ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 року Справа № 45/306т

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Куровського С.В. - головуючого (доповідача),

Погребняка В.Я.,

Ткаченко Н.Г.,

за участю представників:

Міністерства оборони України - Ковальчука І.В. (дов. від 30.12.2015),

Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Рядченко В.О. (дов. від 26.07.2016),

Генеральної прокуратури України - Голуба Є.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Міністерства оборони України

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016

у справі № 45/306т господарського суду міста Києва

за позовом Міністерства оборони України

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг

військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

про стягнення 8.263.269,23 грн.,

встановив:

Рішенням господарського суду м. Києва у справі від 13.07.2016 (суддя Балац С.В.) у задоволенні позову Міністерства оборони України до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення 8 563 904,99грн. відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 відмовлено Міністерству оборони України у розгляді клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2016 у справі № 45/306т.

В касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016, поновити Міністерству оборони України строк на оскарження рішення господарського суду міста Києва у справі від 13.07.2016. В обґрунтування посилається на порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 93, 97 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно не було враховано своєчасне подання первісної апеляційної скарги і усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, що призвело до позбавлення його конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення. При цьому, представник Міністерства оборони України в судовому засіданні зазначив, що оскаржуючи ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 не згідний із ухвалою цього суду від 21.09.2016, яка є пов'язаною з попередньою ухвалою, що винесені з порушенням норм процесуального права, без достовірного з'ясування всіх обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню зі скаргою до суду для розгляду справи по суті господарським судом апеляційної інстанції.

Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві, просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України").

Відповідно до ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом; у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу; апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше з апеляційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 17.07.2016 Міністерство оборони України звернулося 25.07.2016, тобто в межах строку на апеляційне оскарження. Разом з апеляційною скаргою, було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обгрунтоване тим, що при подачі позовної заяви у 2009 році Міністерство оборони України було звільнено від сплати державного мита.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 відмовлено Міністерству оборони України в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу повернуто без розгляду.

16.09.2016 Міністерство оборони України вдруге звернулося з апеляційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 17.07.2016, до якої було додано платіжне доручення № 248/971 від 07.09.2016 про сплату судового збору у розмірі 28050,00 грн., визначеному ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016. Крім того, було заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку, встановленого для подання апеляційної скарги на оскарження рішення місцевого суду.

Згідно з ч.1 ст. 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не доведеність скаржником поважності причин пропуску зазначеного строку, оскільки скаржник вдруге звернувся з апеляційною скаргою зі спливом майже місяць після винесення ухвали суду апеляційної інстанції від 11.08.2018.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі фактичні обставини справи, надати оцінку доводам щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити із яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

Однак, апеляційний господарський суд вищенаведених норм не врахував, що привело до безпідставної відмови Міністерству оборони України у поновленні строку на подання апеляційної скарги та повернення апеляційної скарги ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016.

Звернувшись втретє з апеляційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2016, Міністерство оборони України заявило клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги, просило прийняти до уваги арешт рахунків Міністерства оборони України, що не дозволило своєчасно сплатити судовий збір, що підтверджується листом Державної казначейської служби України, та відновити пропущений строк на подачу апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи Міністерству оборони України у розгляді клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2016, апеляційний господарський суд виходив з того, що клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги вже було предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 N 23436/03).

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України, врахувавши вищенаведені фактичні обставини справи, вимоги закону та взаємопов'язаність ухвал суду апеляційної інстанції від 21.09.2016 та від 21.10.2016, дійшла висновку, що безпідставна відмова Міністерству оборони України у поновленні строку на подання апеляційної скарги ухвалою від 21.09.2016 призвела при винесенні ухвали від 21.10.2016 до порушень вимог ст.ст. 43, 53, 93, 97 ГПК України, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 2 ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, ухвали Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та від 21.10.2016 підлягають скасуванню як такі, що прийняті судом із порушенням вимог процесуального права, а справа підлягає направленню до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Ухвали Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та від 21.10.2016 по справі № 45/306т скасувати.

Справу № 45/306т направити для здійснення апеляційного провадження до Київського апеляційного господарського суду.

Головуючий Куровський С.В.

Судді Погребняк В.Я.

Ткаченко Н.Г.