ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 917/1075/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Полтавське державне лісогосподарське підприємство "Полтаваоблагроліс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2016у справі№ 917/1075/16 Господарського суду Полтавської області за позовомзаступника прокурора Миргородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сарівської сільської ради додержаного підприємства "Полтавське державне лісогосподарське підприємство "Полтаваоблагроліс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - державна екологічна інспекція у Полтавській областіпростягнення 323 324,89 грн

за участю представників сторін:

прокуратури: Хорс К.Б.,

позивача: не з'явився,

відповідача: Борзовець О.В.,

третьої особи: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Миргородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сарівської сільської ради звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Полтавське державне лісогосподарське підприємство "Полтаваоблагроліс" 323 324,грн., за відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.08.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі 917/1075/16 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Полтавське державне лісогосподарське підприємство "Полтаваоблагроліс" 323 324,89 грн. шкоди, завданої державі внаслідок незаконної порубки лісу на р/рахунок 33117331700055 Сарівської сільської ради, УДКС у Гадяцькому районі, код ЄДРПОУ № 37937713, для зарахування надходжень по коду бюджетної класифікації 24062100 грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності символ звітності 331 в установі банку Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області, МФО 831019. Стягнуто з Державного підприємства Полтавське державне лісогосподарське підприємство Полтаваоблагроліс, код ЄДРПОУ № 31758362( вул. Артема,7/22,м. Полтава, 36014) судові витрати в сумі 4849 грн.86 коп. отримувач коштів УДКСУ у м. Полтава, код ЄДРПОУ №38019510 , МФО 831019, рахунок отримувача 31214206783002 банк отримувача ГУДКСУ у Полтавській області, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та рішення господарського суду Полтавської області від 16.08.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання постанови старшого слідчого СВ Гадяцького РВ УМВС України в Полтавській області майора міліції - Паю І.О. від 18.02.2015 про призначення позапланової перевірки Гадяцького агролісництва ДП ПДЛП "Полтаваоблагроліс". Держекоінспекцією в період з 11.03 по 25.03.2015 проведено позапланову перевірку (акт перевірки від 25.03.2015 року № 17/01-01-14) відповідача в частині Гадяцького агролісництва.

Судами встановлено, що відповідно вироку Гадяцького районного суду Полтавської області від 26.11.2015 у справі № 526/2346/15-к, який набрав законної сили, працівника відповідача визнано винним у злочині, передбачено ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 27, ст. 246 КК України як заволодіння та розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, що вчинено у великих розмірах, а також у підбурюванні до незаконної порубки дерев інших осіб у лісах, що заподіяло істотну шкоду державі.

Вказаним вироком встановлено, що працівник відповідача - ОСОБА_7 засуджений за скоєння злочину, передбаченого ст. 246 КК України - незаконна порубка лісу (незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду). Крім того зазначеним вироком суду відносно ОСОБА_7 встановлено дві преюдиційні обставини - спричинення шкоди під час виконання службових обов'язків та розмір спричиненої шкоди.

Статтею 35 ПІК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, вироком від 26.11.2015 у кримінальній справі № 526/2346/15-к встановлено, що спричинення шкоди відбулося під час виконання працівником підприємства свої посадових обов'язків, а також встановлений розмір спричиненої шкоди, і дані факти не підлягають додатковому доведенню в силу приписів ч.4 ст. 35 ГПК України.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, зазначив про те, що відповідач є постійним лісокористувачем, правовий статус відповідача, визначений ст. 19 Лісового кодексу України не дає підстави стверджувати про його статус власника лісу, тому цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачи вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, а отже відповідач завдав державі збитки, які підлягають відшкодування в дохід держави.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту позовної заяви правовою підставою позову є посилання на деліктне зобов'язання, яке регламентується ст.ст. 1166, 1172 ЦК України.

У вирішенні спору щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, апеляційний господарський суд правомірно виходив з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України покладено на відповідача, як на постійного лісокористувача.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

За приписами статей 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в порушення зазначених нормативних приписів відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки.

Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 107 цього Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач під час розгляду справи в порушення вимог статей 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не довів, що він на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства забезпечив охорону і збереження лісу на підвідомчій території від незаконної вирубки, а також відсутності вини у такій бездіяльності його працівників.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновки апеляційного суду про те, що за шкоду, заподіяну державі внаслідок незаконної вирубки дерев на підвідомчій лісовому господарству території, відповідач повинен нести в повному обсязі деліктну відповідальність, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про повне задоволення позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Полтавське державне лісогосподарське підприємство "Полтаваоблагроліс" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 917/1075/16 - без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:І.Вовк Л. Стратієнко