ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/14398/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Плюшка І.А.,

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року у справі № 910/14398/15 господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "КРП" до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" про стягнення 2551309,78 грн.,

за участю представників:

Позивача: Стасюк О.Л., дов. б/н від 31.08.2016 року,

Відповідача: Журавльова В.М., дов. б/н від 11.01.2016 року,

Савченко К.В., дов. № 01/17-47 від 15.11.2016 року.

В с т а н о в и в :

Приватне підприємство "КРП" (далі - ПП "КРП", Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (далі - ВНЗ "Україна", Відповідач), з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення 669438,00 грн. боргу по орендній платі за період з 01.02.2013 року по 03.06.2014 року, 586022,41 грн. пені, 735130,83 грн. інфляційних втрат і 82490,93 грн. 3% річних за договором оренди нежитлового приміщення від 01.12.2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року, позов ПП "КРП" задоволено частково, а саме: стягнуто з ВНЗ "Україна" на користь ПП "КРП" 669438,00 грн. боргу по орендній платі, 674463,73 грн. інфляційних втрат, 60286,00 грн. 3% річних і 28083,76 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року у даній справі скасовано в частині стягнення 586022,41 грн. пені, 735130,83 грн. інфляційних втрат і 82490,93 грн. - 3% річних, а резолютивну частину рішення викладено в редакції про задоволення позову повністю та стягнення з ВНЗ "Україна" на користь ПП "КРП" 669438 грн. 00 коп. боргу по орендній платі і 10041 грн. 57 коп. судового збору. Водночас, стягнуто з ПП "КРП" на користь ВНЗ "Україна" 37637 грн. 44 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятими судовими ВНЗ "Україна", у поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 92, 640, 759, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 56, 81 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення у справі в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.12.2016 року, у зв'язку з перебуванням судді Самусенко С.С. на лікарняному, здійснено зміну складу колегії суддів для розгляду вказаної касаційної скарги у складі: Малетича М.М. - головуючий (доповідач), Плюшка І.А. та Владимиренко С.В.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вимогами ПП "КРП" у даній справі, з посиланням на неналежне виконання ВНЗ "Україна" умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2011 року щодо здійснення розрахунків за оренду приміщення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, є стягнення з ВНЗ "Україна" 669438,00 грн. боргу по орендній платі за період з 01.02.2013 року по 03.06.2014 року, 586022,41 грн. пені, 735130,83 грн. інфляційних втрат і 82490,93 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд, з посиланням на ст.ст. 11, 626, 627, 762, 763, 764, 765, 759 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, та умови оренди нежитлового приміщення від 01.12.2011 року, дійшов висновку про те, що наявними матеріалами справи підтверджується неналежне виконання Відповідачем умов вказаного договору, у зв'язку з чим, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, та врахувавши при цьому порушення Відповідачем строків позовної давності за вимогами про стягнення суми пені, стягнув з Відповідача на користь Позивача 669438,00 грн. боргу по орендній платі, 674463,73 грн. інфляційних втрат, 60286,00 грн. 3% річних і судових витрат 28083,76 грн., відмовивши в іншій частині позову.

Погодившись з висновками місцевого господарського суду про неналежне виконання Відповідачем обов'язків за договором оренди нежитлового приміщення від 01.12.2011 року, суд апеляційної інстанції, з посиланням на ст.ст. 525, 526, 762, 765, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 283 Господарського кодексу України, разом з тим, вказав на те, що судом першої інстанції було неправомірно прийнято заяву про збільшення позовних вимог, якою Позивачем було заявлено до стягнення відповідних сум пені, інфляційних втрат і 3% річних, оскільки така заява про збільшення позовних вимог була прийнята судом з порушенням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, після початку судом розгляду спору по суті, а тому, дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача тільки суми основного боргу по орендній платі та, відповідно, суми судових витрат по справі.

Разом з цим, такі висновки судів попередніх інстанцій було зроблено з порушенням норм матеріального, з огляду на наступне.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч.ч. 1 та 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Водночас, статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

При цьому, відповідно до приписів ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України також встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанції, та вбачається з матеріалів справи, 01.12.2011 року між ПП "КРП" (Орендодавець) в особі його директора Крота А.С. та Луцьким інститутом розвитку людини Вищого навчального закладу "Університету "Україна" (Орендар) в особі його ректора Карпюка Р.П., було укладено договір оренди нежитлового приміщення, б/н (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого (п. 1.) Орендодавець здає, а Орендар приймає в оренду частину приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Карбишева, 2 площею 3780 кв. м.

Згідно п. 3. Договору орендну плату Орендар проводить не пізніше 30 числа поточного місяця. Орендна плата становить 11,00 грн. за 1 кв. м.

Відповідно до умов Договору оренди (п. 5.) передача приміщень в оренду, не є передачею Орендарю права власності на неї. Передане в оренду Орендарю приміщення залишається власністю Орендодавця. Орендар здійснює право користування приміщенням з урахуванням вимог договору.

Водночас, згідно п. 9. Договору оренди Орендар несе повну матеріальну відповідальність за наймане приміщення та відповідальність перед контролюючими органами та іншими відповідними службами згідно чинного законодавства.

При цьому, умовами Договору оренди встановлювалось (п. 13.), що приміщення, яке орендується, вважається переданим з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання.

Згідно п. 12. Договору оренди, він вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та діє до 01.12.2012 року.

Відповідно до Положення про Луцький інститут розвитку людини Вищого навчального закладу "Університету "Україна" останній є філією юридичної особи - Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна".

Як видно з матеріалів справи, згідно п. 5.1. Положення про Луцький інститут розвитку людини Вищого навчального закладу "Університету "Україна", затвердженого рішенням загальних зборів ВНЗ "Україна", передбачено, що управління діяльністю Інституту здійснюється його ректором, який дії на підставі довіреності, одержаної від Університету. Ректор Інституту в межах наданих йому повноважень розпоряджається майном та коштами Інституту в межах наданих йому повноважень розпоряджається майном та коштами Інституту відповідно до чинного законодавства України та кошторису, затвердженого Президентом Університету. Дії, що стосуються операцій, що перевищують понад 50000,00 грн. потребують попереднього узгодження з президентом Університету.

При цьому, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, частиною першою ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку з цим, задовольняючи позов ПП "КРП" у даній справі, суди попередніх інстанцій не врахували те, що принцип повноти оцінки доказів, передбачений ч. 1 ст. 43 зазначеного Кодексу, означає, що саме суд зобов'язаний дослідити і оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими. Суд не позбавлений права запропонувати сторонам подати додаткові докази, а в разі виникнення в цих осіб труднощів, за їх клопотанням, - сприяє у витребуванні таких доказів, при чому, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

В даному випадку, суди попередніх інстанцій дійшли формального висновку про те, що Позивачем було доведено в суді про порушення Відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди та, у зв'язку з цим - про наявність заборгованості останнього по орендній платі, пославшись при цьому на Договір оренди, який був укладений між сторонами 01.12.2011 року, не врахувавши при цьому ту обставину, що умовами цього договору (п. 13.) передбачалось, що приміщення, яке орендується за цією угодою вважається переданим з моменту підписання сторонами акту його здачі-приймання.

При цьому, як неодноразово вказував Відповідач, акт приймання-передачі майна між сторонами не укладався, а саме приміщення в оренду фактично не передавалось.

Вказаний акт не був долучений Позивачем до матеріалів справи і в суді першої інстанції, а тільки в суді апеляційної інстанції, причому - копія такого акту та без належного обґрунтування неможливості подання такого доказу суду першої інстанції, що є порушенням приписів ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України та свідчить про неналежність і допустимість такого доказу в розумінні 34 цього ж Кодексу, на що також звертав увагу суду апеляційної інстанції представник Відповідача, заперечуючи проти наявності такого акту і його достовірності та долучення такої копії до матеріалів справи.

При цьому, як вказував представник Відповідача у своєму клопотанні до суду, ректор ВНЗ "Україна" і не міг підписувати такий документ, оскільки такі його дії без погодження з Президентом цього навчального закладу суперечили б Положенню про ВНЗ "Україна".

Вказане, згідно доводів Відповідача, та вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, стосується також і акту звірки взаємних розрахунків від 01.02.2013 року, долучених Позивачем до матеріалів справи. При чому, як видно із змісту останнього, в ньому не зазначалось, яких саме правовідносин та зобов'язань сторін стосується такий акт.

Крім того, як видно з матеріалів справи, пунктом 12. Договору оренди встановлювалось, що він вважається укладеним з моменту підписання його сторонами і діє до 01.12.2012 року.

Однак, як свідчать матеріали справи додаткових угод про продовження дії договору між сторонами не укладалось, і будь-яких листів-погоджень з цього приводу в матеріалах справи немає, а тому, з урахуванням того, що Відповідач фактично не користувався приміщенням, яке було предметом договору оренди, положення ст. 763 Цивільного кодексу України до даних спірних правовідносин застосовуватись не можуть. Водночас, Позивач у позові просив стягнути з Відповідача заборгованість саме за період з 01.02.2013 року по 03.06.2014 року, тобто - фактично вже після закінчення дії Договору оренди.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій було повно встановлено обставини, які мають значення для справи, проте невірно застосовано норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за можливе прийняти нове рішення у справі - про відмову у позові ПП "КРП" повністю.

У зв'язку з прийняттям нового рішення про відмову у стягненні заборгованості, з урахуванням положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України про розподіл судових витрат, з Приватного підприємства "КРП" на користь Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі: 10041,57 грн. - за розгляд апеляційної скарги і 61231,43 грн. - за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року у справі № 910/14398/15 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення у справі, яким у позові Приватного підприємства "КРП" Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" відмовити повністю.

4. Стягнути на користь Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" з Приватного підприємства "КРП" судовий збір, сплачений у розмірі: 10041 (десять тисяч сорок одну) грн. 57 коп. - за розгляд апеляційної скарги і 61231 грн. (шість десять одну тисячу двісті тридцять одну) грн. 43 коп. - за розгляд касаційної скарги.

Зобов'язати господарський суд міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Плюшко І.А.

Владимиренко С.В.