ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 року Справа № 910/1358/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В.суддіБакуліна С.В., Данилова М.В.,розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі№ 910/1358/16Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд"до Київської міської радипро визнання недійсним окремих частин угоди

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Гончар О.М.- відповідача:Візір А.С.ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - КМР) про визнання пункту 4 угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 недійсним з моменту укладання (далі - Угода).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року (суддя Курдельчук І.Д.) позов задоволено.

Визнано пункт 4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012, укладеної Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) та товариством з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 5-А; ідентифікаційний код: 32386812), посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Кравченко Н.П. 19.04.2012, зареєстрованої в реєстрі за № 278 та зареєстрованої Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.04.2012 за № 91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів, недійсним.

Суд дійшов висновку, що застосування 11,25% нормативного грошової оцінки як трикратного розміру земельного податку для земельних ділянок історико-культурного призначення, у даному випадку є порушенням норм чинного законодавства України (на момент укладення Угоди) та порушує права позивача; оскільки додатком № 12 до рішення КМР від 29.12.2011 № 1100/7336 була встановлена ставка орендної плати у розмірі 10%, то пункт 4 Угоди не відповідає вимогам законодавства України, а тому є підстави для визнання його недійсним.

При цьому, відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд виходив з тих мотивів, що підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності в порядку статті 267 ЦК України не має, оскільки суд погоджується з доводами позивача та вважає, що перебіг позовної давності почався з 11.06.2015.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року (судді: Іоннікова І.А., Тищенко О.В., Гончаров С.А.) рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року скасовано та прийнято нове рішення суду, яким у позові відмовлено повністю.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що визначення річної орендної плати за земельну ділянку у розмірі 11, 25 відсотків від її нормативної грошової оцінки не суперечить положенням Податкового кодексу України, так як не перевищує максимально допустимий розмір орендної плати - 12 відсотків, визначений підпунктом 288.5.2 зазначеного кодексу, а тому у позові слід відмовити.

При цьому, суд апеляційний господарський суд відхилив доводи міської ради щодо застосування наслідків спливу позовної давності з тих мотивів, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самих вимог.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов висновку про відсутність порушеного права, тому застосування строків позовної давності відхилив.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник вважає, що висновки апеляційного господарського суду невірні, оскільки не враховують правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду України, від 11 травня 2016р. у справі №6-824цс16, у якій зазначено, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами за власним волевиявленням.

Скаржник стверджує, що встановлений розмір орендної плати є вищим ніж визначений рішенням Київської міської ради від 29.12.2011 №1100/7336 «Про бюджет міста Києва на 2012 рік», яке є актом цивільного законодавства, тому не відповідає такому акту.

Оскільки оспорюваний п.4 Угоди про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки в частині визначення розміру орендної плати, суперечить актам цивільного законодавства, а саме вимогам ст. 144 Конституції України, ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішенню Київської міської ради від 29.12.2011 №1100/7336 «Про бюджет міста Києва на 2012 рік», тому відповідний пункт підлягає визнанню недійсним.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.05.2008 КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 15.05.2008 за №91-6-00778 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням Київської міської ради VIII сесії VI скликання від 01.12.2011 №811/7047 "Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" договорів оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 №91-6-00528 та від 15.05.2008 №91-6-00778" поновлено Товариству договори оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, зокрема, Договір.

Встановлено, що розмір річної орендної плати, визначеної в Договорі підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства.

19.04.2012 КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Угоду, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 26.04.2012 за №91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 1 Угоди сторони узгодили поновити на підставі рішення КМР від 01.12.2011 року №811/7047 та Закону України "Про оренду землі" на 5 (п'ять) років Договір.

У пункті 4 Угоди зазначено, що підпункт 4.2 Договору оренди сторони узгодили викласти в такій редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 ( одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством".

Вказаний пункт 4 Угоди є предметом оспорювання, зокрема в частині визначення розміру орендної плати.

Касаційна інстанція вважає, що встановлений оспорюваною умовою Угоди розмір орендної плати не відповідає законодавству з таких мотивів.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом норми ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Таким чином нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

За змістом норм п.п. 34, 35 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 73 цього ж закону Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, орендна плата за оренду земельної ділянки комунальної власності є регульваною ціною, а до спірних правовідносин підлягає застосуванню порядок визначення розміру орендної плати, який встановлений уповноваженим органом.

Сторони по договору до якого підлягає застосуванню регульована орендна плата вправі вимагати її застосування в тому розмірі, який визначений регулюючим органом.

Судом встановлено, що додатком № 12 до рішення КМР від 29.12.2011 № 1100/7336 була встановлена ставка орендної плати у розмірі 10%.

Таким чином, вирішуючи даний спір суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що встановлений розмір орендної плати не відповідає законодавству, з чим неправомірно не погодився апеляційний господарський суд, не взявши до уваги, що узгоджений розмір орендної плати не відповідає рішенню Київської міської ради від 29.12.2011 №1100/7336 «Про бюджет міста Києва на 2012 рік».

З огляду на викладене, касаційна інстанція погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для визнання пункту 4 Угоди недійсним.

Одночасно, судом встановлено, що відповідач заявив про застосування позовної давності.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовна давність не пропущена, погодившись з доводами позивача, що перебіг строку почався з 11.06.2015, коли було проведено повну перевірку діяльності Товариства, а тому підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності в порядку статті 267 ЦК України не має.

Апеляційний господарський суд у зв'язку з висновком про необгрунтованість позову, відхилив застосування позовної давності, оскільки вказав, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання; у даному ж випадку таке порушення права відсутнє, тому в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самих вимог.

Касаційна інстанція визнає висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції в частині застосування позовної давності невірними з огляду на такі мотиви.

Нормами ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, при наявності заяви про застосування позовної давності, яка своєчасно зроблена відповідачем, сплив позовної давності погашає матеріальне право незалежно від законності самого права.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Про таке визначення ролі позовної давності у законодавстві країни зазначає зокрема Європейський суд з прав людини у своїй практиці (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має визначальне значення, оскільки від цього залежить правильність обчислення позовної давності і наявність підстав для захисту порушеного права чи у відмові в такому захисті з підстав пропуску позовної давності.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до норм ст. 261 Цивільного кодексу України згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України (постанова від 16.11.2016 р. № 6-2469цс16).

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Враховуючи наведене касаційна інстанція не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач про порушення свого права дізнався лише 11.06.2015, в момент, коли було проведено повну перевірку діяльності Товариства. Проведення відповідної перевірки грунтується на суб'єктивній можливості самого позивача, що не дає підстав стверджувати, що він не мав можливості вчинити таку перевірку раніше.

Тобто, суд касаційної інстанції зазначає, що можливість позивача знати про порушення свого права повинна випливати з об'єктивних обставин, незалежних від його волі, тобто таких, що не моделюються самим позивачем.

Суду належить надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мав позивач об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права та коли саме з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Таким чином, місцевий господарський суд невірно визначив початок перебігу позовної давності, одночасно апеляційна інстанція доводам та висновкам про позовну давність на предмет початку її перебігу своєї оцінки не надавала, відповідних обставин не досліджувала, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити правильність застосування норм права про позовну давність, з огляду на що справу направляє на новий розгляд в частині вирішення питання про позовну давність та наявності підстав для її застосування.

Коли на підставі встановлених обставин справи суд приходить до висновку, що право особи, про захист якого вона просить порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено, і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності, в позові має бути відмовлено з підстав пропуску позовної давності.

При новому розгляді суд має встановити початок перебігу позовної давності з врахуванням правил, встановлених законом, та навести правові висновки, в залежності від чого вирішити питання про наявність підстав для захисту порушеного права чи про відмови у такому захисті.

Зважаючи на викладене та вимоги ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, справа підлягає направленню на новий розгляд.

Згідно ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи наведені мотиви, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції прийняті при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для правильного застосування норм матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, тому підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі № 910/14083/13 господарського суду міста Києва скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий, суддя СуддіО.В. Яценко С.В. Бакуліна М.В. Данилова