ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року Справа № 910/5889/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.11.2016у справі№910/5889/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 256 088 693,37 грн.за участю представників:від позивача:Громніцький Ю.П., від відповідача:Мицько Р.М.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірньої компанії "Газ України "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - відповідач) 256 088 693,37 грн., з яких: 235 027 662,48 грн. збитків від інфляції та 21 061 030,89 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/5889/16 (суддя Пінчук В.П.) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 235 027 662,48 грн. інфляційних втрат, 21 061 030,89 грн. - 3% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 910/5889/16 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В., Шапран В.В., Буравльов С.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому акті, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.01.2009 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки природного газу № 06/09-153.

Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язався передати покупцю у 2010 році імпортований природний газ для подальшої реалізації промисловим споживачам, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

На виконання умов договору № 06/09-153 від 30.01.2009 позивач протягом січня 2009 року - грудня 2009 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 16 495 427 657,48 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом їх перерахування на рахунок постачальника, але не пізніше 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідачем було здійснено часткову оплату за умовами договору у розмірі 16 187 073 214,02 грн.

Відповідно до позовної заяви, станом на дату звернення до суду сума основного боргу відповідача за поставлений газ становила 308 354 443,46 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 379 610 486,35 грн. за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання за договором поставки природного газу № 06/09-153 30.01.2009.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.10.2015 у справі № 910/9899/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016, позов задоволено частково; стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 308 354 443,45 грн. боргу за договором поставки природного газу № 06/09-153 30.01.2009, у задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач просить стягнути з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних (за період з 21.03.2013 по 30.03.2013), які нараховані на заборгованість за спожитий газ протягом січня - грудня 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що вони є правомірними та обґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Статтею 1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", який набув чинності 04.06.2011, передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Положеннями ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" передбачено, що на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню, зокрема:

- заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом. Заборгованість ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України" (п. 2.1.1. ст.2 Закону);

- заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом (п. 2.2. ст. 2 Закону).

Зі змісту наведеної ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" вбачається, що на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до п. 2.1.1 Закону обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій визначена п. 2.2 не містить таких обмежень.

Відповідно до п. 6 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 (далі - Порядок), для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Згідно з п. 7 вказаного Порядку заборгованість із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (3 відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, щодо стягнення яких до набрання чинності Законом розпочата процедура судового врегулювання спору і відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Враховуючи наведене, апеляційним судом правомірно зазначено, що сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу положень п. 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з тим, що положення ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" носить імперативний характер, що передбачає обов'язок суб'єктів, визначених у ст. 1 Закону, а не право на списання.

Отже, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, враховуючи імперативний характер норми, а також ту обставину, що списання сум заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій визначених п. 2.2 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" не обмежено, а визначається у відповідних договорах, позивач, як учасник процедури визначений у ст. 1 вказаного Закону зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій і не обмежений діями відповідача щодо списання.

Таким чином, за зазначеним Законом відповідач мав право списати заборгованість штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість за спожитий газ у період з 01.01.1997 до 01.01.2011.

Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" втратив чинність 30.06.2012.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені, які були нараховані останнім на заборгованість за природний газ, спожитий у період з січня по грудень 2010 року, після втрати Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позбавляє відповідача права на списання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Пунктом 3 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить після закінчення строку дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", стягнути на свою користь інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Враховуючи, що списання визначене положенням ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" носить імперативний характер і не обмежено періодом нарахування інфляційних, 3% річних та пені, а виключно періодом виникнення заборгованості, позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності вказаним Законом, оскільки здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог ч. 2 ст. 13 ЦК України порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до непередбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив у задоволенні позову.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскарженому судовому акті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний господарський суд у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізував права та обов'язки сторін, у зв'язку з чим, не вбачається підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 910/5889/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

С. Самусенко