Постанова ВГСУ від 15.10.2015 року у справі №910/2235/15-г

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Справа № 910/2235/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Костенко Т.Ф.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: не з'явились, повідомлені належно, відповідача: Зубар О.В. - дов. від 24.02.15,

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від30.06.15у справі№ 910/2235/15-г Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нігма-С"доПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"простягнення коштів

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 13.10.15 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нігма-С" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 158667,85 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову, позивач вказував на те, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/1728/14 від 25.03.14, котре набрало законної сили, було стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Нігма-С" 3723 532,14 грн. заборгованості за договором №УГВ 3875/11-11 від 18.07.11 та 241493,05 грн. - 3% річних. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем цього рішення, позивач вважав підставним стягнення з нього 158667,85 грн. інфляційних втрат, з яких: 52164,77 грн. інфляційних втрат за жовтень 2014 року, 41297,11 грн. за листопад 2014 року, 65205,97 грн. за грудень 2014 року, нарахованих на несплачену за вказаним рішенням заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.15 (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено повністю. Вмотивовуючи рішення, господарський суд виходив з того, що законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а тому інфляційні втрати підлягають сплаті за весь період часу, упродовж якого не виконувалося грошове зобов'язання. Відтак, суд визнав правомірним стягнення з відповідача спірної суми інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем судового рішення у справі №910/1728/14.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.15 (судді: Ільєнок Т.В., Авдеєв П.В., Мартюк А.І.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Судом апеляційної інстанції були спростовані посилання скаржника на те, що він погасив борг в межах строків розстрочки виконання судового рішення у справі №910/1728/14, позаяк наявність розстрочки судового рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, встановлені договором, та не позбавляє кредитора права на нарахування інфляційних втрат у відповідності до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки під час розстрочки інфляційні процеси тривають і грошове зобов'язання залишається частково чи повністю невиконаним.

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 509 614 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Він наголошує на тому, що здійснив погашення заборгованості, стягнутої за рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.14 у справі №910/1728/14, на умовах, визначених розстрочкою, наданою постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.15 у вказаній справі, а тому відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язання. Скаржник вважає, що кошти, стягнуті за судовим рішенням, не є грошовим зобов'язанням відповідача, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено і підтверджено матеріалами справи, що 18.07.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нігма-С" та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти №УГВ3875/11-11. За умовами цього договору позивач зобов'язався передати відповідачеві товари, визначені у специфікації до цього договору, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити їх. На виконання умов зазначеного договору позивач за актами приймання-передачі передав відповідачу за період з 26.07.11 до 31.12.12 товари на загальну суму 3723532,14 грн. Відповідач за отримане не розрахувався у зв'язку з чим рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/1728/14 від 25.03.14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.14, з ПАТ "Укргазвидобування" було стягнуто на користь ТОВ "Нігма-С" 3723532,14 грн. заборгованості за названим договором, а також 241493,05 грн. - 3% річних. На виконання рішення місцевого господарського суду 26.06.14 було видано наказ. Господарські суди також установили, що за заявою відповідача було розстрочено виконання вказаного рішення на шість місяців - до 25.04.15 за таким графіком: до 25.11.14 - 573017,54 грн.; до 25.12.14 - 573017,54 грн.; до 25.01.15 - 573017,54 грн.; до 25.02.2015 - 573017,54 грн.; до 25.03.15 - 573017,54 грн.; до 25.04.15 - 573017,54 грн. (постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.02.15 у справі №910/1728/14). В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що в жовтні 2014 року відповідач частково погасив заборгованість перед позивачем у сумі 1550000 грн.; залишок його боргу (станом на 09.01.15) становив 2173532,14 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Нігма-С" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 158667,85 грн. інфляційних втрат (нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань). Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цього позову. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, наведена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене стосується й випадків здійснення господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Наведене відповідає правовій позиції Верхового Суду України, викладеній у постанові від 14.11.11 у справі №12/207, та узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14. В ході розгляду спору господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання з погашення заборгованості, а відтак визнали підставним нарахування і стягнення з відповідача заявлених інфляційних втрат. Довід скаржника про відсутність підстав для стягнення з нього спірної суми інфляційних втрат у зв'язку з виконанням судового рішення на умовах розстрочки не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки йому надавалася оцінка судом та він був обґрунтовано відхилений. Як вже зазначалося, спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати інфляційних втрат виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують. Враховуючи зазначене, господарськими судами правильно застосовано приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до встановлених обставин справи, а відтак відсутні підстави для скасування судових актів у справі і задоволення касаційної скарги скаржника.