ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 922/3222/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Кролевець О.А.,

Плюшка І.А.

за участю представників:

позивача - Петруши О.В.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ТК Кредит"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2016

та на ухвалу господарського суду Харківської області від 28.09.2016

у справі № 922/3222/16

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ТК Кредит"

до Приватного підприємства "Парадігма-СІ"

про стягнення 19 000 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.09.2016 (суддя Лавренюк Т.А.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 (колегія суддів у складі: суддя Камишева Л.М. - головуючий, судді Івакіна В.О, Пелипенко Н.М.), повернуто позовну заяву ПАТ Комерційного банку "ТК Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та додані до неї документи без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Комерційного банку "ТК Кредит" просить скасувати ухвалу господарського суду від 28.09.2016, постанову господарського суду апеляційної інстанції від 01.11.2016 та винести нову постанову, якою прийняти справу до розгляду. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення господарськими судами вимог ст. 8 Закону України "Про судовий збір". Так, позивач вказує на те, що Національним банком України віднесено АТ КБ "ТК Кредит" до категорії неплатоспроможних та розпочату процедуру ліквідації. Крім того, зазначає, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації проводиться в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Вважає, що господарським судом першої інстанції в порушення ст. 8 Закону України "Про судовий збір" залишено поза увагою неспроможність банку сплатити судовий збір у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, відсутністю доходів, значною кількістю кредиторських вимог, обмеженим кошторисом, а також значною сумою судового збору, що позбавляє позивача фактично права на звернення до суду для захисту своїх порушених прав.

Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 44 ГПК України). Таким законом є Закон України "Про судовий збір".

Вказаним законом передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Господарськими судами встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви не надано доказів сплати судового збору, натомість АТ КБ "ТК Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб просив суд відстрочити сплату судового збору, обґрунтовуючи це тим, що у зв'язку з віднесенням АТ КБ "ТК Кредит" до категорії неплатоспроможних та початком процедури ліквідації, позивач не здійснює господарської діяльності та фактично не отримує прибутків. Також позивач зазначив, що кошторис на сплату судових витрат (судового збору), затверджений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, є обмеженим у розмірі 120 000,00 грн. в місяць, а також значну суму судового збору, скаржник має труднощі з оплатою судового збору, тоді як відстрочення сплати судового збору дасть можливість позивачу акумулювати відповідну суму коштів для сплати судового збору.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

За змістом положень ст. 8 Закону України "Про судовий збір" питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII)").

Отже, господарськими судами правильно зазначено про те, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, що передбачені 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування судом майнового стану сторін. При цьому відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є правом суду, а не його обов'язком. При цьому, обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про неможливість або ускладнення в здійснення оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на зацікавлену особу.

Господарський суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачем не було додано до матеріалів позовної заяви будь-яких доказів, які б підтвердили його скрутне матеріальне становище та відсутність коштів на рахунках, а також відповідних доказів, які б підтверджували можливість сплати позивачем суми судового збору до винесення рішення у справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач, повідомив додатково, що кошторис витрат АТ КБ "ТК Кредит", пов'язаних із здійсненням ліквідації, що затверджений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, передбачає 208 052,85грн. в квартал на оплату послуг нотаріусів та сплату судових витрат (судового збору), що розподілені наступним чином: жовтень - 1 352,85 грн., листопад - 206 700,00 грн., грудень - 00 грн. Вказане, на думку апелянта, підтверджувало можливість сплатити судовий збір у встановленому порядку та розмірі в листопаді 2016 року.

Однак, господарським судом апеляційної інстанції щодо вказаних доводів цілком слушно зазначено, що позивач, звертаючись з позовом у вересні 2016 року жодним чином не обґрунтовував можливість сплати судового збору до винесення рішення у справі та не надавав відповідних доказів. При цьому, кошторис наданий позивачем до суду апеляційної інстанції на підтвердження можливості сплати судового збору у листопаді 2016 року, затверджений лише 29.09.2016, тоді як оскаржувана ухвала винесена 28.09.2016, у зв'язку з чим такий доказ не міг бути врахований господарським судом першої інстанції під час вирішення питання про відстрочення сплати судового збору.

За таких обставин, господарські суди встановили, що на час прийняття оскаржуваної ухвали, скаржником не було надано суду доказів у підтвердження обставин, на які він посилався в обґрунтування свого клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Крім того, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на наступному:

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.

Згідно з ст. 4 вказаного закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Отже, виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, є завданням Фонду гарантування вкладів, у зв'язку з чим посилання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації на скрутне фінансове становище банку не може бути підставою для відстрочення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб сплати судового збору.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо відмови Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ТК Кредит" в задоволені клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо до позовної заяви не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Оскільки заявником не було сплачено судовий збір, господарський суд обґрунтовано повернув позовну заяву без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Доводи касаційної скарги про порушення господарським судом права позивача на доступ до правосуддя, відхиляються Вищим господарським судом з огляду на наступне:

Пунктом 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 42 ГПК України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як роз'яснено в абзаці 3 п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Отже, як органи державної влади, що утримуються за рахунок держбюджету, так і суб'єктів господарювання та громадян поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим, вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення (розстрочення) сплати судового збору призведе до порушення вказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Крім того, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

П. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95 від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

У даному випадку, необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, яке визначено ГПК України і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиконання заявником наведених вимог процесуального законодавства має правовим наслідком відмову у прийнятті позовної заяви до розгляду та повернення її заявнику.

Виходячи з наведеного правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ТК Кредит" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 та ухвалу господарського суду Харківської області від 28.09.2016 у справі № 922/3222/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: О. Кролевець І. Плюшко