ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року Справа № 904/4063/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку Українина рішення від та на постанову відГосподарського суду Дніпропетровської області 15.10.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 22.12.2015у справі Господарського суду№ 904/4063/15 Дніпропетровської областіза позовомКорпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром"провизнання попередніх договорів недійснимиу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Кравченко О.Ю.;- відповідача Перевозник П.М.;ВСТАНОВИВ:
13.05.2015 Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" про визнання попередніх договорів купівлі-продажу цінних паперів № 230-3/3 та № 231-3/3 від 20.10.2014 недійсними.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 у справі № 904/4063/15 (колегія суддів у складі: Юзіков С.Г. - головуючий суддя, судді Воронько В.Д., Манько Г.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 (колегія суддів у складі: Верхогляд Т.А. - головуючий суддя, судді Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.), у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у справі № 904/4063/15, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у справі № 904/4063/15 залишити без змін.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 20.10.2014 між позивачем та відповідачем укладені два попередні договори купівлі - продажу цінних паперів - № 230-3/3 та № 231-3/3.
Відповідно до п. 1.1 попереднього договору № 230-3/3 від 20.10.2014 року сторони зобов'язалися протягом 3 робочих днів від дати надання відповідачем позивачу письмового повідомлення про виконання ТОВ "Електрохімпром" умов пункту 1.3 цього попереднього договору укласти на фондовій біржі "Перспектива" на визначених у ньому умовах основний договір купівлі - продажу наступних цінних паперів: простих іменних акцій ПАТ "Електрохімпром", що відповідають вимогам законодавства з недержавного пенсійного забезпечення.
Основний договір має бути укладений сторонами у визначений п. 1.1 цього попереднього договору термін, але в будь-якому разі не пізніше 31.12.2015 (п.1.2 попереднього договору № 230-3/3).
Пунктом 1.3 попереднього договору № 230-3/3 передбачено, що для підписання основного договору, визначеного в п. 1.1 цього попереднього договору, ТОВ "Електрохімпром" має вчинити дії щодо: перетворення ТОВ "Електрохімпром" в Публічне акціонерне товариство "Електрохімпром"; реєстрації в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуск (емісію) акцій; присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номеру цінних паперів; укладання з депозитарієм договору про обслуговування випуску (емісії) акцій; отримання свідоцтва про реєстрацію випуску (емісії) акцій; оформлення та депонування глобального сертифіката; викупу необхідної кількості акцій та/або отримання тимчасового свідоцтва про реєстрацію наступного (другого) випуску (емісії) акцій; надання документів, що підтверджують повноваження представника.
У п. 2.1 попереднього договору № 230-3/3 сторони погодили обов'язкові умови основного договору з купівлі-продажу цінних паперів, зокрема вид цінних паперів - прості іменні акції; їх номінальну вартість, загальну вартість купівлі-продажу пакету цінних паперів у гривні; частку позивача у статутному капіталі відповідача внаслідок придбання його акцій - не менше 20 % статутного капіталу.
Відповідно до п. 1.1 попереднього договору № 231-3/3 від 20.10.2014 сторони зобов'язалися в один день з укладанням між ними договору купівлі-продажу цінних паперів, предметом якого будуть прості іменні акції ПАТ "Електрохімпром", вчиненого відповідно до попереднього договору № 230-3/3, укласти на фондовій біржі "Перспектива" договір купівлі - продажу цінних паперів, а саме: облігацій відсоткових іменних ТОВ "Електрохімпром".
Основний договір має бути укладений сторонами у визначений п.1.1 цього попереднього договору термін. За погодженням сторін основний договір може бути укладений в інший термін, про що сторони мають укласти відповідну додаткову угоду до цього попереднього договору (п. 1.2 попереднього договору № 231-3/3).
У п. 2.1 попереднього договору № 231-3/3 сторони погодили обов'язкові умови основного договору з купівлі-продажу цінних паперів, визначених у п.1.1 цього попереднього договору, зокрема вид цінних паперів - облігації відсоткові іменні; їх номінальну вартість; вартість купівлі-продажу одного цінного паперу у гривні; загальну номінальну вартість та кількість цінних паперів, що є предметом купівлі-продажу.
Предметом даного позову є вимога позивача про визнання попередніх договорів купівлі-продажу цінних паперів № 230-3/3 та № 231-3/3 від 20.10.2014 недійсними, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що оспорювані попередні договори є удаваними, укладеними з метою приховати інший правочин - обміну (конвертації) неконвертованих облігацій.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків (п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Згідно із ст. 182 ГК України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Отже, положеннями ст. 182 ГПК України та ст. 635 ЦК України передбачено, що наслідком укладання попереднього договору є зобов'язання для його сторін укласти в майбутньому основний договір на умовах, викладених в попередньому договорі.
Водночас, згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.
Статтею 716 ЦК України передбачено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Пунктом 14.1.10 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що бартерна (товарообмінна) операція - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, попередні договори купівлі-продажу повністю відповідають вимогам ст. 635 ЦК України та ст. 182 ГК України, а також визначають предмет та інші істотні умови майбутніх основних договорів купівлі-продажу цінних паперів.
Спірні попередні договори купівлі-продажу цінних паперів були укладені сторонами в письмовій формі та спрямовані на реальне настання в майбутньому обумовлених ними правових наслідків, а саме - викуп Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" власних облігацій та продаж емітованих ним акцій Корпоративному недержавному пенсійному фонду Національного банку України.
При цьому судами попередніх інстанцій підставно зазначено, що зі змісту спірних попередніх договорів купівлі-продажу цінних паперів вбачається, що на їх виконання сторони зобов'язались укласти в майбутньому два окремі зустрічні основні договори, предметом яких буде саме купівля-продаж цінних паперів, а не один договір конвертації чи міни, як зазначає позивач.
Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що зі змісту ст. 52 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вбачається, що конвертація цінних паперів - це одностороння дія самого емітента, яка здійснюється у встановленому законом порядку без укладення будь-яких договорів конвертації.
Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій встановлено, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, що позивачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не доведено наявності підстав для визнання в судовому порядку, на підставі ст. ст. 203, 235 ЦК України, недійсними попередніх договорів купівлі-продажу цінних паперів, відтак правомірно відмовлено у позові.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на протокол про наміри № 1 від 17.10.2014 не приймаються до уваги колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки згідно з ч. 6 ст. 182 ГК України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Не приймаються також до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що про удаваність правочинів свідчить те, що дані попередні договори укладені в один день і в них зазначена однакова ціна вартості акцій та облігацій, оскільки як правомірно зазначено судом апеляційної інстанції чинним законодавством не заборонено укладати ані попередні, ані основні договори в один день і з однаковою ціною. До того ж, сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Доводи скаржника викладені у касаційній скарзі про те, що попередні договори не містять умови про оплатність товару відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки в п. 2.1 попередніх договорів сторонами встановлено як вартість купівлі-продажу одного цінного паперу у гривні так і загальну вартість купівлі-продажу пакету цінних паперів.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на кримінальне провадження № 22015000000000031, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно частини 4 ст. 35 ГПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок.
Всі інші доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у справі № 904/4063/15 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
В.І. КАРТЕРЕ