ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 року Справа № 910/18863/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В. (доповідач),суддівФролової Г.М., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.06.2016у справі№ 910/18863/15 Господарського суду міста Києваза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус"простягнення 40 780,84 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Зайцев І.Є. дов. від 06.01.2016,- відповідача:Кожокара М.Ю. дов. від 14.04.2016

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2016 у справі №910/18863/15 (суддя Лиськов М.О.), у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (далі - позивач, ТОВ "Рада 5") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" (далі - відповідач, ТОВ "Габітус") про стягнення 40 780, 84 грн. відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2016 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 (судді Коршун Н.М., Дикунська С.Я., Зубець Л.П.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду першої інстанції скасовано частково, резолютивна частина рішення викладена в редакції, відповідно до якої позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 28 245,44 грн. основного боргу, 1 186,14 грн. 3% річних, 7 865,70 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, ТОВ "Габітус" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. 257 ЦК України, ст. 181 ГК України, ст.ст. 19, 20, 21, 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. ст. 33, 43, 101 ГПК України.

Зокрема, скаржник вважає, що позивачем не доведено вчинення дій щодо підготовки проекту договору на надання житлово-комунальних послуг та направлення його на підписання споживачу, та не доведено ухилення відповідача від укладення такого договору.

Ухвалою від 22.08.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Ходаківської І.П., Корсака В.А., касаційну скаргу ТОВ "Габітус" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.09.2016.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 05.09.2016 № 08.03-04/3747, у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П. призначено проведення автоматичної зміни складу суду колегії суддів у судовій справі Господарського суду міста Києва № 910/18863/15.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2016 у справі №910/18863/15, у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П. сформовано склад колегії суддів: Яценко О.В. - головуючий, Фролова Г.М., Корсак В.А.

У судовому засіданні 08.09.2016 у справі було оголошено перерву до 15.09.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

09.09.2016 до Вищого господарського суду України від відповідача надійшли пояснення до касаційної скарги.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008, ЗАТ "Позняки-жил-буд" передало, а ТОВ "Рада 5" прийняло житловий будинок по бульв. Л.Українки, 23-А у Печерському районі м. Києва (будівельна адреса: будинок № 2 по бульв. Л.Українки, 23) з вбудованими-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією, з метою забезпечення його кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну плату.

Також судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 12.08.2011, відповідач є власником нежитлових приміщень № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень 79), загальною площею 295,30 м2, розташованих за адресою: м. Київ, бульв. Л.Українки, 23-А.

Суди установили, що починаючи з моменту набуття у власність вказаних приміщень, відповідач оплати за надані послуги утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування не здійснив, в результаті чого за розрахунком позивача за відповідачем утворилась заборгованість за період з 11.08.2011 по 28.02.2015 у загальній сумі 29 429,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимоги ТОВ "Рада 5" про стягнення з ТОВ "Габітус" 29 429,50 грн. основного боргу, 8 338,20 інфляційних втрат та 1 186,14 грн. 3 % річних.

Підставою позову визначено порушення відповідачем обов'язку зі сплати за фактично надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не надав доказів звернення з вимогою до відповідача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території за адресою: бульв. Л.Українки, 23-А в м. Києві, як не надав інших доказів, які свідчили б про вчинення сторонами дій, спрямований на фактичне встановлення договірних відносин, пов'язаних з надання та оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг.

Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач є власником нежилих приміщень за адресою: бульв. Л.Українки, 23-А в м. Києві, а відтак, в силу приписів ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у відповідача виник обов'язок оплачувати надані позивачем послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства жодної оплати за надані послуги не здійснив, в результаті чого за розрахунком суду апеляційної інстанції за відповідачем утворилась заборгованість за період з 26.11.2011 (дата державної реєстрації права власності відповідача на нежитлові приміщення) по заявлений позивачем період - 28.02.2015.

З урахуванням п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що періодом прострочення по сплаті за житлово-комунальні послуги є: 21.12.2011 по 28.02.2015.

Колегія суддів Вищого господарського суду України частково погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3)послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Водночас такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15.

Відтак, до предмету доказування у цій справі входять обставини фактичного користування відповідачем житлово-комунальними послугами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції було досліджено, що на виконання договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008, позивачем у якості доказів були надані до суду штатний розклад ТОВ "Рада 5", розрахунково-платіжні відомості, які підтверджують, що працівниками для обслуговування будинку є електрики, теслярі, консьєржі, сантехніки, слюсарі, диспетчери, прибиральники.

Окрім цього, судом апеляційної інстанції було надано оцінку актам здачі-прийняття робіт (надання послуг) з посиланням на відповідні договори, з яких вбачається, що підприємства, з якими ТОВ "Рада 5" укладено договори, залучені як підрядники для обслуговування житлового будинку в місті Києві по вул. Л. Українки 23-А.

При цьому судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідно до вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підрядниками за укладеними з позивачем договорами упродовж спірного періоду здійснювалось обслуговування будинку за адресою: м. Київ, бульв. Л.Українки, 23-А з наданням таких послуг як: електропостачання, водопостачання та прийняття стічних вод, інженерне забезпечення та проведення робіт, вивіз твердих побутових відходів, обслуговування ІТП та насосних станцій, послуги диспетчеризації, прочищення та ремонт зливної каналізації, дератизація, прибирання майданчиків відпочинку, ремонту та фарбування штукатурки внутрішніх стін, сервісного обслуговування автоматики теплового пункту та насосних станцій та інше.

Водночас розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2012 № 579 (з наступними змінами) було затверджено відповідні тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг, у т.ч. і для будинку, розташованого за адресою м. Київ, бульв. Лесі Українки, № 23-А.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відтак, твердження відповідача про те, що останній не користується спірними приміщеннями, а тому не повинен сплачувати за житлово-комунальні послуги, а саме за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, пропорційно площі приміщень, належної останньому на праві власності, визнаються неспроможними в силу приписів наведених норм законодавства.

За таких установлених обставин, визнається обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу та 3% річних і інфляційних втрат за відповідний період прострочення, починаючи саме з моменту набуття у власність нежитлових приміщень. Одночасно в матеріалах справи (а.с.33 Т.І) наявний відзив ТОВ "Габітус" в якому останній клопоче про застосування строку позовної давності на період з 12.08.2011 по 20.07.2012 Дане клопотання судом першої інстанції не розглядалось, у зв'язку з відмовою у позові по суті. В касаційній скарзі відповідач також просить застосувати до вказаного періоду строк позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 266 ЦК України унормовано, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, право власності на нежитлові приміщення у будинку за адресою м. Київ, бульв. Л. Українки, № 23-А, виникло у відповідача з 26.11.2011 (дата державної реєстрації), що свідчить про об'єктивну можливість позивача бути обізнаним з цієї дати про порушення свого суб'єктивного права у зв'язку із неотриманням оплати від власника відповідних приміщень за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

При цьому, колегія суддів враховує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції 22.07.2015, а відтак до вимог про стягнення з відповідача боргу та відповідно інфляційних втрат і 3% річних за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 26 листопада 2011 року по червень 2012 року сплив трирічний строк позовної давності.

З огляду на що, відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку вимог позивача, якому була надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 25 971,63 грн. основного боргу, 867,87 грн. 3% річних, 7 008,58 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Згідно з приписами ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, враховуючи те, що наведені у касаційній скарзі доводи відповідача частково знайшли своє підтвердження, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні з викладенням резолютивної частини про часткове задоволення позову з урахуванням строку позовної давності до заявлених вимог.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справі № 910/18863/15 Господарського суду міста Києва змінити, виклавши резолютивну частину постанови в наступній редакції:

"Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" на рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2016 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2016 у справі № 910/18863/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20; код ЄДРПОУ 23717829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (02068, м. Київ, вул. А.Ахматової, буд. 3; код ЄДРПОУ 32070545) 25 971,63 грн. основного боргу, 867,87 грн. 3% річних, 7 008,58 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 587,50 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20; код ЄДРПОУ 23717829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (02068, м. Київ, вул. А.Ахматової, буд. 3; код ЄДРПОУ 32070545) 1 746,25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.".

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справі № 910/18863/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (02068, м. Київ, вул. А.Ахматової, буд. 3; код ЄДРПОУ 32070545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20; код ЄДРПОУ 23717829) 287,37 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справі № 910/18863/15, зупинене ухвалою Вищого господарського суду України від 22.08.2016.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіГ.М. Фролова В.А. Корсак