ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року Справа № 910/6147/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді Іоннікова І.А., Гончаров С.А.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 16.05.2016 (суддя Дупляк О.М.)у справі№ 910/6147/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-КОМЕРС"доТовариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА"простягнення грошових коштів,за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/6147/16, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ТОВ "МІК МЕГА" на користь ТОВ "ЄВРО-КОМЕРС" суму основного боргу в розмірі 381.937,40 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 19.595,14 грн., суму пені в розмірі 91.804,72 грн., суму штрафу в розмірі 19.096,87 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 551 ЦК України, 233 ГК України, ст.ст. 77, 83 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправомірно відмовили відповідачу у зменшенні розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, хоча мали так вчинити з огляду на обставини справи, які не були встановлені судами у повній мірі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 10.08.2015 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № ЄК-205 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію за ціною, вказаною у видатковій накладній.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати продукцію, а покупець прийняти продукцію, найменування, одиниці виміру та загальна кількість якої є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення визначаються та вказуються у видатковій накладній.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна товару, що передається у власність покупцеві, вказується у видаткових накладних, які надаються постачальником для проведення оплати.

Оплата товару здійснюється за договірною ціною шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 календарних днів з моменту отримання товару (п. 3.4 Договору).

В пункті 6.2 Договору сторони погодили, що за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми. Сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних обов'язків.

При цьому в разі прострочення оплати переданої покупцеві продукції більше як на один день останній сплачує штраф у розмірі 5 % від вартості продукції, від якої покупець відмовився або ухилився від оплати, та компенсує суми інших штрафних санкцій, передбачених законодавством (п. 6.3 Договору).

Згідно з п. 9.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу в період з 12.08.2015 по 05.09.2015 включно обумовлений договором товар на загальну суму 909.596,05 грн., що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання цінностей, копії яких наявні в матеріалах справи. Видаткові та товарно-транспортні накладні підписані як з боку постачальника, так і з боку покупця та скріплені їх печатками.

Поставлений відповідачу товар був частково оплачений ним в період з 17.08.2015 по 22.12.2015 на загальну суму 527.658,65 грн., що підтверджено платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Станом на момент подачі позову заборгованість у сумі 381.937,40 грн. (909.596,05 - 527.658,65 = 381 937, 40) відповідачем не сплачена, що не спростовано відповідачем. Сума основної заборгованості за договором представником відповідача не заперечувалась ні на стадії розгляду позову, ні на стадії апеляційного перегляду.

Відповідно до акта звірки взаєморозрахунків сторін за період з 01.01.2015 по 05.05.2016, підписаного обома сторонами, сума боргу відповідача перед позивачем складає 381.937,40 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 381.937, 40 грн. заборгованості за поставлений товар, 95.482,45 грн. пені за період прострочення з 08.09.2015 по 31.03.2016, 19.595,14 грн. інфляційних втрат за період з 08.09.2016 по 31.03.2016, 19.096,87 грн. 5 % штрафу за період з 08.09.2015 по 31.03.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з боку відповідача було допущено порушення умов договору, відповідно постачальник набув право вимагати оплати товару.

Суд взяв до уваги, що поставлений позивачем відповідачу товар на загальну суму 909.596,05 грн. був прийнятий відповідачем без претензій щодо його якості, об'ємів і вартості, що свідчить про виникнення обов'язку у відповідача щодо його оплати в повному обсязі.

На підставі викладеного вище колегія суддів погоджується з висновком судів, що позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 381.937,40 грн. обґрунтована, підтверджується зібраними у справі доказами, а відтак підлягає задоволенню.

Також колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій підставно, з урахуванням здійсненого ними перерахунку, частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі п. 6.3. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України суми інфляційних втрат в розмірі 19.595,14 грн., суми пені в розмірі 91.804,72 грн., суми штрафу в розмірі 19.096,87 грн.

Щодо доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправомірно відмовили відповідачу у зменшенні розміру штрафних санкцій, колегія суддів відзначає таке.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 4 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За змістом п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Колегія суддів відзначає, що при вирішенні спору суд повинен враховувати принципи добросовісності та справедливості. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Однак, як встановлено судами, позивачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, що з урахуванням ступені виконання зобов'язання боржником, майнового стану сторін, майнових та інших інтересів сторін наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, виходячи з принципів добросовісності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком судів, що вимога відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та про відмову у їх стягненні задоволенню не підлягає.

Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції процесуального права, а саме на те, що судом не було відкладено розгляд справи з огляду на нез'явлення представника відповідача в судове засідання, не знаходить свого підтвердження, оскільки явка в судове засідання є правом сторін, а не їх обов'язком. Відкладення розгляду справи можливо згідно з нормами ГПК України (ст. 77) саме у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відповідно, справа може розглядатись без участі представників сторін, у випадку якщо таке нез'явлення не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі №910/6147/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.С. Самусенко