ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/9136/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівШвеця В.О., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Велварт", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Грінтехнікс", м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Велварт", м. Київпростягнення 66 666, 72 грн. та зобов'язання повернути майно

за участю представників

позивача: Максименко К.М.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтехнікс" (далі за текстом - ТОВ "Грінтехнікс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Велварт" (далі за текстом - ТОВ "Велварт") про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за Договором оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року у розмірі 66 666, 72 грн. та зобов'язання відповідача у зв'язку з розірванням вказаного Договору повернути позивачу переданий в оренду за цим Договором автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, а також стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року позовні вимоги задоволено повністю: присуджено до стягнення з ТОВ "Велварт" на користь ТОВ "Грінтехнікс" заборгованість у розмірі 66 666, 72 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000 грн. та судовий збір; зобов'язано ТОВ "Велварт" повернути ТОВ "Грінтехнікс" автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, переданий в оренду відповідно до Договору оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт неналежного виконання орендарем умов Договору оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що є підставою для стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2015 року по 30.04.2016 року в сумі 66 666, 72 грн.; крім того, встановивши факт розірвання Договору оренди у відповідності до п. 2.2 Договору оренди, ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України судами задоволено вимогу про зобов'язання повернути орендоване майно на підставі ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Велварт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року і прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

ТОВ "Грінтехнікс" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2013 року ТОВ "Грінтехнікс" (орендодавець) та ТОВ "Велварт" (орендар) укладено Договір оренди обладнання № 6 (далі за текстом - Договір оренди), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування наступне обладнання: автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів.

Згідно з п. 1.2 Договору оренди вказаний в п. 1.1 Договору об'єкт оренди передається орендареві у термін 15 робочих днів з дня підписання Договору згідно Акту приймання-передачі об'єкта оренди.

В п. 1.4 Договору оренди сторони погодили, що з метою забезпечення налагоджування об'єкта оренди, навчання персоналу - орендна плата нараховується з 01.01.2014 року.

Відповідно до п. п. 3.2, 3.3 Договору оренди місячна орендна плата складає 4 166, 67 грн., у тому числі ПДВ - 964, 44 грн. Річна орендна плата складає 50 000 грн., у тому числі ПДВ - 8 333, 33 грн. Орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця. За домовленістю сторін можлива орендна плата в повному обсязі не пізніше кінця поточного року одним або декількома платежами.

Згідно Акту приймання-передачі майна від 12.11.2013 року до Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди - автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, вартістю 46 000 грн. Акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

ТОВ "Грінтехнікс" звертаючись до суду посилається на те, що відповідач свої обов'язки по сплати орендної плати виконував неналежним чином, з огляду на що заборгованість ТОВ "Велварт" по сплаті орендної плати за Договором оренди за період з 01.01.2015 року по 30.04.2016 року (16 місяців) становить 66 666, 72 грн.; крім того, позивач просив зобов'язати відповідача повернути орендоване майно, оскільки Договір є розірваним відповідно до п. 2.2. Договору оренди.

Відповідач, заперечуючи проти позову посилався на те, що зазначений Договір оренди № 6 від 01.11.2013 року є фіктивним, оскільки укладений пов'язаними між собою особами (відповідачем в особі генерального директора Деревинської Т.В. та позивачем в особі директора Деревинського Г.В., тобто дружиною та чоловіком) без мети здійснення господарської діяльності, а відтак є недійсним правочином; водночас, відповідач зазначав, що орендоване майно за фіктивним Договором не передавалось.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що факт передачі орендованого майна відповідачу в користування підтверджується Актом приймання-передачі майна від 12.11.2013 року та належним чином засвідченою копією Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2 від 29.08.2014 року, в якому сторони погодили факт надання послуг оренди обладнання на загальну суму 50 000 грн.

При цьому, відхиляючи доводи відповідача щодо фіктивності правочину судами вірно зазначено, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, враховуючи відсутність доказів визнання Договору оренди недійсним в судовому порядку, в тому числі з підстав його фіктивності, оскільки це є оспорюваний правочин, на час розгляду справи правочин є правомірним та створює для сторін правові наслідки встановлені цим Договором.

Відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу приписів ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За відсутності належних доказів виконання орендарем - ТОВ "Велварт" зобов'язань щодо сплати орендних платежів та враховуючи вищенаведені правові норми, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за Договором оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року за період з 01.01.2015 року по 30.04.2016 року у розмірі 66 666, 72 грн.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Такі ж положення містяться і в ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, якою встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У Договорі оренди обладнання № 6 від 01.11.2013 року, умови якого в силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для сторін, сторони домовились про наступне:

- Договір укладено на невизначений строк і він діє не більше 35 місяців з моменту його укладення (п. 2.1);

- сторона Договору може відмовитися від Договору у будь-який час, письмово попередивши про це іншу сторону за 30 календарних днів до бажаної дати припинення Договору (п. 2.2).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.04.2016 року ТОВ "Грінтехнікс" на адресу ТОВ "Велварт" направлено заяву від 08.04.2016 року, в якій позивач повідомив відповідача про відмову від Договору оренди та припинення його дії з 09.05.2016 року, а також просив повернути передане за цим Договором майно. Направлення вказаної заяви на адресу відповідача підтверджується належним чином засвідченою копією опису вкладення та фіскального чеку № 7720 від 08.04.2016 року.

Проте, зазначена заява про припинення Договору оренди відповідачем залишена без відповіді, орендоване майно позивачу не повернуто.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За таких обставини, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що з урахуванням приписів ст. 651 Цивільного кодексу України та п. 2.2 Договору оренди орендодавець, використовуючи своє право, відмовився від Договору оренди, а, відтак, Договір оренди припинив свою дію шляхом його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи позивача з 09.05.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В п. 4.4 Договору оренди передбачено, що орендар, серед іншого, зобов'язаний в останній день строку цього Договору повернути позивачу об'єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент прийняття його орендарем з урахуванням нормального зносу, за актом приймання-передачі об'єкта оренди.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків щодо правомірності позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути позивачу переданий в оренду за спірним Договором автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, ч. 3 ст. 4. ст. 13, ч. 1 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" судами обґрунтовано присуджено до стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 8 000 грн., оскільки така сума сплачена саме адвокату позивачем та їх сплата підтверджується належними фінансовими документами.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав, передбачених Договором та законом для задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати та зобов'язання повернути орендоване майно, у зв'язку з припиненням дії Договору оренди (на підставі ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, п. 2.2 Договору оренди), що відповідає встановленим судами обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що інші доводи ТОВ "Велварт", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у справі № 910/9136/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.О. Швець О.В. Яценко