ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 904/10355/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Картере В.І., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2016та на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016у справі№ 904/10355/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомОСОБА_4до1) ОСОБА_5; 2) ОСОБА_6; 3) Приватного підприємства "Пектораль"треті особи1) Реєстраційна служба Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області; 2) ОСОБА_7провизнання недійсним договору купівлі-продажу часткив судовому засіданні взяли участь представники: - ОСОБА_4 особисто , - ОСОБА_5 повідомлений, але не з'явився, - ОСОБА_6 ОСОБА_8, - ПП "Пектораль" повідомлений, але не з'явився, - Реєстраційна служба Нікопольського МРУЮ повідомлений, але не з'явився, - ОСОБА_7 повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4 / позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_5 (надалі - ОСОБА_5 / відповідач-1), ОСОБА_6 (надалі - ОСОБА_6 / відповідач-2), Приватного підприємства "Пектораль" (надалі - ПП "Пектораль" / відповідач-3), треті особи: Реєстраційна служба Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області; ОСОБА_7, та просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП "Пектораль", укладений 27.11.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Уманчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 1760;

- визнати недійсним з моменту прийняття рішення власника ПП "Пектораль" № 41 від 27.11.2012, згідно з яким вирішено продати частку у статутному фонді (статутному капіталі) ПП "Пектораль" в розмірі 60 відсотків номінальною вартістю 600 000 грн. на користь громадян України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у наступній пропорції: ОСОБА_4 продає частку у розмірі 24 % на користь ОСОБА_6 за ціною 8 000 грн. та частку в розмірі 36 % на користь ОСОБА_5 за ціною 12 000 грн.; затвердити статут підприємства у новій редакції, який підпишуть ОСОБА_4 та нові власники ОСОБА_5 та ОСОБА_6; самостійно або доручити комусь подати державному реєстратору необхідні документи для державної реєстрації змін до статуту підприємства у новій редакції;

- визнати недійсним статут ПП "Пектораль" в новій редакції, який затверджений рішенням власника ПП "Пектораль" № 41 від 27.11.2012; реєстраційний номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 123010500025002842 від 28.11.2012.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016 (суддя Мартинюк С.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (головуючий суддя Коваль Л.А., судді: Пархоченко Н.В., Чередко А.Є.), у справі № 904/10355/15 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до статуту ПП "Пектораль", затвердженого рішенням його власника від 20.04.2007 № 56, державна реєстрація змін до установчих документів проведена 26.04.2007 року (редакція на дату виникнення спірних відносин), ПП "Пектораль" створене по ініціативі ОСОБА_4 (власника); для забезпечення діяльності Підприємства за рахунок внеску власника створюється статутний фонд у розмірі 1 000 000 грн.

27 листопада 2012 року власником ПП "Пектораль" прийнято рішення № 41, підписане позивачем як власником ПП "Пектораль" та скріплено печаткою, згідно з яким вирішено:

- продати частку у статутному фонді (статутному капіталі) ПП "Пектораль" в розмірі 60 відсотків номінальною вартістю 600 000 грн. на користь громадян України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у наступній пропорції: ОСОБА_4 продає частку у розмірі 24 % на користь ОСОБА_6 за ціною 8 000 грн. та частку у розмірі 36 % на користь ОСОБА_5 за ціною 12 000 грн.;

- затвердити статут ПП "Пектораль" у новій редакції, який підпишуть ОСОБА_4 та нові власники ОСОБА_5 та ОСОБА_6;

- самостійно або доручити комусь подати державному реєстратору необхідні документи для державної реєстрації змін до статуту ПП "Пектораль" у новій редакції.

Також, 27.11.2012 ОСОБА_4 (продавець), ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (покупці) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Пектораль" (надалі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Уманчук О.С., зареєстрований в реєстрі реєстрації нотаріальних дій за № 1760, за умовами якого продавець зобов'язується передати 60 % частки у статутному капіталі ПП "Пектораль" у власність ОСОБА_5 36 % частки в статутному капіталі ПП "Пектораль" та ОСОБА_6 24 % частки в статутному капіталі ПП "Пектораль", а покупці зобов'язуються прийняти цю частку і сплатити за неї обговорену грошову суму.

У відповідності з п. 1.2.4. договору статутний капітал ПП "Пектораль" - 1 000 000 гривень, що становить 100 % статутного капіталу підприємства.

Розмір належної продавцю частки в статутному капіталі ПП "Пектораль" на момент укладення цього договору складає 100 відсотків (п. 1.3.1. договору).

За змістом п. 1.3.2. договору купівлі-продажу номінальна вартість частки: частка в статутному капіталі ПП "Пектораль", що є предметом договору купівлі-продажу, становить 600 000 грн., що дорівнює 60 % статутного капіталу підприємства.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що продаж частки в статутному капіталі ПП "Пектораль" за домовленістю сторін вчиняється за суму 20 000 грн., а саме вартість частки ОСОБА_5 складає 12 000 грн., що становить 36 % частки в статутному капіталі ПП "Пектораль" та ОСОБА_6 складає 8 000 грн., що становить 24 % частки в статутному капіталі ПП "Пектораль", які отримані продавцем від покупців до підписання цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору своїми підписами під цим договором сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану частку в статутному капіталі ПП "Пектораль" та відсутність у них будь-яких претензій фінансового характеру один до одного.

Згідно з п.п. 3.1. - 3.3. договору після укладення цього договору право власності на відчужувану частку у статутному капіталі ПП "Пектораль" переходить до покупців з моменту підписання цього договору. Покупці вважаються повноправними учасниками ПП "Пектораль" після підписання цього договору, а також з моменту державної реєстрації відповідних змін до установчих документів ПП "Пектораль". Після державної реєстрації вищевказаних змін до установчих документів ПП "Пектораль" до покупців переходить право власності на придбану частку в статутному капіталі підприємства.

Судами також встановлено, що 28.11.2012 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів - статуту ПП "Пектораль" у новій редакції, затвердженого рішенням власника № 41 від 27.11.2012, номер запису 12301050025002842, за змістом якої власниками ПП "Пектораль" є: ОСОБА_4, частка якого у статутному капіталі підприємства становить 40 %, що у грошовому виразі складає 400 000 грн.; ОСОБА_5, частка якого у статутному капіталі підприємства становить 36 %, що у грошовому виразі складає 360 000 грн.; ОСОБА_6, частка якого у статутному капіталі підприємства становить 24 %, що у грошовому виразі складає 240 000 грн.; сума вкладів власників складає статутний капітал ПП "Пектораль", який становить 1 000 000 грн.

Звертаючись до господарського суду Дніпропетровської області, ОСОБА_4 просив визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Пектораль" від 27.11.2012, посилаючись, при цьому, на те, що використовуючи погрози фізичною розправою та завданням шкоди майновим інтересам, відповідач-1 та відповідач-2 примусили позивача підписати вказаний договір, а також з тих підстав, що даний договір був укладений позивачем на вкрай невигідних для нього умовах, так як він був вимушений продати свою частку у статутному капіталі ПП "Пектораль" за ціною, меншою за її дійсну вартість, та під впливом тяжких обставин; при цьому, послався на ст.ст. 231 та 233 ЦК України.

Зокрема, як на тяжку обставину, під впливом якої, за доводами позивача, останній уклав договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі відповідача-3, ОСОБА_4 зазначав, що ПП "Пектораль", як майновим поручителем ТОВ "Крила Таврії", забезпечені вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору про відкриття кредитної лінії від 19.06.2008 № 662/02-08; в іпотеку ПП "Пектораль" передало майновий комплекс вартістю 23 500 000 грн.; станом на 27.11.2012 розмір заборгованості за кредитним договором № 662/02-08 від 19.06.2008, укладеним Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ "Крила Таврії" (генеральним директором якого був позивач - ОСОБА_4Ф.), складав близько 18 000 000 грн., зазначене товариство перебувало на межі банкрутства у зв'язку з неможливістю погашення боргу. Через неможливість своєчасного погашення боргу за вище вказаним кредитним договором та незворотність збільшення суми боргу за цим договором, ОСОБА_4 був змушений укласти спірний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі на вкрай невигідних умовах.

Так, пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як унормовано частиною 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Вищий господарський суд України зазначає, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною. Нормами ст. 204 вказаного Кодексу встановлена презумпція правомірності правочину. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (п. 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013).

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" також роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Суд касаційної інстанції погоджується з правомірними та обґрунтованими висновками місцевого та апеляційного господарського суду стосовно того, що надані позивачем копії договору про відкриття кредитної лінії № 662/02-08 від 19.06.2008, укладеного Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ "Крила Таврії" (позичальник), договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 663/08/1-08 від 19.06.2008, укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ПП "Пектораль" (іпотекодавець) в забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з вказаного кредитного договору, балансами ПП "Пектораль" станом на 31.12.2010, 31.12.2011 та фінансові звіти за 2010 та 2011 роки, не можуть свідчити про їх пов'язаність з укладенням спірного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Пектораль".

Судами вірно звернуто увагу, що ОСОБА_4 не надано документального підтвердження стану заборгованості за кредитом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу частки, і взагалі не обґрунтовано, як саме наявність кредитних зобов'язань ТОВ "Крила Таврії" та іпотечних зобов'язань ПП "Пектораль" могла вплинути на бажання (волевиявлення) позивача укласти договір купівлі-продажу частки від 27.11.2012 за ціною 20 000 грн. Окрім того, позивачем не доведено, що кошти, отримані внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу мали бути чи були направлені на погашення вказаних кредитних зобов'язань.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно із ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 2 ст. 140 ЦК України учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

У відповідності зі ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Таким чином, законодавством України не передбачено відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями юридичної особи.

А отже, судами обґрунтовано були відхилені посилання ОСОБА_4 на те, що договір купівлі-продажу частки від 27.11.2012 був ним підписаний під впливом тяжкої обставини, що може бути підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки приватні інтереси власника ПП "Пектораль" не можуть вважатись частиною інтересів даного підприємства, незалежно від ступеню контролю власником за підприємством, адже в силу положень статті 233 ЦК України правові наслідки можуть настати лише у разі наявності на час вчинення правочину тяжкої обставини для особи, яка під впливом цієї обставин вчинила правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Також, як уже зазначалося, звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_4 вказував, що використовуючи погрози фізичною розправою та завданням шкоди майновим інтересам, відповідач-1 та відповідач-2 примусили позивача підписати вказаний договір.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як роз'яснено постановою пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину (п. 3.10.).

За змістом пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судовому практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Проте, в будь-якому випадку, в силу приписів ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог належними та допустимими доказами.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП "Пектораль" і в силу статті 231 ЦК України, оскільки жодними належними та допустимими доказами обставини щодо застосування до позивача фізичного чи психічного тиску не були ним підтверджені, а надані заява та листи, як вбачається з матеріалів справи, датовані після прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі, а отже, правомірно не були взяті до уваги апеляційним господарським судом.

Також, у своїй позовній заяві ОСОБА_4 просив суд визнати недійсним з моменту прийняття рішення власника ПП "Пектораль" № 41 від 27.11.2012 та визнати недійсним статут ПП "Пектораль" в новій редакції, який затверджений рішенням власника ПП "Пектораль" № 41 від 27.11.2012, не обґрунтовуючи дані вимоги жодними іншими підстави для визнання недійсними рішення та статуту, крім тих підстав, у зв'язку з якими просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП "Пектораль".

Колегія суддів погоджується із висновками господарського суду Дніпропетровської області та Дніпропетровського апеляційного господарського суду, що позивачем не доведено, а з наявних матеріалів справи не вбачається наявності фактів будь-якого впливу тяжких обставин чи стороннього насильства, відтак, немає підстав для визнання вказаного рішення власника ПП "Пектораль" від 27.11.2012 та затвердженого ним статуту підприємства недійсними.

Відносно наданих позивачем у судовому засіданні касаційної інстанції документів, колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції в силу наданих йому повноважень ст. 1117 ГПК України, не має права досліджувати документи, вже досліджені судами попередніх інстанцій, а тим більше документів, які взагалі судами першої та другої інстанцій не досліджувались, а тому, надані позивачем документи долучаються до матеріалів справи, проте жодних висновків та оцінки суд касаційної інстанції відносно них не робить.

Що стосується посилань ОСОБА_4 у поданій касаційній скарзі на безпідставну відмову апеляційного господарського суду призначити судово-бухгалтерську експертизу для визначення вартості активів ПП "Пектораль" на час укладення спірного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Пектораль", то суд звертає увагу на те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Водночас, для вирішення спору в межах розгляду даної справи щодо визнання недійсними договору купівлі-продажу частики у статутному капіталі, рішення власника ПП "Пектораль" про продаж частки та затвердження нової редакції статуту підприємства, а також визнання недійною нової редакції статуту, призначення експертизи для визначення вартості активів ПП "Пектораль" не є необхідним.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у задоволенні позову.

Решта доводів касаційної скарги, в цілому повторюють доводи позовної заяви, апеляційної скарги та додаткових пояснень ОСОБА_4, і не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Отже, в силу наведеного, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016 у справі № 904/10355/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Л.Б. Іванова