ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 915/468/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників:позивача Мокряк О.В. дов. від 25.11.2016 відповідача Котенко О.В. дов. від 11.11.2016

розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Брайловський" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 у справі№ 915/468/16 господарського суду Миколаївської областіза позовомПриватного підприємства "Брайловський" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" провизнання договору недійсним В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Брайловський" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальність "Техноторг-Лізинг" про визнання недійсним пункту 2.1.4 договору фінансового лізингу №1053, укладеного 25.07.2014 між ПП "Брайловський" до ТОВ "Техноторг-Лізинг.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 509, 627 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що 2.1.4 договору, яким передбачено обов'язок лізингоодержувача сплачувати додаткову комісію після кожної сплати лізингового платежу, є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства і підлягає визнанню недійсним.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.07.2016 (суддя Коваль С.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 (головуючий суддя Величко Т.А., судді Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судів, Приватне підприємство "Брайловський" просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 04.07.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, визнати недійсним пункт 2.1.4 договору фінансового лізингу №1053 від 25.07.2014. Касаційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було повно та всебічно досліджено обставини по справі, правова природа взаємовідносин між сторонами по справі повною мірою не досліджена, що призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих рішень.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25.10.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя -Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.12.2016, у зв'язку зі навчанням з підвищення кваліфікації судді Корсака В.А., визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Швець В.О., Сибіга О.М.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у судових рішеннях.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 14.12.2016 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2014 між Приватним підприємством "Брайловський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" було укладено договір фінансового лізингу № 1053, за умовами якого лізингодавець зобов'язався набути у власність та передати у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк наступне майно (далі за текстом - предмет лізингу): трактор колісний NEW HOLLAND T7060, 1 шт., ціна за шт. в т.ч. ПДВ - 20 %, 1380000,00 грн., передати у власність лізингоодержувачу предмет лізингу за умови повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за цим договором.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Розділом 2 договору передбачено лізингові та інші платежі за договором, порядок розрахунків. Згідно пункту 2.1 договору лізингоодержувач зобов'язаний:

2.1.1. сплатити лізингодавцю авансовий платіж у розмірі 690000,00 грн.;

2.1.2. сплатити лізингодавцю разову комісію у розмірі 6900,00 грн.;

2.1.3. сплачувати лізингодавцю лізингові платежі у розмірі та строки, визначені у розрахунку лізингових платежів (Додаток №1 до цього Договору).

2.1.4. сплачувати додаткову комісію лізингодавцю після кожної сплати лізингового платежу, яка розраховується за наступною формулою:

С ком. = ЛП*(Кплат./Кдог.-1), де:

С ком. - сума додаткової комісії лізингодавця, що розраховується:

ЛП - лізинговий платіж, який було сплачено у гривнях;

Кдог. - розрахунковий коефіцієнт, що за згодою сторін є константою та дорівнює 12,00;

Кплат. - розрахунковий коефіцієнт, що за згодою сторін дорівнює курсу закриття міжбанку по дол. США з колонки " Max за період (значення ASK) в день сплати лізингового платежу. Вказаний курс міжбанку визначається за даними, що містяться на веб-сайті http://www.udinform.com/index.php?option=com dealingquotatin&task=forexukrarchive&Itemid=65 за відповідний день. При цьому Сторони домовились, що К плат. не може бути меншим, ніж 13,00.

"=" - знак рівності;

"/" - знак ділення;

"*" - знак множення;

"-" - знак віднімання.

Вищевказана додаткова комісія лізингодавця має бути сплачена лізингоодержувачем протягом 3-х банківських днів після сплати кожного лізингового платежу згідно Розрахунку лізингових платежів (додаток №1 до цього договору) з урахуванням пункту 2.4 цього договору.

Пунктом 2.9 договору сторони дійшли згоди про те, що лізингодавець має право у односторонньому порядку, на власний розсуд змінювати черговість погашення заборгованості лізингоодержувача, що наведена у даному пункті договору, відповідним чином обліковуючи платежі, що надходитимуть з боку лізингоодержувача.

Судами встановлено, що за актом приймання-передачі предмета лізингу від 22.08.2014 № 1053-1 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування предмет лізингу.

Також судами встановлено, що у грудні 2014 року ПП "Брайловський" направив ТОВ "Техноторг - Лізинг" листа із проханням переглянути лізинговий платіж по договору та перенести його на липень, серпень, вересень 2015 року у зв'язку з тим, що виникли фінансові труднощі, а також у зв'язку з тим, що в нього не має можливості скористатися своїми грошовими коштами, які знаходяться на рахунку, відкритому в ПАТ "ІМЕКСБАНК" через те, що даний банк протягом останніх двох місяців не здійснював жодних платежів, оскільки знаходився в критичному фінансовому стані.

Внаслідок розгляду вищевказаного листа, ТОВ "Техноторг-Лізинг" здійснило перерахунок лізингових платежів за Договором та укладено Додаток № 1 у новій редакції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що в порушення приписів статей 509, 627 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" пункт 2.1.4 договору, яким передбачено обов'язок лізингоодержувача сплачувати додаткову комісію після кожної сплати лізингового платежу, є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що умовами договору сторони визначили порядок сплати як лізингового платежу, так і додаткової комісії (винагороди чи компенсації) у гривнях залежно від курсу гривні до долару США. При цьому, використання формули розрахунку такої винагороди є правомірним, оскільки сторонами чітко встановлено порядок розрахунку винагороди за визначеною сторонами у договорі формулою.

Також суди зазначили про недоведеність позивачем факту існування обставин, з якими норми чинного законодавства пов'язують недійсність правочину, або його частини.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 2 цього Закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно пункту 2 статті 16 Закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як зазначалася вище позовні вимоги були обґрунтовані невідповідністю пункту 2.1.4, яким передбачено обов'язок лізингоодержувача сплачувати додаткову комісію після кожної сплати лізингового платежу, приписам статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Приймаючи рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог суди виходили із суперечливих висновків щодо природи додаткової комісії, передбаченої спірним договором, зокрема, апеляційний суд вказав, що цим пунктом передбачено обов'язок лізингоодержувача по сплаті додаткової комісії, яка не є складовою лізингового платежу та не включена до розрахунку лізингових платежів, а тому відсутні підстави стверджувати про невідповідність пункту 2.1.4 договору приписам частини 2 статті 16 Закону України"Про фінансовий лізинг", а в подальшому зазначив про те, що додаткова комісія за своєю суттю є платежем у відповідності із частиною 2 статті 16 Закону - інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу у зв'язку із присутністю імпортної складової у структурі предмету лізингу.

Крім того, судами не з'ясовано та не надано оцінки тій обставині, який розмір фактично був сплачений на виконання договору купівлі - продажу за предмет лізингу, оскільки як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача акт прийому - передачі у фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу №1053 від 25.07.2014 було складено 22.08.2014, а відповідач в повному обсязі сплатив вартість трактора відповідно до специфікації від 21.07.2014.

Згідно формули наведеної у специфікації від 21.07.2014, витрати ТОВ "Техноторг", які пов'язані з валютними коливаннями могли складати не більше 195500,00 грн.

Також, судами не надано оцінку тому, що згідно додатку №1 до договору фінансового лізингу, строк сплати лізингоодержувачем лізингових платежів встановлений з 25.08.2014 по 25.11.2015, тобто після повної сплати ПП "Брайловський" на користь ТОВ "Техноторг" суми вартості предмету договору купівлі - продажу і витрат, пов'язаних з валютними коливаннями.

А відтак, судам слід було з'ясувати правомірність нарахування лізингоодержувачу додаткової комісії на підставі спірного договору з урахуванням нового курсу долару США до української гривні на час сплати кожного чергового лізингового платежу.

З урахування викладеного, господарськими судами при розгляді даної справи не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про неповне з'ясування всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору у даній справі.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи (ст.47 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, вимоги вказаних норм господарськими судами при розгляді справи виконані не були.

Таким чином, з наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не надали ґрунтовної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Згідно статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вимоги статті 1117 цього ж Кодексу, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова, прийняті у даній справі, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та, дотримуючись норм процесуального права, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Брайловський" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 у справі № 915/468/16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 04.07.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Швець