ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 908/3750/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировичана постановуДонецького апеляційного господарського суду від 06.10.2015та на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.07.2015у справі№ 908/3750/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк"прозвернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на нежитлову будівлю та припинення права власності на нежитлову будівлю

у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Мартян О.В.; Ханович К.В.;- відповідача - третьої особи Лазько В.Г.; повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

22.06.2015 Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест", в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 04/16/302/06-КЛТ від 15.08.2006 шляхом визнання права власності за позивачем, визнати право власності на предмет іпотеки за позивачем та припинити право власності відповідача на предмет іпотеки (з урахуванням заяви про зміну предмету позову - т. 2 а. с. 35-37).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.07.2015 у справі № 908/3750/15 (суддя Місюра Л.С.) звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 04/16/302/06-КЛТ від 15.08.2006, а саме: нежитлову будівлю, літ. А- 2, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 37-Б, та складається з адміністративної будівлі, навісу, підпірної стінки, замощення, ємкості для зберігання бензину, замощення, загальною площею 531,7 м2 та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" на праві власності на підставі свідоцтва на право власності на будівлю № 1505 від 17.07.2000, виданого Запорізькою міською радою на підставі рішення Запорізької міськради від 27.06.2000 № 226/4, та зареєстрованого в Орендному підприємстві "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 17.07.2000 в реєстраційній книзі № 6 за реєстраційним номером № 1149, в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" за кредитним договором № 04/16/06-КЛТ від 08.06.2006 в розмірі 21 488 702, 88 грн. на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом набуття АТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, за ціною 6 462 000,00 грн., яка визначена звітом про незалежну оцінку від 17.07.2015, складеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Е.Р.С.Т.Е.". Визнано право власності на нежитлову будівлю, літ. А-2, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 37-Б, та складається з адміністративної будівлі, навісу, підпірної стінки, замощення, ємкості для зберігання бензину, замощення, загальною площею 531,7 м2 за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк". Припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" на нежитлову будівлю, літ. А-2, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна. 37-Б, та складається з адміністративної будівлі, навісу, підпірної стінки, замощення, ємкості для зберігання бензину, замощення, загальною площею 531,7 кв. м.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2015 у справі № 908/3750/15 (колегія суддів у складі: Склярук О.І. - головуючий суддя, судді Дучал Н.М., Кододова О.В.) скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 21.07.2015 у справі № 908/3750/15, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2015 у справі № 908/3750/15, та змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 21.07.2015 у справі № 908/3750/15 в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки, та замість визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою в процесі здійснення виконавчого провадження.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2015 у справі № 908/3750/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 08.06.2006 між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", та відповідачем було укладено кредитний договір № 04/16/06-КЛТ, з додатками та додатковими угодами.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 04/16/06-КЛТ від 08.06.2006, між ПАТ "Кредитпромбанк" та відповідачем був укладений іпотечний договір № 04/16/З02/06-КЛТ від 15.08.2006 (з наступними змінами). Предметом іпотеки є нежитлова будівля Літ. А-2, що знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок № 37 - б, та складається з адміністративної будівлі, навісу, підпірної стінки, замощення, ємкості для зберігання бензину, замощення, загальною площею 531,7 м2 та належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва № 1505 на право власності на будівлю від 17.07.2000, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради від 27.06.2000 № 226/4 та зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 23445323101 від 18.03.2013.

Відповідно до п. 2.1. іпотечного договору, договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання іпотекодавцем (відповідачем) зобов'язань перед іпотекодержателем (третьою особою) за кредитним договором.

19.06.2015 між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, зареєстрований в реєстрі за №1360 з додатком (надалі - договір купівлі-продажу).

19.06.2013 між позивачем та третьою особою було підписано додаток № 1 до договору купівлі-продажу, в якому вказаний перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги, серед яких, зокрема, кредитний договір № 04/16/06-КЛТ від 08.06.2006 та іпотечний договір № 04/16/З02/06-КЛТ від 15.08.2006.

На виконання умов договору купівлі-продажу, позивач та третя особа підписали акт приймання - передачі прав вимоги від 19.06.2013, в п. 2 якого вказано, що згідно з п. 2.3 договору третя особа передала, а позивач прийняв права вимоги, визначені у додатку до цього акту (який є його невід'ємною частиною), що посвідчує факт здійснення відступлення.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 04/16/302/06-КЛТ від 15.08.2006 шляхом визнання права власності за позивачем, визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем та припинення права власності відповідача на предмет іпотеки.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що відповідач не виконав основне зобов'язання (кредитний договір № 04/16/06-КЛТ від 08.06.2006) у зв'язку із чим іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1 та 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої ЦК України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель, на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України, має право вимагати застосування його судом. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26.12.2011 у справі № 4/1, від 19.08.2014 у справі № 5011-32/10471-2012, яка згідно з ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Як правомірно встановлено судом апеляційної інстанції в договорі іпотеки № 04/16/302/06-КЛТ від 15.08.2006 сторонами не передбачено такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Водночас, згідно із п. п. 4.1, 4.2 іпотечного договору № 04/16/302/06-КЛТ від 15.08.2006 за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, витратами, пов'язаними із зверненням стягнення на майно, витратами, пов'язаними з утриманням та збереженням майна, витратами на страхування майна, та інші витрати, обумовлені виконанням умов цього договору. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору, або умов цього договору.

Відповідно до пунктів 4.3 - 4.5 іпотечного договору № 04/16/302/06-КЛТ від 15.08.2006 звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно у порядку, визначеному Законом України "Про іпотеку". Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог. У випадку, коли виконання п. 4.3 цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т. ч. звернутись у будь - який час за захистом своїх порушених прав до суду. Реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладання від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а у разі звернення стягнення на підставі рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса - в порядку, визначеному Законом України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, в порушення вимог ст. ст. 32 - 34 ГПК України, не надано доказів того, що виконання пункту 4.3 іпотечного договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця.

При цьому, Верховний Суд України в постанові від 21.03.2011 у справі № 15/27, якою була скасована постанова Вищого господарського суду України, та в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність задоволення вимоги банку щодо визнання права власності на предмет іпотеки, зазначив, що позивачем не було проведено відповідних дій щодо реалізації предмету іпотеки згідно з умовами договору.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції встановивши те, що в договорі іпотеки № 04/16/302/06-КЛТ від 15.08.2006 сторонами не передбачено такого способу звернення стягнення як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання та те, що позивачем, в порушення вимог ст. ст. 32 - 34 ГПК України, не надано доказів того, що виконання пункту 4.3 іпотечного договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, дійшов правомірного висновку про відмову у позові.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 22 ГПК України, прийняв до розгляду заяву про зміну предмету позову після початку розгляду справи по суті не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.

Частиною 4 статті 22 ГПК України передбачено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК України), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК України порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання; при цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України.

Отже, наявність передбачених вказаною нормою підстав для відкладення розгляду справи перешкоджає переходові до розгляду позовних вимог, тобто до розгляду справи по суті. До обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному засіданні, частиною 1 ст. 77 ГПК України віднесено, зокрема, нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі № 908/3750/15 прийнято позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" до провадження; справу призначено до розгляду на 14.07.2015.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.07.2015 у справі № 908/3750/15 відкладено розгляд справи на 21.07.2015 на підставі частини першої статті 77 ГПК України. Тобто, у судовому засіданні 14.07.2015 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному засіданні, у зв'язку з чим відклав розгляд справи. До того ж, у протоколі судового засідання від 14.07.2015 не зазначено про перехід до початку розгляду справи по суті.

21.07.2015 позивач, до початку судового засідання, звернувся до суду першої інстанції із заявою про зміну предмету позову.

Враховуючи наведене, посилання скаржника на те, що суд першої інстанцій прийняв до розгляду заяву про зміну предмету позову після початку розгляду справи по суті не знайшли своє підтвердження.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного господарського суду, зводяться до необхідності переоцінки встановлених судом обставин, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ст. 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2015 у справі № 908/3750/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. БАРИЦЬКА

Судді Н.М. ГУБЕНКО

В.І. КАРТЕРЕ