ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 904/6821/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2015у справі№ 904/6821/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс"до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Топ"; 2. Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти"; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест"; 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Алегро Груп"; 5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти"простягнення 15006991,85 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: Багателя А.О., дов. від 16.03.2016 б/н

відповідача-3: не з'явилися

відповідача-4: не з'явилися

відповідача-5: не з'явилися

за участю: ОСОБА_4, дов. від 16.11.2015 б/н

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.08.2015) про стягнення заборгованості за Кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 з кожного окремо як солідарних боржників - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Топ" - 100000,00 грн., Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" - 15006991,85 грн., Товариства з обмеженою відповідальністю Даш-Бент Інвест" - 15006991,85 грн., Товариства з обмеженою відповідальністю "Алегро Груп" - 15006991,85 грн. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" - 15006991,85 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2015 у справі № 904/6821/15 (суддя Забарющий М.І.) у позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Березкіної О.В., суддів Джихур О.В., Дмитренко Г.К.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2015 у справі № 904/6821/15 скасовано; позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТОП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" заборгованість за кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 в сумі 100000 грн.;

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дашуківські Бентоніти" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" заборгованість за кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 в сумі 15006991,85 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 8465000 грн., строкова заборгованість по сплаті процентів в сумі 72010,48 грн., прострочена заборгованості по сплаті процентів в сумі 1166569,77 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів в сумі 243673,28 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 1867402,19 грн., інфляційних втрат за несвоєчасну сплату плати за кредит в сумі 293483,95 грн., інфляційних втрат за прострочення повернення плати за кредит в сумі 2399525,18 грн., договірних санкцій та штрафів в сумі 499327 грн.;

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАШ-БЕНТ ІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" заборгованість за кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 в сумі 15006991,85 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 8465000 грн., строкова заборгованість по сплаті процентів в сумі 72010,48 грн., простроченої заборгованості по сплаті процентів в сумі 1166569,77 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів в сумі 243673,28 грн., пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 1867402,19 грн., інфляційних втрат за несвоєчасну сплату плати за кредит в сумі 293483,95 грн., інфляційних втрат за прострочення повернення плати за кредит в сумі 2399525,18 грн., договірних санкцій та штрафів в сумі 499327 грн.;

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕГРО ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" заборгованість за кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 в сумі 15006991,85 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 8465000 грн., строкова заборгованість по сплаті процентів в сумі 72010,48 грн., простроченої заборгованості по сплаті процентів в сумі 1166569,77 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів в сумі 243673,28 грн., пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 1867402,19 грн., інфляційних втрат за несвоєчасну сплату плати за кредит в сумі 293483,95 грн., інфляційних втрат за прострочення повернення плати за кредит в сумі 2399525,18 грн., договірних санкцій та штрафів в сумі 499327 грн.;

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські Бентоніти" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" заборгованість за кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 в сумі 15006991,85 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 8465000 грн., строкова заборгованість по сплаті процентів в сумі 72010,48 грн., простроченої заборгованості по сплаті процентів в сумі 1166569,77 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів в сумі 243673,28 грн., пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 1867402,19 грн., інфляційних втрат за несвоєчасну сплату плати за кредит в сумі 293483,95 грн., інфляційних втрат за прострочення повернення плати за кредит в сумі 2399525,18 грн., договірних санкцій та штрафів в сумі 499327 грн.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Дашуківські бентоніти" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 904/6821/15, справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки правомірності нарахування позивачем відсотків за користування кредитом за збільшеною процентною ставкою та обґрунтованості застосування штрафних санкцій за порушення зобов'язань.

01.03.2016 до Вищого господарського суду України надійшли додаткові обґрунтування підстав та уточнення вимог касаційної скарги, в яких скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 904/6821/15, залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2015 у цій справі.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та відповідачі-1, 3, 4, 5 не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Представником скаржника у судовому засіданні подано заяву про відкликання касаційної скарги, в якій скаржник просить касаційну скаргу повернути без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 111-3 Господарського процесуального кодексу України.

Як передбачено п. 7 ч. 1 ст. 111-3 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Враховуючи, що заява скаржника про відкликання касаційної скарги подана після надіслання судом ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для повернення касаційної скарги без розгляду з наведених скаржником мотивів.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.05.2011 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - Банк) та Публічним акціонерним товариством "Дашуківські Бентоніти" (позичальник) був укладений кредитний договір № КЛН-43 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 9935000,00 грн., а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит не пізніше 15.05.2014 року, а також сплатити плату за кредит (п. 1.1 Кредитного договору).

Як визначено судом апеляційної інстанції, в подальшому сторонами були укладені додаткові угоди, якими вносили зміни до Кредитного договору в частині визначення плати за кредит, порядку її нарахування та сплати та визначено термін повернення всієї суми кредиту в термін до 1 грудня 2014 року.

Згідно із п. 3.1.3 Кредитного договору підвищений розмір процентів збільшується на три процентні пункти при невиконанні позичальником зобов'язання, визначеного п. 4.3.2 цього договору (застрахувати заставне майно, а також надати документи, що підтверджують сплату страхових платежів), на 2 процентні пункти при невиконанні зобов'язання, визначеного п. 4.4.11.1 договору, на 1 процентний пункт при невиконанні позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених п. 4.3.13 договору, на 1 процентний пункт при невиконанні позичальником будь-якого із зобов'язання, визначених п. 4.3.14 договору.

Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення заборгованості за кредитом. Враховуючи день повернення кредиту з розрахунку факт/365.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення плати за кредит згідно умов цього договору (крім заборгованості за кредитом), позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення зазначених зобов'язань враховуючи день сплати з розрахунку факт/365.

Апеляційним господарським судом з'ясовано, що виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором було забезпечено:

- договором поруки № КЛН-43/П-3, укладеним 16.05.2011 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАШ-БЕНТ ІНВЕСТ" (відповідач-3).

- договором поруки № КЛН-43/П-1, укладеним 16.05.2011 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські Бентоніти" (відповідач-5).

- договором поруки № 100.2.3-08/72п-13, укладеним 16.05.2011 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕГРО ГРУП" (відповідач-4).

- договором поруки, укладеним 11.07.2015 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТОП" (відповідач-1), за умовами якого відповідач-1 поручився перед позивачем за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 у межах суми, що не перевищує 100000 грн.

Відповідно до умов договорів поруки між Банком та поручителями, за цими договорами поручителі поручаються перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Відповідно до п. 2.1 договорів поруки № КЛН-43/П-3, № КЛН-43/П-1, № 100.2.3-08/72п-13 сторони визначили, що у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

Як встановлено судом апеляційної інстанції сторонами неодноразово вносились зміни до договорів поруки і останнім договором № 5 від 24.09.2014 про внесення змін до Договору поруки сторони дійшли згоди викласти термін "Основний договір" статті "Визначення термінів" Договору поруки № КЛН-43/П-3 від 16.05.2011 в новій редакції: "Основний договір" - Кредитний договір № КЛН-43 від 16.05.2011, та договори № 1-6 про внесення змін до Кредитного договору з усіма додатками, а також договори про внесення змін до Основного договору, які будуть укладені протягом дії Основного договору.

10.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" та Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" було укладено договір № 1007/2015 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, відповідно до умов якого Первісний кредитор (Банк) передає (відступає) Новому кредитору (позивачу) своє право вимоги, а Новий кредитор набуває право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цим договором (п. 2.1 договору).

Умовами вказаного договору встановлено, що:

- розмір заборгованості боржника, що відступається станом на 10.07.2015 становить за кредитним договором № КЛН-43 від 16.05.2011 - 9698779,55 грн. (п. 2.2.2 договору);

- право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі Ціни договору на рахунок Первісного кредитора, вказаний в п. 12 цього договору, після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості за кредитними договорами та відступлених зобов'язань поручителів (п. 3.1.3 договору);

- ціна договору становить 35000000,00 грн. (п. 4.1 договору).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання п. 5.1 договору про відступлення права вимоги, Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв документацію, згідно з актом приймання-передачі документації до Договору про відступлення права вимоги та перерахував на користь первісного кредитора грошові кошти в розмірі 35000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16 від 09.07.2015, згідно з яким цей платіж було проведено банком 10.07.2015 та зараховано кошти на рахунок ПАТ "ВТБ Банк".

Згідно із п. 2.8 договорів поруки, укладених Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та поручителями - Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАШ-БЕНТ ІНВЕСТ", Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕГРО ГРУП", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські Бентоніти", вимога Банку про виконання зобов'язань за кредитним договором вважається отриманою поручителем, якщо Банк надіслав її поштою, кур'єром, телеграфом або вручена особисто під розпис поручителю за адресою поручителя, вказаною в договорі, або повідомлену банку поручителем згідно з п. 2.9 договору. Датою отримання буде вважатися дата її особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача. Для дійсності вимоги Банк не зобов'язаний надавати поручителю підтвердження порушення зобов'язань за кредитним договором позичальником.

Як визначено апеляційним господарським судом, на виконання умов договорів поруки, новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" повідомив поручителів та боржника про зміну кредитора в зобов'язанні та заявив вимогу про виконання умов кредитного договору та договорів поруки.

Невиконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором стало підставою звернення позивача до суду із позовом до боржника та кожного з поручителів окремо як солідарних боржників про стягнення заборгованості станом на 10.07.2015 у таких сумах: заборгованість по тілу кредиту - 8465000 грн., строкова заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 25.06.2015 по 09.07.2015 в сумі 72010,48 грн., прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 10.07.2015 включно в сумі 1166569,77 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 01.08.2014 по 10.07.2015 включно в сумі 243673,28 грн., інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту, що нараховані за період з 01.08.2014 по 10.07.2015 включно в сумі 293483,95 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту, що нарахована за період з 24.02.2015 по 10.07.2015 включно в сумі 1867402,19 грн., інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту з 24.02.2015 по 10.07.2015 включно в сумі 2399525,18 грн., договірні санкції та штрафи за період з 15.112014 по 10.07.2015 включно в сумі 499327 грн., та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Топ" як поручителя 100000,00 грн.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не надав суду доказів перерахування ним на відповідний рахунок Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" 35000000,00 грн. на виконання умов договору про відступлення права вимоги, внаслідок чого відповідно до пунктів 3.1.3, 4.1 договору № 1007/2015 про відступлення та ст. 512 Цивільного кодексу України не набув статусу нового кредитора, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для його звернення до суду із даним позовом.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком місцевого господарського суду з тих підстав, що факт переходу до позивача прав вимоги за Кредитним договором підтверджується здійсненою позивачем оплатою ціни договору відповідно до платіжного доручення про перерахування 35000000 грн. та повідомленням первісного кредитора - ПАТ "ВТБ Банк" про прийняття від позивача сплати ціни Договору у вказаному розмірі.

За таких обставин, встановивши факт невиконання позичальником та поручителями зобов'язань за Кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

За своєю правовою природою строк, передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним (присічним), а отже його закінчення є підставою для припинення поруки; у випадку пропуску кредитором строку заявлення вимоги до поручителя, такий строк не може бути відновлено, зупинено або перервано; суд самостійно застосовує норми про строк чинності поруки, незалежно від того, чи заявлялося однією із сторін спору про припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності; встановивши факт припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, суд відмовляє кредитору в позові у зв'язку з відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя за припиненою порукою.

Отже, з'ясування обставин чинності поруки входить до предмету доказування у справі про стягнення заборгованості з поручителів.

Разом з тим, вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів та встановивши, що термін повернення всієї суми кредиту сторонами встановлено до 01.12.2014, суд апеляційної інстанції не з'ясував та не відобразив у прийнятій постанові обставини встановлення сторонами строку поруки та обставини, що відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України можуть бути підставами припинення поруки.

Крім цього, як передбачено ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, резолютивна частина рішення суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Згідно із п. 9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" у резолютивній частині у рішеннях щодо кількох відповідачів господарські суди повинні зазначати - як вирішено спір щодо кожного з них (з урахуванням вимог частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Зазначеною нормою Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Всупереч наведеним вимогам, приймаючи нове рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд у резолютивній частині постанови не вказав необхідних відомостей, передбачених ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Як передбачено ч. 1 ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Відповідно до вимог ст.ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Проте, задовольняючи позовні вимоги повністю, суд апеляційної інстанції не перевірив обґрунтованості застосування позивачем ставки за користування кредитом у розмірі 19,5% у період з 26.01.2012 по 29.02.2012, та правомірності і обґрунтованості нарахування позивачем штрафних санкцій за Кредитним договором.

За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися обґрунтованою, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийнята без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Разом з тим, місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що до позивача не перейшло право вимоги за Кредитним договором у зв'язку із ненаданням ним доказів перерахування Публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" ціни договору відступлення у розмірі 35000000,00 грн., не врахував умови п. 3.1.3 договору відступлення, відповідно до якого право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі Ціни договору на рахунок Первісного кредитора, після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості за кредитними договорами та відступлених зобов'язань поручителів, про що первісним кредитором та новим кредитором складається акт приймання-передачі права вимоги, копія якого містилася в матеріалах справи.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, об'єктивно оцінити інші докази та обставини, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2015 у справі № 904/6821/15 скасувати.

Справу № 904/6821/15 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир