ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/3960/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіКарабаня В.Я.,за участю представникавідповідача:Громніцького Ю.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація"на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 рокуу справі№ 910/3960/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Херсонтеплогенерація"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" (надалі - ПП "Херсонтеплогенерація", позивач) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати недійсним п. 9.3 договору №180/14-БО-33 від 09.12.2013 року купівлі-продажу природного газу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що п. 9.3. спірного договору, у якому сторони погодили, що позовна давність встановлюється тривалістю у 5 років, не відповідає примірному договору про постачання природного газу за нерегульованим тарифом підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (надалі - Примірний договір), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 року N 1087, суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) та підписаний позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому може бути визнаний судом недійсним згідно з ст.ст. 215, 233 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що спірний договір був укладений з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, на добровільних засадах, а право сторін договору на збільшення позовної давності за домовленістю передбачено ст. 259 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року у справі №910/3960/16 (суддя Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді: Чорна Л.В., Кропивна Л.В.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами ст.ст. 203, 215, 233, 256, 258 ЦК України, ст. 179, 181, 184, 232 ГК України, просить Вищий господарський суд України скасувати судові рушення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 09.12.2013 року між ПП "Херсонтеплогененація", як покупцем, та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як продавцем, укладено договір №1806/14-БО-33 купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

У п. 9.3. договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав, за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних нарахувань встановлюється тривалістю у п'ять років.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що підстави для визнання недійсним оспорюваного пункту договору відсутні, оскільки ч. 1 ст. 259 ЦК України встановлює можливість збільшення у договорі за взаємною згодою сторін строку позовної давності, встановленого законом, і позивач не довів належними та допустимими доказами, що за інших обставин (відсутності постанови КМУ № 41 від 06.02.2008 року, якою установлено, що потреба в природному газі задовольняється з ресурсів імпортованого природного газу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") договір не було б укладено позивачем або було б укладено на інших умовах, тобто, не довів наявність обставин, які вказують, що цей договір був укладений проти волі позивача, під тиском тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах.

У постанові від 03.06.2015 року у справі № 6-232цс15 Верховний Суд України роз'яснив, що правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі.

Беручи до уваги те, що при укладенні цього договору позивач не робив застереження і не складав протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 ГК України), що свідчить про відсутність у нього заперечень щодо умов договору, а постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року N 1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" жодним чином не виключає це право позивача, а зважаючи на те, що згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, ч. 1 ст. 259 ЦК України, абз. 3 ч. 4 ст. 179 ГК України сторони мають право за взаємною згодою відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, в тому числі збільшити строк позовної давності, визначений у законі, Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного пункту договору з огляду на недоведеність позивачем обставин, що його було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах, є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Визначена позивачем обставина (укладання договору у грудні 2012 року і необхідність забезпечення виробітку теплової енергії з метою забезпечення опалювального сезону і своєчасного та безперебійного надання послуги всім категоріям міста Херсон) обґрунтовано не визнана судами тяжкою, під впливом якої позивач вимушений був укласти договір на запропонованих відповідачем умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття ним неправильного судового рішення у справі.

Доводи, які наведені позивачем у касаційній скарзі, як підстава для скасування судових рішень, фактично повторюють доводи апеляційної скарги, які були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції та їм дана належна правова оцінка, і висновків, викладених у судових рішеннях не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень не вбачається.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга залишається без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року у справі №910/3960/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяВовк І.В.СуддяКарабань В.Я.