за своєю правовою природою зобов'язанням порука припиняється на загальних підставах, передбачених главою 50 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У статті 559 ЦК України встановлені спеціальні підстави припинення поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Виходячи із ч. 4 ст. 559 ЦК України такий строк може бути передбачений в договорі або визначений в законі.

Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі частини першої статті 252, частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частина перша статті 530 ЦК України містить загальне правило, згідно з яким якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас абзац другий частини першої статті 530 ЦК України містить норму, якою встановлено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 3.1 договору поруки встановлено, що порука припиняється якщо протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор не пред'явить до поручителя вимоги або позову, а також в інших випадках передбачених чинним законодавством України.

Враховуючи наведене, судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, правомірно зазначено, що договором поруки встановлено строк її припинення - після закінчення трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 13.02.2013 у справі № 6-3цс13, від 02.09.2015 у справі № 6-438цс15, від 18.11.2015 у справі № 6-1779цс15 та ухвалі Верховного Суду України від 18.05.2011 у справі № 6-53081св10, яка згідно з ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановивши, що відповідач протягом трьох років з дня настання строку виконання позичальником основного зобов'язання пред'явив вимогу до поручителя, дійшов правомірного висновку про відмову у позові про визнання припиненим договору поруки № SMERSP01019/2 від 28.12.2011.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 11128 ГПК України, не враховано правову позицію Верховного Суду України викладену в постанові від 18.07.2012 у справі № 6-78цс12 не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у постанові Верховного Суду України від 18.07.2012 у справі № 6-78цс12 наведено висновок, що в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 11) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, в той час як у даній справі судом апеляційної інстанції встановлено, що договором поруки встановлено строк її припинення - після закінчення трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Отже, правовий висновок суду апеляційної інстанції у даній справі не суперечить викладеному у постанові Верховного Суду України від 18.07.2012 у справі № 6-78цс12 висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначеній справі та у справі, яка розглядається, не є аналогічними, і прийняті залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин кожної справи.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного господарського суду, зводяться до необхідності переоцінки встановлених судом обставин, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ст. 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп".

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нелі Груп" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 у справі № 910/12643/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. БАРИЦЬКА

Судді Н.М. ГУБЕНКО

В.І. КАРТЕРЕ