ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 924/663/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Дроботової Т.Б. Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Першого заступника військового прокурора Західного регіону Українина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2016у справі№ 924/663/16 Господарського суду Хмельницької областіза позовомПершого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони Українидо1. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001"провизнання недійсним (на майбутнє) договору №149 від 20.06.2014 про спільну обробку землі та додаткових угод до ньогоУ судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Грищенко М.А.;

від позивача: Рудник Ю.М. (представник за дов. від 30.12.2015);

від відповідачів: Луценко К.В. (представник за дов. від 21.09.2016);

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький та Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", про визнання недійсним (на майбутнє) договору №149 від 20.06.2014р. про спільну обробку землі та додаткових угоди до нього, які укладені між відповідачами на підставі частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.08.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2016, у позові відмовлено з підстав недоведеності прокурором обставин, на які він посилався, як на підставу позовних вимог.

Перший заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 17.08.2016 року скасувати та передати справу на новий розгляд, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги звертає увагу на порушення судами попередніх інстанції приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України. На думку скаржника, суди не прийняли до уваги обставин, установлених в ході фінансового аудиту та аудиту відповідності квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький за період з 1 березня 2012 року по 1 лютого 2016 року № 234/3/20/А від 5 травня 2016 року, а саме те, що КЕВ м. Хмельницький не має ані сільськогосподарської техніки, ані відповідних спеціалістів для надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, а тому завідомо не міг надавати послуги, передбачені спірним договором.

У відзиві на касаційну скаргу КЕВ м. Хмельницький просить залишити постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року без зміні, а касаційну скаргу без задоволення, з підстав викладених у відзиві.

Крім цього, в обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що судами не взято до уваги посилання прокурора на судову практику Вищого господарського суду України у справах з аналогічним предметом спору та фактичними обставинами справи (№ 915/552/15, №915/555/15, №915/556/15).

02.12.2016 року від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 року.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2014 року між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" смт. Теофіполь, Хмельницької області (замовник) укладено договір № 149, згідно з пункту 1.1 якого, з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в КЕВ м. Хмельницький сторони дійшли згоди про те, що даний договір є змішаним у розумінні статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим договором. Виконавець зобов'язується за умови сприяння та підтримки замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату роботи/виконати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на землях Міністерства оборони України, які належать КЕВ на підставах державного акту на право користування землею: Б № 041646 від 1979р., Б №041659 від 1979р., а замовник зобов'язується оплачувати виконані роботи згідно умов даного договору. Площа посівів становить 2303 га., згідно двостороннього комісійного акту, що є невід'ємною частиною даного договору.

Для виконання цілей даного договору сприяння та підтримка замовника полягає у наданні в розпорядження виконавця: насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших необхідних компонентів для вирощування сільськогосподарських культур; надання послуг з обробітку, посіву, збору урожаю та транспортування сільськогосподарської продукції; сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) замовника (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 договору детальна інформація щодо робіт, які виконуються за цим договором визначається у завданні замовника, яке надається ним виконавцеві. Сторони дійшли згоди, що для досягнення мети цього договору роботи/послуги передаються виконавцем замовнику на підставі актів прийому - передачі.

Згідно з пунктами 1.6, 1.7 договору строки та способи передачі виконавцем робіт/послуг замовнику визначаються за домовленістю сторін шляхом укладання додаткових угод. Сторони дійшли згоди, що право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг/виконання робіт виконавцем, належить замовнику.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 договору грошова сума, яку замовник зобов'язується перерахувати виконавцю за надані послуги/виконані роботи, повинна бути не меншою, ніж 1590192 грн. на рік, в т.ч. ПДВ 265032 грн. Сторони погодились, що замовник перераховує виконавцю планові грошові кошти в розмірі 1590192 грн. на рік, в т.ч. ПДВ 265032 грн. рівними частинами щомісячно на рік. Кінцева сума оплати буде здійснена після зведення розрахунків згідно актів виконаних робіт.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що сторона - 1 не несе відповідальність за збитки, нанесенні у ході проведення заходів бойової підготовки, а також інших збитків, нанесених третіми особами.

Згідно з пункту 7.3 договору, цей договір набуває чинності з 01.07.2014 р. та діє до моменту його повного виконання сторонами.

В подальшому 01.07.2014 року, 19.06.2015 року, 01.03.2016 року між сторонами укладались додаткові угоди №1, №2, №5 до договору № 149 від 20.06.2014 р., якими вносились зміни, зокрема, до пунктів 1.1, 2.2, 2.3., 4.1.3 договору.

На виконання умов вказаного договору, протягом 2014 - 2016 років Замовником подавались Виконавцю заявки на вирощування сільськогосподарських культур, які виконувались, що підтверджується актами приймання-передавання виконаних робіт.

Предметом спору у даній справі є вимоги Першого заступника військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним (на майбутнє) договору №149 від 20.06.2014р. про спільну обробку землі та додаткових угод до нього, з підстав порушення частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", п.п. 39, 40 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями".

Крім того, прокурор зазначав, що на час укладення спірного договору та на момент подання позовної заяви, Кабінетом Міністрів України не визначено порядок надання військовими частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях, наданих їм у постійне користування. Відсутність такого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно з частин 1 та 3 статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Правові засади і порядок використання земель оборони визначаються Законом України "Про використання земель оборони", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, частиною 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Згідно з п. 39 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997р. №483, визначено, передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо земель для об'єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування підпорядкування.

Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад (п. 40 Положення).

Судами встановлено, що предметом спірного договору № 149 від 20.06.2014 року є зобов'язання Виконавця - КЕВ м. Хмельницький за умови сприяння та підтримки Замовника - ТзОВ "України 2001" протягом визначеного в договорі строку надавати за плату роботи/виконати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на землях Міністерства оборони України, які належать КЕВ на підставах державного акту на право користування землею: Б № 041646 від 1979р., Б №041659 від 1979р., а Замовник зобов'язується оплачувати виконані роботи згідно умов даного договору. Площа посівів становить 2303 га., згідно двостороннього комісійного акту, що є невід'ємною частиною даного договору.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що земельні ділянки на яких надаються послуги по вирощуванню сільськогосподарської продукції, належить до категорії земель оборони, а отже порядок їх використання є предметом регулювання Закону України "Про використання земель оборони".

Проаналізувавши предмет договору та умови договору щодо зобов'язань сторін, спрямованих на досягнення цілей договору, суди дійшли висновку, що ні право користування земельними ділянками, які є землями оборони та перебувають у КЕВ м. Хмельницький на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею Б041646 від 1979р., №Б041659 від 1979р., ні надання дозволу ТзОВ "Україна 2001" на вирощування сільськогосподарських культур на зазначених землях умовами зазначеного договору не встановлено.

Натомість судами було враховано, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.05.2015р. у справі №924/412/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016р. надано правову оцінку умовам оспорюваного договору та визначено правову природу договору № 149 від 20.06.2014 року як змішаного договору, який містить в собі елементи договору підряду та надання послуг та який не суперечить вимогам статті 628 Цивільного кодексу України та відповідає вимогам статті 627 Цивільного кодексу України.

Право Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький на заняття таким видом господарської діяльності як вирощування зернових та технічних культур, підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом №422 від 27.08.2010 року (з додатком від 30.10.2013р.), виданим Департаментом фінансів Міністерства оборони України, про реєстрацію суб'єкта господарської діяльності у Збройних силах України; ідентифікаційний код 07928461.

Як зазначалося, протягом 2014-2016 років Замовником подавались Виконавцю заявки на вирощування сільськогосподарських культур, які виконувались, що підтверджується актами приймання-передавання виконаних робіт. КЕВ м. Хмельницький, з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором №149 від 20.06.2014р., уклав договори на виконання робіт №2/14- від 22.07.2014р., №3/14-П від 25.12.2014р., №1/15-П від 31.07.2015р., №2/15-П від 07.09.2015р., №3/15-П від 12.10.2015р., №4/15-П від 30.10.2015р., №1101/5 від 11.01.2016р., що згоджується із приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України.

Отже, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами під час укладення договору не порушено приписи частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" та пунктів 39, 40 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997р. №483, оскільки:

- укладенням оспорюваного договору не надавався дозвіл на вирощування сільськогосподарських культур на землях оборони, а КЕВ м. Хмельницький, як Виконавець за сприяння Замовника проводить вирощування сільськогосподарських культур;

- передачі земельної ділянки в користування не передбачалось та не відбувалось, що підтверджується рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.05.2015р. у справі № 924/412/15.

За таких обставин, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволені позовних вимог, колегія суддів визнає правомірним.

Посилання касаційної скарги на судову практику Вищого господарського суду України, не можуть бути підставою для скасування рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вони ухвалені за різних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, не є аналогічними за підставами позову, крім того не є обов'язковими для застосування при розгляді подібних справ.

Доводам скаржника про порушення інтересів держави в частині недодержання доходу, судом попередніх інстанцій також надавалась оцінка, згідно якої спірний договір було укладено за результатами конкурсних торгів, які оформлені протоколом від 20.06.2014р., що підтверджується довідкою перевірки окремих питань щодо додержання службовими особами КЕВ м. Хмельницький вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони" при укладенні договору №149 від 20.06.2014р. з ТзОВ "Україна 2001" від 22.10.2014р., складеною головним державним фінансовим інспектором Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області. У довідці також зазначено, що під час торгів ТзОВ "Україна 2001" було запропоновано найбільш економічно вигідну ціну - 1580тис.грн. серед інших учасників, а саме ТзОВ "Грузевиця-Агро" 1380тис.грн., ТзОВ ім. Черняхівського - 1250тис.грн.

Крім того, судами було встановлено, що у аудиторському звіті від 05.05.2016р. №234/3/20/А зазначено, що КЕВ м.Хмельницький за період з 01.07.2014р. по 01.02.2016р. отримало доход на загальну суму 2490192,00 грн. від надання послуг по вирощуванню сільськогосподарських культур на землях Міністерства оборони України.

Отже, оскільки скаржником правомірних висновків судів попередніх інстанцій не спростовано, а судом касаційної інстанції порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, не виявлено, то колегія суддів визнає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, підстави для скасування яких відсутні.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі №924/663/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Т.Б. Дроботова

Г.А.Кравчук