ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року Справа № 910/29733/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 (головуючий суддя Агрикова О.В., судді Калатай Н.Ф., Чорногуз М.Г.)у справі№ 910/29733/15 Господарського суду міста Києва (суддя Бондарчук В.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа"доПублічного акціонерного товариства "Сбербанк",треті особи1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, 2) Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,за участю представників: позивачаГей В.Р.,відповідачане з'явились,третьої особи-1не з'явились,третьої особи-2не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі №910/29733/15 позов задоволено: визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2104 на договорі застави, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за № 4870.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі № 910/29733/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у справі № 910/29733/15.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, та порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 24, 26, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст. 82, 111-28 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третіх осіб не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, 14.09.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", яке змінило свою назву на Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - банк, відповідач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 115-Н/11/29/КЛ (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію, за рахунок якої надав позичальнику кредитні кошти в межах встановленого договором ліміту кредитної лінії, а позичальник зобов'язався використовувати кредит на цілі, передбачені п. 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, визначені договором.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 14.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" (заставодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (заставодержатель, відповідач) укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за № 4870, за умовами якого в забезпечення виконання зобов'язань боржника за вказаним кредитним договором - ТОВ "Фудмаркет" у заставу передано основні засоби - торгівельне обладнання, яке належить заставодавцю на праві власності, перелік якого міститься в додатку 1 до цього договору.

Згідно з п. 3.2 договору застави, в редакції договору про внесення змін № 1 від 07.03.2013 до договору застави, за взаємною згодою сторін загальна заставна вартість предмету застави складає 2.963.976,35 грн.

В додатку 1 до договору застави, в редакції договору про внесення змін № 1 до договору застави від 07.03.2013, сторони визначили новий перелік предмету застави.

Пунктами 6.1, 6.2, 6.4 договору застави передбачено, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені заставою. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання боржником будь-якого із зобов'язань, які випливають із кредитного договору, зазначених в ст. 2 договору застави, воно/и не буде/уть виконане/і або буде/уть виконане/і належним чином. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється або на підставі рішення суду в порядку, встановленому чинним законодавством України, або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідач - ПАТ "Сбербанк Росії" як заставодержатель звернувся до позивача як заставодавця та до ТОВ "Фудмаркет" як позичальника з повідомленням-вимогою №172/4/28-2 від 08.01.2015 про погашення заборгованості за кредитним договором №115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011 у розмірі 13.345.286,60 доларів США протягом 30-денного строку з дня отримання вимоги та повідомив про те, що у випадку невиконання даної вимоги ним буде здійснено звернення стягнення на предмет застави за договором застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань з повернення кредиту відповідач 20.04.2015 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни із заявою № 3711/4/28-2 від 17.04.2015 про вчинення виконавчого напису на договорі застави від 14.09.2011.

На підставі заяви відповідача та доданих до неї документів 20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2104, відповідно до якого звернуто стягнення на майно відповідно до переліку, зазначеного в договорі про внесення змін №1 до договору застави, що належить ТОВ "Фудмережа", в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Фудмаркет" перед банком згідно з договором про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011, загальна сума якої станом на 08.01.2015 становить 13.345.286,60 доларів США - прострочена заборгованість з повернення кредитних коштів, що утворилась за період з 09.05.2014 по 26.12.2014.

Далі 16.10.2015 філією Державного підприємства "Національні інформаційні системи" в місті Києві та Київській області в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано звернення стягнення на предмет застави, визначений договором застави від 14.09.2011.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 04.11.2015 за вказаним виконавчим написом відкрито виконавче провадження № 49275822.

Однак заставодавець - ТОВ "Фудмережа" оскаржило зазначений виконавчий напис нотаріуса в судовому порядку. Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із його вчиненням з порушенням законодавства є предметом спору у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача та встановив, що відповідачем не було дотримано визначеної ст.ст. 24, 26, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" процедури звернення стягнення на предмет застави за договором в позасудовому порядку. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав приватному нотаріусу необхідного обсягу документів, які підтверджують наявність у боржника заборгованості у розмірі 13.345.286,60 дол. США, тобто заборгованість була спірною.

Однак колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що вказаний висновок місцевого суду є помилковим з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про заставу", яка кореспондується зі ст. 572 Цивільного кодексу України, встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України є звернення стягнення на предмет застави. У ст. 574 Цивільного кодексу України визначено, що застава виникає на підставі договору.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалось вище, 08.01.2015 банк звернувся до позивача та заставодавця з повідомленням-вимогою № 172/4/28-2 про погашення заборгованості за кредитним договором № 115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011 року у розмірі 13. 345. 286, 60 доларів США.

Згодом відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни із заявою № 3711/4/28-2 від 17.04.2015 про вчинення виконавчого напису на договорі застави від 14.09.2011.

До заяви відповідачем були надані: довідка № 3710/4/28-2 від 17.04.2015 про відсутність судового спору за договором застави від 14.09.2011; договір застави від 14.09.2011, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 4870, укладений між банком та ТОВ "Фудмережа"; додаток № 1 до договору застави з переліком заставленого майна; договір про внесення змін № 1 до договору застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 4870; договір про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/Кл від 14.09.2011; договір про внесення змін № 2 до договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/Кл від 14.09.2011; договір про внесення змін № 3 до договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/Кл від 14.09.2011; договір про внесення змін № 4 до договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/Кл від 14.09.2011; договір про внесення змін № 5 до договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/Кл від 14.09.2011; договір про внесення змін № 6 до договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/Кл від 14.09.2011; повідомлення-вимога № 172/4/28-2 від 08.01.2015; меморіальний валютний ордер № 14654878 від 11.03.2013; виписки по особовим рахункам позичальника, а також розрахунок заборгованості ТОВ "Фудмаркет" перед банком за договором про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011.

Приватним нотаріусом Київського МНО Верповською О.В. у своїй заяві № 14/01-16 від 11.01.2016 підтверджено, що для вчинення виконавчого напису було надано саме ці документи.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі - Перелік документів). Вказаний Перелік документів містить вичерпні підстави для вчинення виконавчого напису і розширювальному тлумачення не підлягає. Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Необхідно з'ясувати, чи передбачена заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, в Переліку документів.

Відповідно до п. 2.3 глави 16 Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Відповідно до п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заборгованість боржника визнається безспірною, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи відповідають передбаченому Переліком документів.

Як вбачається із документів, наданих суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку та на підставі яких вчинено виконавчий напис, банком подавались зокрема меморіальний валютний ордер №14654878 від 11.03.2013, виписки по особовим рахункам позичальника, розрахунок заборгованості ТОВ "Фудмаркет" перед банком.

Колегія суддів відзначає, що в порядку ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку у відповідності з вищезазначеним Переліком.

Отже вказаними приписами законодавства встановлено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів (вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.05.2015 у справі 6-158цс15).

Як встановлено апеляційним судом, банк двічі подавав до суду пакет документів, які надавались нотаріусу для вчинення виконавчого напису. Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, банком були подані всі необхідні документи, встановлені Переліком, що спростовує висновок місцевого господарського суду про те, що відповідачем не надано документів в необхідному обсязі.

У пункті 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Отже господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та здійснювати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом статей 1, 2, 18 Господарського процесуального кодексу України, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а відповідно до статті 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

У господарських судах при вирішенні спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність банку як кредитору права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

При цьому в силу статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Тобто, звертаючись з позовом у даній справі про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, позивач зобов'язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за Кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема, надати докази погашення заборгованості за Кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що позивачем у встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед банком є іншою, ніж та, що зазначена в спірному виконавчому написі з урахуванням суми боргу, визначеної у повідомленні-вимозі банку, та вартості предмета застави за спірним виконавчим написом.

Одночасно колегія суддів зазначає про необгрунтованість посилання суду першої інстанції на норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" як на правову підставу задоволення позову, оскільки ані Закон України "Про нотаріат", ані Перелік документів не передбачають як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення не предмет обтяження. Крім того ч. 3 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" покладає обов'язок зареєструвати такі відомості на обтяжувача, а не нотаріуса, що повністю кореспондується і з вимогами ч. 1 ст. 27 цього Закону щодо порядку повідомлення боржника обтяжувачем про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку.

Як встановлено судами, таке повідомлення боржник та майновий поручитель отримали 09.01.2015.

Колегія суддів враховує, що після вчинення виконавчого напису від 20.04.2015 звернення стягнення на предмет застави зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 16.10.2015, а виконавче провадження за цим написом відкрито постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 04.11.2015.

Разом з тим п. 6 ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, інші норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" надають право боржнику (майновому поручителю) виконати вимоги кредитора чи заперечити проти них протягом 30 днів саме з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, що також свідчить про необгрунтованість позовних вимог в даній справі.

Крім того Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не визначає порушення терміну реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як підставу для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин апеляційним судом правомірно відмовлено у задоволені позову та, відповідно, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у справі № 910/29733/15.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 у справі № 910/29733/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.С. Самусенко