ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 року Справа № 910/14083/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Данилова М.В.,розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі№ 910/14083/13Господарського судуміста Києваза скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз"на дії Державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз"доПублічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"простягнення грошових коштів,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Святогор О.А.- орган ДВС:Малкова М.В.ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" звернулося до господарського суду із скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року (суддя Пригунова А.Б.) відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" у задоволенні скарги на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві.

Суд дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із територіальною непідвідомчістю відповідають нормам ст.ст. 20, 26 Закону України про виконавче провадження".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року (судді: Тарасенко К.В., Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) ухвалу господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року залишено без зміни.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та ухвалу господарського суду першої інстанції скасувати з підстав невірного застосування норм Закону України "Про виконавче провадження", скаргу на дії державного виконавця задовольнити.

Скаржник вважає, що висновок суду про не доведення ним обставин знаходження майна боржника на території Дніпровського району міста Києва не відповідають нормам закону, оскільки для нього як стягувача є достатнім заяви про знаходження майна боржника за тією чи іншою адресою, а обов'язок щодо виявлення такого майна лежить на державному виконавцю. При цьому, скаржник вважає, що як стягувач не повинен доводити відповідні обставини, а може лише заявити про це. Державний виконавець, за висновком скаржника, не вправі заперечувати проти заяв стягувача про належність або місцезнаходження майна боржника та ставити такі заяви під сумнів.

Скаржник звернувся до суду з заявою, в якій наголосив на підтриманні доводів касаційної скарги, що визнається судом як доповнення касаційної скарги.

Одночасно скаржник вважає, що скарга на дії державного виконавця не оплачується судовим збором, що значить, на його думку, про відсутність підстав для сплати судового збору за подання касаційної скарги, тому просить повернути сплачений судовий збір за подання касаційної скарги на оскаржувані у справі ухвалу та постанову.

В частині доводів про повернення судового збору суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до положень частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

При цьому у нормі частини другої цієї статті наведено випадки, коли судовий збір не справляється і в переліку цих випадків скарга на дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби відсутня.

З метою забезпечення однакового застосування норм права відповідно до положень статті 36 частини другої п.п.2, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7 роз'яснив, що Законом України "Про судовий збір" не передбачено справляння судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби (ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України); втім, з апеляційних та касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду таких скарг, судовий збір справляється на загальних підставах (п. 2.1.).

Відтак, подання касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду таких скарг, судовий збір справляється на загальних підставах, а базою для обрахування такого збору є ставка судового збору, яка підлягає сплаті за подання касаційної скарги на ухвалу суду, що відповідно до вимог п.п. 7 п. 2 частини другої ст. 4 Закону України "Про судовий збір" становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Враховуючи наведене, судовий збір, за подання касаційної скарги на постанову апеляційного господарського суду, якою переглядалася ухвала суду першої інстанції, прийнята за результатами розгляду скарги на дії відділу державної виконавчої служби, має становити 1378 грн.

Скаржник при поданні касаційної скарги сплатив 1450 грн, тому йому слід повернути 72 грн, як надмірно сплачений судовий збір.

Ухвалою Вищого господарського суд України від 01.12.2016 року розгляд касаційної скарги продовжено та відкладено на 15.12.2016 р.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014, у справі № 910/14083/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" задоволено повністю та присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" грошові кошти: основного боргу - 180 000,00 грн. та судові витрати - 3 600,00 грн.

01.04.2014 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ у справі № 910/14083/13 на виконання рішення від 10.12.2015.

07.04.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/14083/13 від 01.04.2014 на підставі ст. 21, 23, п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з тим, що місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" є м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, що територіально не відноситься до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Як встановлено судом, місцем реєстрації Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" є м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, що за адміністративно-територіальним у строєм належить до території Солом'янського району міста Києва.

При цьому, суд також встановив відповідно до листа Фонду державного майна України від 08.09.2014 р. № 31-4-395, що плавальні засоби, що зберігаються на території водноспортивної станції на Трухановому острові у місті Києві перебувають на балансі Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" та в Державній інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті України не зареєстровані.

Водночас, за правилами Закону України "Про виконавче провадження" звернути стягнення можливо виключно на майно, належне боржнику, в той час як з матеріалів справи вбачається, що плавальні засоби, що зберігаються на території водноспортивної станції на Трухановому острові у місті Києві перебувають лише на балансі Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик", що не є тотожнім праву власності, крім того, докази щодо власників дванадцяти будиночків на території водної станції за адресою: м. Київ, Труханів острів, загальною площею 156,0 кв.м. в матеріалах справи також відсутні.

За наведених обставин, підстав для визнання дій державного виконавця незаконними немає, постанова державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 07.04.2016 р. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 01.04.2014 р. у справі № 910/14083/13 у зв'язку з пред'явленням виконавчого документа не за місцем реєстрації боржника/місцем знаходження його майна, винесена у відповідності до вимог чинного законодавства та з урахуванням фактичних обставин справи, тому суди дійшли правомірних висновків про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скарги щодо того, що закон зобов'язує державного виконавця діяти з огляду на саму лише заяву стягувача про місцезнаходження майна боржника касаційна інстанція визнає такими, що не грунтуються на нормах Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом пункту 3 частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються "…а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;"

Тобто, відомості щодо місцезнаходження майна можуть зазначатися, однак вони повинні бути відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ. Відомість в контексті даної норми є терміном, який передбачає підтвердження існування вказаних відомостей, що в результаті і дозволяє внести їх у виконавчий документ і тому вони є обов'язковими для врахування державним виконавцем.

У нормі ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" вказано, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника (ч. 2 ст. 19 цього закону).

Отже, в заяві стягувач також може зазначати відомості і це має на меті сприяти примусовому виконанню.

Однак, з контексту наведеної норми відсутні підстави стверджувати, що зазначені стягувачем відомості є обов'язковими для державного виконавця. Оскільки закон не вимагає від особи стягувача, що зазначає певні відомості, щоб вони були відомі, це однак не виключає, що вони можуть бути відомі стягувачу, проте в цьому випадку такі відомості мають бути підтверджені.

Отже, сама лише декларація стягувача щодо певних відомостей не може бути підставою для обов'язкових дій державного виконавця і за відсутності підтвердження відомостей вони не можуть братися до уваги.

Заперечуючи висновки суду щодо законності дії державного виконавця скаржник не посилається на підтвердження своїх доводів належними доказами, помилково вважаючи, що це не потрібно, натомість судами відповідних підтверджень доводам скаржника не встановлено.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних ухвали та постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року у справі № 910/14083/13 господарського суду міста Києва залишити без зміни.

3. Повернути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" (04053, м. Київ, вул. Артема, 40-а) з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820019) 72 (сімдесят дві) грн надмірно сплаченого судового збору за квитанцією № 18В94А3756 від 06.10.16.

Головуючий, суддя СуддіО.В. Яценко С.В. Бакуліна М.В. Данилова