ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 922/1385/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівКартере В.І. Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна рішення від та на постанову відГосподарського суду Харківської області 13.07.2016 Харківського апеляційного господарського суду 20.09.2016у справі Господарського суду№ 922/1385/16 Харківської областіза позовомЗаступника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державний навчальний заклад "Харківський професійний ліцей будівельних технологій"провизнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача - третьої особи - прокуратури повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився; Зарудяна Н.О.;ВСТАНОВИВ:

28.04.2016 Заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про: - визнання недійсним договору оренди № 4378-Н від 24.11.2009, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; - припинення зобов'язання за договором оренди № 4378-Н від 24.11.2009 на майбутнє; - зобов'язання звільнити окреме індивідуально визначене майно - кімнати №№ 2-22, 2-21, 2-20, 2-9, 2-8, 2-31, частково №№ 2-10,2-11,2-12 другого поверху 5-типоверхової будівлі учбового корпусу (інв. № 10310007, літ. В-5), загальною площею 118,47 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.07.2016 у справі № 922/1385/16 (суддя Суслова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 (колегія суддів у складі: Медуниця О.Є. - головуючий суддя, судді Ільїн О.В., Шепітько І.І.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі № 922/1385/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею погоджується та просить касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі № 922/1385/16 скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 надала відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі № 922/1385/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 24.11.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди № 4378-Н (далі-договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - кімнати №№ 2-22, 2-21, 2-20, 2-9, 2-8, 2-31, частково №№ 2-10, 2-11, 2-12 другого поверху 5-ти поверхової будівлі учбового корпусу (інв. № 10310007, літ. В-5) (далі - майно), загальною площею 118,47 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1. Майно знаходиться на балансі Харківського професійного ліцею будівництва та соціальної реабілітації (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 12.06.2009 і становить 131 600,00 грн.

Згідно із п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення виробництва (швацький цех).

В п. 2.1 договору зазначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 10.1 договору його укладено на 2 роки і 11 місяців, до 24.10.2012 включно.

Після закінчення терміну дії договору подальше використання об'єкта оренди буде визначатись відповідно до чинного законодавства, за зверненням орендаря та за умови згоди балансоутримувача (п. 10.4 договору).

24.11.2009 сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна.

16.04.2013 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, якою внесено зміни до п. 1.1 договору щодо вартості майна, яка визначена, згідно із звітом про незалежну оцінку станом на 01.10.2012, а також до п. 3.1 договору стосовно розміру орендної плати.

Крім того, 16.04.2013 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою внесено зміни до п.10.1 договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки та 11 місяців, тобто до 24.09.2015 (а.с.27 т.1).

Додатковою угодою № 3 від 21.05.2013 до договору внесено зміни до п. 3.1 договору щодо розміру орендної плати та п. 5.15 договору стосовно обов'язків орендаря.

21.05.2013 сторони уклали додаткову угоду № 4 до договору, якою внесли зміни до п. 1.1 розділу 1 "Предмет договору", а саме зазначено що, після слів "що знаходиться на балансі" читати "Державний навчальний заклад "Харківський професійний ліцей будівельних технологій". Вказані зміни також внесені до акта приймання-передачі (додаток № 1 до договору) та до розрахунку орендної плати (додаток № 2 до договору).

Додатковою угодою № 5 від 11.04.2016 внесено зміни до п. 10.1 договору, а саме подовжено дію договору на 1 рік - до 24.09.2016.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору оренди недійсним та повернення майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області.

Обгрунтовуючи підстави даного позову Заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області посилався на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки здача в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов'язана з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до п. 1.1 статуту Державного навчального закладу "Харківський професійний ліцей будівельних технологій" він є державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня.

Згідно із ст. 51 Закону України "Про професійно-технічну освіту" Додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані за: професійну підготовку понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами; надання додаткових платних освітніх послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Інші додаткові джерела фінансування професійно-технічного навчального закладу визначені Законом України "Про освіту".

Статтею 61 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності.

Підпунктом 2 п. 8 вказаної Постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

В п. 7.4 статуту Державного навчального закладу "Харківський професійний ліцей будівельних технологій" передбачено, що його додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, в установленому законодавством порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що будівля, в якій знаходяться орендовані відповідачем приміщення, раніше використовувалась як жіночий гуртожиток.

Відповідно до рішення Харківської міської ради №1187 від 15.12.2004 будинок № 30 літ. В-5, розташований за адресою: 61099, АДРЕСА_1, виключено з житлового фонду, оскільки обстеженням встановлено, що вказаний будинок, який раніше використовувався як жіночий гуртожиток, не відповідає санітарно - технічним вимогам, які пред'являються до житлових приміщень та підлягає переобладнанню для використання в інших цілях: відсутні душові, пральні, сушильні, умивальники, санітарне обладнання знаходиться у незадовільному технічному стані, в цілому приміщення не відповідає санітарно-гігієнічним нормам.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що частина гуртожитку, яка орендується відповідачем згідно з умовами спірного договору оренди, використовувалася або може використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти.

На тому, що ця частина гуртожитку, виключено з житлового фонду, ніколи не використовувалася та не може використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти, зазначала і третя особа під час розгляду судами даної справи.

Водночас, як правомірно зазначено судами попередніх інстанцій, Заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області під час розгляду даної справи не довів того, що орендовані відповідачем приміщення технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій встановивши, що орендовані відповідачем приміщення не можуть використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти, зворотнього прокурором не доведено; дійшли правомірного висновку про безпідставність заявленого позивачем позову.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі № 922/1385/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді В.І. КАРТЕРЕ

Т.П. КОЗИР