ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Справа № 910/5602/15-г Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівКостенко Т.Ф., Яценко О.В.,розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постанову від 22.06.2015 Київського апеляційного господарського судуу справі№910/5602/15-г господарського суду м. Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення суми заборгованості у розмірі 54 287,54 грн. За участю представників сторін:

Від позивача - Шикеринець Р.І. (дов. від 29.12.14)

Від відповідача - Шегера І.П. (дов. від 26.12.14)

Відповідно до розпорядження Заступника Секретаря другої судової палати від 13.10.2015 справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Костенко Т.Ф., Яценко О.В.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 54 287,54 грн., з яких 40 416,00 грн. основної заборгованості, 3 157,98 грн. пені, 2 829,12 грн. штрафу, 3 640,76 грн. 3 % річних та 4 243,68 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати товару, поставленого за договором від 01.06.2010 №80-К.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2015 (суддя Полякова К.В.) позов задоволено частково, стягнуто з ДП " Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 36 349,15 грн. основного боргу, 2 840,21 грн. пені, 3 274,41 грн. 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 3 824,07 грн. та 1557,78 грн. витрат зі сплати судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у складі: Мальченко А.О., Сухового В.Г., Жук Г.А. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 36 349,15 грн. основного боргу, 2 840,21 грн. пені, 3 274,41 грн. 3% річних, інфляційних втрат у розмірі 3 824,07 грн. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 256-258, 264, 266-267, 526 Цивільного кодексу України.

ПАТ "Укртрансгаз" у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.06.2010 між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", правонаступником якої є ПАТ "Укртрансгаз" та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" укладено договір поставки товару №80-К, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві масло МГД-14М (надалі - товар), відповідно специфікації, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 3.2. договору загальна сума договору зазначена у Специфікації і складає 40 416,00 грн.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що оплата вартості товару постачальнику здійснюється після отримання товару на складі постачальника.

Відповідно до пункту 3.4. договору покупець зобов'язується оплатити 100% вартості товару протягом 75 днів з моменту отримання товару від постачальника.

Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній про прийняття такого товару покупцем (пункт 4.5. договору).

Термін дії договору - до 30 липня 2010 року (пункт 9.1. договору).

Господарськими судами встановлено, що ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" поставлено відповідачу масло МГД-14М у загальній кількості 3598,810 кг, що підтверджується видатковими накладними.

Крім того, позивачем надано податкову накладну від 01.06.2010 за №8112/05, відповідно до якої останнім поставлено товар за договором №80-К від 01.06.2010 на загальну суму 36 349,15 грн.

Відповідач свої зобов'язання з оплати товару, отриманого за договором, не виконав, що стало підставою звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи наведене, а також те, що судами встановлено, що відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав, суди обгрунтовано дійшли висновку про задоволення позову щодо стягнення основного боргу в сумі 36 349,15 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача пені в сумі 2 840,21 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, суди правомірно дійшли висновку про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат у розмірах 3 274,41 грн. та 3 824,07 грн. відповідно.

Що стосується посилання касатора на незастосування судами строку позовної давності, колегія суддів відзначає наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Господарськими судами встановлено, що сторонами 01.10.2012 та 14.10.2013, тобто в межах строку позовної давності, складено акти звірки взаєморозрахунків, за якими визначено, що станом на 30.09.2012 та 30.09.2013 загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 091 584,19 грн. Згідно інформації, викладеній у довідці обліку дебіторської заборгованості відповідача, яка підписана головним бухгалтером ПАТ "Укртрансгаз", вказана сума заборгованості включає в себе, зокрема, борг за договором від 01.06.2010 №80-К у розмірі 40 416,00 грн.

Акти звірки взаємних розрахунків підписані головними бухгалтерами та скріплені печатками юридичних осіб.

Касатор зазначає, що головний бухгалтер підприємства не наділений повноваженнями на підписання документів, якими б визнавалась заборгованість перед контрагентами, вказані акти звірки не є первинними бухгалтерськими документами, а тому не можуть вважатись доказами визнання відповідачем заборгованості за договором №80-К від 01.06.2010.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 за № 148/234/383 затверджено форму акту звіряння розрахунків, згідно якої не вимагається підписання такого акту керівниками підприємств (дебітора та кредитора).

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що акти звірки взаємних розрахунків, складені та підписані уповноваженими на це посадовими особами, скріплені печатками товариств, а тому є належними доказами у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову від 22.06.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі №910/5602/15-г господарського суду м. Києва залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді Т. Костенко

О. Яценко