ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 904/7076/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2015у справі№ 904/7076/15Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"до1. Державного підприємства "Придніпровська залізниця"; 2. Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"простягнення 3400,53 грн

за участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-2: Очколяс Д.В., дов. від 04.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2015 у справі №904/7076/15 (суддя - Назаренко Н.Г.) позов задоволений.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Орєшкіна Е.В., судді - Прудніков В.В., Широбокова Л.П.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2015 у справі №904/7076/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" вартості недостачі з вантажу в сумі 1700,27 грн та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача-1 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та "STALMAG SP.Z.O.O." укладено контракт від 19.12.2014 № 191214SZ, на виконання умов якого по залізничній накладній № 42511733 зі станції відправлення Іллічівськ (експорт) Одеської залізниці (вантажовідправник ДП "Іллічівський морський торговельний порт") на станцію Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці 20.02.2015 прибув вагон № 55468631 з вантажем (горішок коксовий).

При видачі вантажу на станції призначення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці, здійснено переважування вагону, за результатами якого зафіксовано ознаки незбережного перевезення, такі як порушення маркування, поглиблення на поверхні вантажу та недостача в кількості 1 180 кг, про що 22.02.2015 складено комерційний акт РА №006186/331.

В комерційному акті зазначено, що при здійсненні комісійної видачі вантажу одержувачу з переважуванням вагону № 55468631 на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача № 0120, повірка 05.12.2014, встановлено: у залізничній накладній значиться вага тари 22 450 кг, нетто 56 750 кг; фактично виявилось брутто 78 020 кг, тара з документа 22 450 кг, нетто 55 570 кг, що менше ваги, зазначеної в документі, на 1 180 кг. В комерційному відношенні завантаження нижче рівня бортів на 20-50 см, не розрівняна, маркування вапняком шляхом розбризкування, спосіб маркування в документах не вказаний. Зліва по ходу потягу над 6-7 люками порушене маркування, є воронкоподібне заглиблення діаметром 120см, глибиною 60см. В технічному відношенні вагон справний, про що 20.02.2015 складений акт форми ГУ-106 №9. Проміжок зовні закладений ганчір'ям. На деталях вагону є сліди просипання вантажу. Двері вагону цільнометалеві, люка закриті, протікання вантажу немає. При повторному переважуванні комісією у тому ж складі результат не змінився.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ГК України, ЦК України, Статуту залізниць, Правил перевезень вантажу у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542 та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 307 ГК України, яка кореспондується зі ст.908 ЦК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (Статут залізниць України) визначає обов'язки, права та відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

За положеннями ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами і актами загальної форми, які складають станції залізниць; комерційний акт складається для засвідчення в тому числі невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що саме з комерційного акту від 22.02.2015 РА №006186/331, акту про технічний стан вагону від 20.02.2015 № 9, вагон №55468631 в технічному відношенні був справний, разом з тим непридатним для перевезення вантажу дрібних фракцій, оскільки є зазори, які закладені ганчір'ям і вантажовідправник міг це бачити, однак від завантаження вагону не відмовився, заходів, які б унеможливлювали втрату вантажу не здійснив.

Згідно зі ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 114 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству (ст. 110 Статуту залізниць України).

Частиною 3 ст. 308 ГК України передбачено, що вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п. 4 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (далі - Правила перевезення вантажів), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, можливість транспортування у вагонах відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, розмір яких не перевищує 13 мм, визначається відправником.

Пунктом 5 Правил перевезення вантажів передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.

У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що нестача вантажу мала місце з вини як перевізника, який подав під завантаження вагони, які не були придатні для перевезення спірного вантажу, так і вантажовідправника, який не прийняв необхідних заходів для запобігання видуванню, або просипанню вантажу, не відмовився від завантаження вагонів, які не були придатні для перевезення вантажу у комерційному відношенні, а тому суди обґрунтовано поклали відповідальність за нестачу вантажу на обох відповідачів в рівному співвідношенні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції і фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 у справі № 904/7076/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР