ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року Справа № 18/122-12/2

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В. (доповідач), Козир Т.П., Саранюка В.І. розглянувши касаційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року у справі№18/122-12/2 Господарського суду Київської області за позовом Приватно-орендної агрофірми "Україна" до Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" за участюПрокуратури Київської області простягнення 18 906 588,56 грн.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Безкоровайний Б.О. (посв.№036984 від 22.12.2015 року);

від позивача: Соколов А.О. (дов. б/н від 22.09.2015 року);

Пархомчук Р.І. (дов. б/н від 22.09.2015 року);

від відповідача: Коцупатрий О.М. (дов. №03 від 04.01.2016 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.01.2016 року у справі № 18/122-12/2 (судді: Рябцева О.О., Бацуца В.М., Бабкіна В.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Договір №1/51 та Договір №2/52, які є підставою позову, визнано у судовому порядку недійсними; позивач обрав невірний спосіб захисту та повинен був звернутися з вимогою про стягнення збитків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року у справі №18/122-12/2 (судді: Ткаченко Б.О., Зубець Л.П., Синиця О.Ф.) апеляційну скаргу Приватно-орендної агрофірми "Україна" задоволено частково; рішення Господарського суду Київської області від 26.01.2016 року по справі № 18/122-12/2 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" на користь Приватно-орендної агрофірми "Україна" 5 777 206,91 грн. (п'ять мільйонів сімсот сімдесят сім тисяч двісті шість грн. 91 коп.) заборгованості, 158 471,64 грн. (сто п'ятдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна грн. 64 коп.) пені, 272 855,14 грн. (двісті сімдесят дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять грн. 14 коп.) 3% річних, 1 670 539,93 грн. (один мільйон шістсот сімдесят тисяч п'ятсот тридцять дев'ять грн. 93 коп.) інфляційних втрат, 26 829,52 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот двадцять дев'ять грн. 52 коп.) судового збору за подання та розгляд позовної заяви, 14 756,24 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят шість грн. 24 коп.) судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивована тим, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України Договір №1/51 визнано недійсним на майбутнє, з моменту набрання чинності рішенням суду, а саме з 06.09.2014 року. Договір комісії за №2/52 визнано судом недійсним на майбутнє, з моменту набрання чинності рішенням суду, а саме з 25.07.2013 року. Тому, позивач має право вимагати саме стягнення заборгованості за виконані роботи та надані послуги. Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, мотивована тим, що належних та допустимих доказів, які підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 11 027 514, 94 грн. не надано, тому вимоги про стягнення 11 027 514,94 грн. належним чином не доведені.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року у справі №18/122-12/2 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 26.01.2016 року у цій справі.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13 червня 2016 року у зв'язку з відпусткою судді Гольцової Л.А. змінено склад колегії суддів. Визначено суддів: Акулова H.B. (доповідач) - головуючий; судді: Козир Т.П. , Саранюк В.I.

Представник відповідача та прокурор, у судовому засіданні, підтримали вимоги та доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.

Представники позивача, у судовому засіданні, заперечували проти задоволення касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а прийняту постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.03.2010р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" (виконавець) та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" (замовник) укладено Договір №1/51 про надання послуг відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надавати послуги у рослинництві та послуги, супутні веденню сільськогосподарської діяльності, від передпосівної підготовки, посіву, збирання врожаю до пакування, зберігання сільгосппродукції, використання сільгосптехніки, знищення буряну, а також надання консультативних послуг тощо.

Відповідно до п. 1.3. Договору № 1/51 замовник взяв на себе безумовне та безвідкличне зобов'язання доручити виключно виконавцю реалізувати сільгосппродукцію на умовах договору комісії.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору № 1/51 сторони визначили планову врожайність на один гектар та встановили, що у випадку, коли фактичні обсяги врожаю будуть меншими, здійснюється відповідний перерахунок вартості наданих послуг з врахуванням фактичних обсягів врожаю, що узгоджується в окремому додатку.

Вартість послуг вказується в актах наданих послуг (пункт 2.4), розрахунки проводяться в безготівковій формі протягом 3-х днів після підписання Акту наданих послуг (пункти 2.5, 2.6).

У випадку порушення строків проведення розрахунків замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості послуги за кожен день прострочення (пункт 5.2).

Додатком 2 до Договору № 1/51 сторони погодили розцінки за види робіт (послуг), виходячи з ціни за 1 га. Технічним завданням на 2010р. - 2011р. сторони погодили, що загальна площа земель, на яких необхідно провести роботи - 954 га (300 га - вирощування кукурудзи, 225 га - сої, 304 га - ріпаку озимого, 95га - пшениці озимої, 30 га - вівса).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2010 сторонами підписано та скріплено печатками акти про прийняття-передачу виконання робіт та відповідні технологічні карти всього на суму 3 370 240,55 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 31.03.2010р. між Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" (комітент) та Приватно-орендною агрофірмою "Україна" (комісіонер) укладено договір комісії №2/52, відповідно до умов якого комісіонер за дорученням комітента за винагороду зобов'язується здійснити від свого імені реалізацію врожаю сільгоспкультур, зібраних за Договором про надання послуг №1 від 31.03.2010р.

Комісіонер зобов'язаний після виконання доручення представити комітенту звіт, а також на його вимогу - копії укладених договорів (пункти 2.1.6 та 2.1.7). За виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду в розмірі 0,5% від суми договорів з покупцями (пункт 4.1).

У випадку наявності непогашених зобов'язань за договором про надання послуг №1 від 31.03.2010р. комітент зобов'язується не вимагати погашення зобов'язань комісіонера перед комітентом за договором комісії, а припинити зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, підтверджених Актом звірки взаємних розрахунків (пункт 3.1.4).

Додатком №1 від 27.10.2010р. до Договору № 2/52 комітент доручив комісіонеру реалізувати зерно кукурудзи в кількості 500±10% за ціною не нижче 1520 грн. за тонну.

Сторонами підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт від 04.01.2011р. щодо реалізації 481,87 тон кукурудзи вартістю 756 535,90 грн., транспортні послуги 24 093,50 грн. винагорода комісіонера - 3 662,21 грн.

04.01.2011р. сторонами підписано Акт №1/1 заліку взаємних вимог на суму 732 442,40 грн.

Додатком №2 від 04.01.2011р. до Договору № 2/52 комітент доручив комісіонеру реалізувати зерно кукурудзи в кількості 200±10% за ціною не нижче 1650 грн. за тонну.

Сторонами підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2011р. щодо реалізації 189,47 тон кукурудзи вартістю 312 625,50 грн., винагорода комісіонера - 1 563,13 грн.

25.01.2011р. сторонами підписано Акт №2 заліку взаємних вимог на суму 312 625, 50 грн.

Додатком №3 від 01.03.2011р. до Договору № 2/52 комітент доручив комісіонеру реалізувати зерно сої в кількості 72,136 тон за ціною не нижче 3 800,00 грн. за тонну.

Сторонами підписано Акт приймання передачі-виконаних робіт від 01.03.2011р. щодо реалізації 72,136 тон сої вартістю 274 116,80 грн., винагорода комісіонера - 1 370,58 грн. 01.03.2011р. підписано Акт №3 заліку взаємних вимог на суму 274 116,80 грн.

На підставі ст. 601 Цивільного кодексу України та положень п.3.1.4 Договору №2/52, сторонами здійснено залік зустрічних однорідних вимог на суму 1 319 184,70 грн.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в матеріалах справи наявні накладні, за якими відбувався викуп сільгосппродукції позивачем у відповідача всього на суму 994 439,84 грн., розрахунок за якими відбувся шляхом заліку однорідних грошових вимог, про що сторонами було складено та підписано Акти заліку взаємних вимог від 31.12.2010р. №1, від 06.01.2011р. №1, від 28.03.2011р. № 4.

По актам про прийняття-передачу виконання робіт від 01.12.2010р. несплаченою залишилася сума 1 056 616,01 грн. (3370240,55 грн. (сума актів від 01.12.2010р.) - 1 319 184,70 грн. (сума заліку за договором комісії) - 994 439,84 грн. (вартість викупленої позивачем сільгосппродукції).

01.03.2011р. по Договору № 1/51 про надання послуг сторонами підписано проміжні акти про прийняття-передачу виконаних робіт від 01.03.2011р. та відповідні ним технологічні карти всього на суму 988 179,26 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за актами приймання-передачі виконаних робіт від 01.12.2010 року та з урахуванням актів заліку взаємних вимог у сумі 1 056 616,01 грн., а також нараховану на вказану суму пеню - 81 887,74 грн., 3 % річних - 144 770,86 грн., інфляційні втрати - 883 189,88 грн. та заборгованість за проміжними актами приймання-передачі виконаних робіт від 01.03.2011 року та з урахуванням актів заліку взаємних вимог у сумі 988 179,26 грн., а також нараховану на вказану суму пеню - 76 583,90 грн., 3 % річних - 128 084,28 грн., інфляційні втрати - 787 350,05 грн.

Крім того, позивач зазначає про надання послуг з вирощування сільгоспкультур у 2010 році у розмірі 3 732 411,64 грн., визначаючи вказану суму як добуток засіяної площі (згідно Актів приймання виконаних робіт) на планову врожайність (визначену пунктом 2.1 Договору № 1/51) та на вартість на момент реалізації за вирахуванням собівартості послуг, зафіксованої в Актах приймання виконаних робіт. При цьому вартість сільгоспкультур на момент реалізації позивач визначає на рівні цін, за якими відповідач передав позивачу залишок врожаю за накладними від 19.11.2010 року № 450-Н, від 01.12.2010 року № 470-Н, від 04.01.2011 року №4-Н, від 06.01.2011 року № 5-Н, від 30.03.2011 року № 83-Н та від 31.03.2011 року № 86-Н.

Також позивач просив стягнути з відповідача вартість послуг, наданих позивачем з вирощування сільгоспкультур в 2011 році в сумі 11 027 514,94 грн., визначаючи вартість сільгоспкультур на момент реалізації по вартості сільгоспкультур на ринку зерна в 2011-2012 роках та вартості вирощених та реалізованих ПАО "Україна" самостійно. Як на доказ рівня цін позивач посилався на долучені до матеріалів справи копії видаткових накладних від 23.05.2012 року № 55, від 17.06.2012 року № 77, від 12.03.2013 року № 30, від 01.11.2012 року № 125, від 08.11.2012 року № 130, від 11.08.2011 року № 87, від 21.07.2011 року № 82, від 23.09.2012 року № 108, за якими позивач реалізовував аналогічний товар - пшеницю, ріпак, рапс, кукурудзу, сою іншим особам - своїм контрагентам. Зазначена вартість послуг у сумі 11 027 514,94 грн. розрахована позивачем з посиланням на п. 2.1 Договору № 1/51.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. (Стаття 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 27.08.2014р. у справі № 911/357/13-г, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про надання послуг за №1/51, укладений 31.03.2010р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України". Вказаним рішенням визначено, що зобов'язання за спірним договором вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2013р. у справі № 911/972/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013р. та постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2014р., визнано недійсним договір комісії за №2/52, укладений 31.03.2010р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України". Залишаючи без змін вказані судові акти, Вищий господарський суд України зазначив, що зобов'язання за спірним договором вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ч.3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. (п.2.7. Постановаи Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виконував свої зобов'язання за Договорами належним чином, що підтверджується, зокрема, актами приймання-передачі виконаних робіт від 01.12.2010 року на суму 1 056 616,01 грн., та актами приймання-передачі виконаних робіт від 01.03.2011 року у сумі 988 179,26 грн. Відповідач вказаних робіт не оплатив.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України Договір № 1/51 визнано недійсним на майбутнє, з моменту набрання чинності рішенням суду, а саме з 06.09.2014 року. Договір комісії за № 2/52 визнано судом недійсним на майбутнє, з моменту набрання чинності рішенням суду, а саме з 25.07.2013 року. Тому, позивач має право вимагати саме стягнення заборгованості за виконані роботи та надані послуги.

Врахувавши те, що договір № 1/51 його сторонами частково виконано, позивачем відповідачу надано послуги та виконано передбачені договором роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами за 2010, 2011 роки - позивач має право на оплату виконаних робіт, відповідно до вимог закону та договору, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг, підтверджений актами про прийняття-передачу виконання робіт від 01.12.2010 року, у сумі 1 056 616,01 грн. (3 370 240,55 грн. (сума актів від 01.12.2010 року) - 1 319 184,70 грн. (сума заліку за договором комісії) - 994 439,84 грн. (вартість отриманої позивачем сільгосппродукції) та борг, підтверджений проміжними актами про прийняття-передачу виконаних робіт від 01.03.2011 року, у сумі 988 179,26 грн.

Судом апеляційної інстанції, провівши повторний арифметичний розрахунок, стягнено з відповідача пеню нараховану на заборгованість у сумі 1 056 616,01 грн. за період з 05.12.2010 року по 05.06.2011 року в сумі 81 877,74 грн., та пеню нараховану на заборгованість у сумі 988 179,26 грн. за період з 05.03.2011 року по 05.09.2011 року в сумі 76 583,90 грн., що загалом складає 158 471,64 грн.

Враховуючи прострочення по сплаті заборгованості у сумі 1 056 616,01 грн. за період з 05.12.2010 року по 30.06.2015 року та у сумі 988 179,26 грн. за період з 05.03.2011 року по 30.06.2015 року, провівши повторний арифметичний розрахунок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 272 855,14 грн. - 3 % річних та 1 670 539,93 грн. інфляційних втрат.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що позивач просить стягнути з відповідача вартість наданих позивачем послуг з вирощування сільгоспкультур у 2010 році у сумі 3 732 411,64 грн., визначивши вказану суму як добуток засіяної площі (згідно Актів приймання виконаних робіт) на планову врожайність (визначену п. 2.1 Договору № 1/51) та на вартість на момент реалізації за вирахуванням собівартості послуг, зафіксованої в Актах приймання виконаних робіт. При цьому вартість сільгоспкультур на момент реалізації позивач визначив на рівні цін, за якими відповідач передав позивачу залишок врожаю за накладними від 19.11.2010 року № 450-Н, від 01.12.2010 року № 470-Н, від 04.01.2011 року № 4-Н, від 06.01.2011 року № 5-Н, від 30.03.2011 року № 83-Н та від 31.03.2011 року № 86-Н.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 1/51 вартість наданих за цим договором послуг, по вирощуванню відповідних сільськогосподарських культур, беручи до уваги, зокрема, але не виключно обсяги робіт та відповідні витрати виконавця для їх виконання, дорівнює вартості цих сільськогосподарських культур на момент реалізації, з розрахунку їх планової врожайності на один гектар: кукурудзи - 7 тон, пшениці озимої - 6 тон, ріпаку озимого - 3 тони, сої - 2,2 тони, соняшнику - 2 тони.

Згідно з п. 2.2 Договору № 1/51 у разі, коли фактичні обсяги врожаю сільськогосподарських культур будуть меншими за обсяги, що зазначені у п. 2.1 цього Договору, здійснюється відповідний перерахунок вартості наданих послуг з урахуванням фактичних обсягів врожаю сільськогосподарських культур, що узгоджується сторонами в окремому додатку до цього Договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що окремі Додатки до Договору № 1/51, відповідно до яких здійснюється відповідний перерахунок вартості наданих послуг з урахуванням фактичних обсягів врожаю сільськогосподарських культур, що узгоджується Сторонами, не підписувалися.

Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що правомірно розраховувати вартість наданих послуг з урахуванням планових об'ємів передбачених п. 2.1 Договору № 1/51 та дійшов висновку, що з відповідача підлягають до стягнення 3 732 411,64 грн. за послуги з вирощування сільгоспкультур у 2010 році.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач просив стягнути з відповідача вартість наданих позивачем послуг з вирощування сільгоспкультур в 2011 році у сумі 11 027 514,94 грн., визначивши при поданні позову вказану суму, як заборгованість за Договором № 1/51. Проте, при новому розгляді справи, у суді першої інстанції, позивач обґрунтував вказану заборгованість, як упущену вигоду, фактично змінивши в цій частині предмет та підстави позову. Судом першої інстанції було відмовлено в частині зміни предмету та підстав щодо визначеної у позові суми заборгованості у розмірі 11 027 514,94 грн.

Відповідно до п. 2.4 Договору № 1/51 вартість послуг вказується в актах наданих послуг, розрахунки проводяться в безготівковій формі протягом 3-х днів після підписання Акту наданих послуг.

Судом встановлено, що за своєю суттю вказана вимога обґрунтовується як упущена вигода.

Належних та достатніх доказів, які підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 11 027 514,94 грн. надано не було.

Листом № 72 від 14.03.2011 року відповідач повідомив про призупинення дії Договору № 1/51, а листом від 14.12.2011 року про припинення відносин за вказаним договором.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення 11 027 514,94 грн. належним чином не доведені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року у справі №18/122-12/2 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: Т.П. Козир

В.І. Саранюк