ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/7065/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Козир Т.П.

за участю представників:

ТОВ "Креатив Постач" - Жданова В.Г.,

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" - Мосійчук Я.І.,

ПАТ "Креатив" - не з'явився

ТОВ "Регіонпродукт-Україна" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатив Постач"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016

у справі № 910/7065/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатив Постач"

до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Приватного акціонерного товариства "Креатив",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонпродукт-Україна"

про визнання договорів поруки припиненими

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Креатив Постач" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Приватного акціонерного товариства "Креатив", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонпродукт-Україна", про:

- визнання поруки за договором № 151214Р20 від 30.07.2014, укладеним ПАТ "Креатив", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ТОВ "Регіонпродукт-Україна" та ТОВ "Креатив Постач", припиненою;

- визнання поруки за договором № 151213Р23 від 21.08.2013, укладеним ПАТ "Креатив", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Креатив Постач", припиненою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2016 (суддя Маринченко Я.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 (колегія суддів у складі: суддя Андрієнко В.В. - головуючий, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що в даному випадку відсутні підстави вважати зобов'язання за договорами поруки припиненими у розумінні ч. 1 ст. 559 ЦК України.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016, рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 546, 553, 554, 598, 599 ЦК України. Так, на думку позивача, господарськими судами не взято до уваги той факт, що внаслідок укладання відповідачами додаткових угод до генеральної угоди та кредитного договору змінило обсяг відповідальності позивача як поручителя без його згоди. У цьому зв'язку позивач зазначив про те, що господарськими судами не досліджено та не встановлено умови відповідальності поручителя за договорами поруки з урахуванням відповідних змін, внесених до кредитного договору, та відповідно не розглянуто питання щодо дійсності поруки чи підстав її припинення.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку банку, поручитель під час укладання договору поруки погодився з умовами генеральної угоди, договору поруки, та, відповідно, надав згоду на встановлення у майбутньому окремими кредитними договорами, зокрема, розміру процентів, комісій, неустойки та інших платежів.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 17.11.2008 ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та ЗАТ "Креатив" (позичальник) було укладено генеральну кредитну угоду № 15130№2 (генеральна угода);

- в подальшому ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та ПАТ "Креатив" (позичальник) укладені кредитні договори № 151213К17 від 21.08.2013, № 151214К12 від 10.06.2014 та № 151214К16/EEP-17-EXIM від 19.09.2014;

- 17.11.2008 ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та ЗАТ "Креатив" (позичальник) укладено ряд додаткових договорів, зокрема, додатковою угодою № 151213К17-4 від 11.12.2013 до кредитного договору сторони погодили збільшити комісію за невиконання певних пунктів кредитного договору;

- додатковою угодою № 151213К17-23 від 16.10.2014 до кредитного договору сторони погодили, що позичальник сплачує банку комісію за зміну умов договору в сумі 60 000,00 грн.;

- додатковою угодою № 151213К14-24 від 02.12.2014 до кредитного договору сторонами погоджено, що строк погашення кредиту повинен здійснюватись в сумі не менше ніж 21 888 750 дол. США кожні 90 днів, починаючи з дати укладання цього додаткового договору. Також сторонами було обумовлено сплату комісії за зміну умов договору в розмірі 600 000,00 грн.;

- в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 151213К17, 21.08.2013 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор), ПАТ "Креатив" (позичальник) та ТОВ "Креатив Постач" (поручитель) було укладено договір поруки № 151213Р23, відповідно до умов п.п. 3.1., 3.2. якого поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання;

- у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників;

- згідно з п.п. 2.1.6. договору поруки, поручитель підтверджує, що він ознайомився з умовами кредитної угоди (включаючи всі додатки до кредитної угоди, що є чинними на дату укладання цього договору), укладеної між кредитором і позичальником, поінформований про фінансово-економічний стан позичальника і повністю розуміє свої обов'язки згідно з цим договором;

- відповідно до п.п. 2.1.7. договору поруки, поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому;

- 30.06.2015 сторонами додатково було укладено договір № 151213Р23-1 про внесення змін до договору поруки № 151213Р23 від 21.08.2013, відповідно до п. 1 якого поручитель підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з усіма змінами, що були внесені до кредитної угоди після дати укладення договору поруки, починаючи з додаткового договору № 151213К17-1 від 28.08.2013 до додаткового договору № 151213К17-25 від 30.06.2015;

- відповідно до п. 2 зазначеного договору, поручитель підтверджує, що всі зміни, які були внесені до кредитної угоди після дати укладення договору поруки, вносилися за його попередньою згодою;

- в якості забезпечення виконання зобов'язань за генеральною угодою, 30.07.2014 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор), ПАТ "Креатив" (позичальник-1), ТОВ "Регіонпродукт-Україна" (позичальник-2) та ТОВ "Креатив Постач" (поручитель) укладено договір поруки № 151214Р20, відповідно до умов п.п. 3.1., 3.2. якого поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання;

- у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників;

- згідно з п.п. 2.1.6. договору поруки, поручитель підтверджує, що він ознайомився з умовами кредитної угоди (включаючи всі додатки до кредитної угоди, що є чинними на дату укладання цього договору), укладеної між кредитором і позичальником, поінформований про фінансово-економічний стан позичальника і повністю розуміє свої обов'язки згідно з цим договором;

- відповідно до п.п. 2.1.7. договору поруки, поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому;

- 30.06.2015 сторонами додатково було укладено договір №151214Р20-1 про внесення змін до договору поруки № 151214Р20 від 30.07.2014, відповідно до п. 1 якого поручитель підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з усіма змінами, що були внесені до генеральної кредитної угоди № 151308N2 від 17.11.2008 після дати укладення договору поруки, починаючи з додаткової угоди № 151308N2-31 від 30.07.2014 до додаткової угоди № 151308N2-32 від 22.08.2014;

- відповідно до п. 2 зазначеного договору, поручитель підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з усіма умовами кредитних договорів, що були укладені між кредитором та позичальником в рамках генеральної угоди, а саме: кредитного договору № 151213К17 від 21.08.2013; кредитного договору № 151214К12 від 10.06.2014 та кредитного договору № 151214К16/EEP-17-EXIM від 19.09.2014;

- поручитель підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з усіма змінами до кредитного договору № 151213К17 від 21.08.2013, починаючи з додаткового договору № 151213К17-20 від 22.08.2014 до додаткового договору № 151213К17-25 від 30.06.2015; кредитного договору № 151214К12 від 10.06.2014, починаючи з додаткового договору № 151214К12-1 від 22.08.2014 до додаткового договору № 151214К12-2 від 30.06.2015; кредитного договору № 151214К16/EEP-17-EXIM від 19.09.2014, починаючи з додаткового договору № 151214К16/EEP-17-EXIM-1 від 02.02.2014 до додаткового договору № 151214К16/EEP-17-EXIM-2 від 30.06.2015;

- згідно з п. 3 договору, поручитель підтверджує, що зміни, які були внесені після дати укладання договору поруки до генеральної угоди та кредитних договорів, зазначених в п. 1 та п. 2 цього договору про внесення змін, вносилися за його попередньою згодою;

- відповідно до п. 4 договору поручитель підтверджує, що після укладення кредитних договорів № 151213К17 від 21.08.2013, № 151214К12 від 10.06.2014, № 151214К16/EEP-17-EXIM від 19.09.2014 та внесення до них та до генеральної угоди змін, зазначених в п. 1 та п. 2 цього договору про внесення змін до договору поруки, порука, надана згідно з договором поруки, залишатиметься чинною.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач вказував на те, що порука за договорами поруки припинила свою дію на підставі ст. 559 ЦК України.

Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 553, 559, 1050 ЦК України, дійшли правильного висновку про безпідставність поданого позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.12.2014 у справі № 916/101/14).

Як роз'яснено у п. 4.1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно з ст. 559 ЦК України.

Як встановлено господарськими судами, укладаючи договори поруки поручитель надав згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому (п. 2.1.7 договорів поруки).

При цьому, відповідно до договору про внесення змін № 151213Р23-1 до договору поруки № 151213Р23 від 21.08.2013 та договору про внесення змін № 151214Р20-1 до договору поруки № 151214Р20 від 30.07.2014 визначено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з усіма змінами, що були внесені до кредитної угоди та до генеральної кредитної угоди.

Отже, поручитель підтвердив, що всі зміни, які були внесені до генеральної угоди та кредитних договорів після дати укладання договорів поруки, вносилися за його згодою.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Отже, наведені вище умови договорів поруки є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанції про те, що під час укладення договорів поруки та договорів про внесення змін до них, поручитель підтвердив факт обізнаності з умовами генеральної угоди та кредитних договорів, які, зокрема, передбачають право банку змінити розмір комісії за невиконання певних пунктів кредитного договору та комісії за зміну умов договору, визначених умовами вказаних договорів. При цьому, відхиляючи доводи позивача щодо збільшення обсягу його відповідальності, господарські суди виходили з того, що вказані зміни фактично не змінили обсягу його відповідальності як поручителя за договорами поруки, оскільки ним не наведено конкретних обставин, які б свідчили про збільшення обсягу його відповідальності.

Крім того, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на тому, що комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки має бути сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому установлення додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати таких комісій не призводить до збільшення відповідальності поручителя.

Отже, позивачем не доведено тієї обставини, що порука за договорами поруки припинилася внаслідок збільшення відповідачем розміру відповідальності позивача як поручителя без отримання його згоди на відповідне збільшення, у зв'язку з чим висновок господарських судів про безпідставність поданого позову є правильним.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатив Постач" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016 у справі № 910/7065/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Т. Козир