ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 902/452/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Євсікова О.О., Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Стожари"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2016та на рішеннягосподарського суду Вінницької області від 06.07.2016у справі№ 902/452/16 господарського суду Вінницької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк"доПриватного підприємства "Стожари"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. ОСОБА_4; 2. ОСОБА_5;простягнення 618 031,37 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - ПАТ "Укргазпромбанк" Нечипоренко Я.І., - ПП "Стожари" Сидоров П.В., - ОСОБА_4 повідомлений, але не з'явився, - ОСОБА_5 повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк" (далі - позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Стожари" (далі - відповідач) про стягнення 618 031, 37 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 06.07.2016 (суддя Білоус В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 (судді: Василишин А.Р., Філіпова Т.Л., Петухов М.Г.), позов задоволено та стягнуто 410 000 грн. - заборгованості за кредитом; 119 938, 10 грн. - процентів за користування кредитом за період з 25.12.2016 по 10.04.2016; 67 613, 20 грн. пені за прострочення в поверненні кредиту за період з 26.11.2015 по 10.04.2016, 19 561, 49 грн. - пені за прострочення повернення відсотків за період з 06.05.2015 по 10.04.2016, 820 грн. - 0,2% штрафу за порушення строку повернення кредиту.

Приватне підприємство "Стожари", не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.12.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір банківського кредиту № 03-КЛ/14-ВІ (далі -договір банківського кредиту).

Згідно з пунктом 1.1 договору предметом цього договору є надання позивачем відповідачу грошових коштів (кредит) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та зобов'язання відповідача повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі в розмірі, на умовах та в порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до пункту 1.1.1 договору надання відновлювальної кредитної лінії - це надання грошових коштів відповідачу протягом строку кредиту необмежену кількість разів таким чином, що в будь який момент розмір кредиту не перевищує розмір ліміту граничної заборгованості, що встановлений цим договором.

Згідно з приписами пункту 1.1.2 договору: ліміт граничної заборгованості за кредитною лінією (сума кредиту) - 410 000 (чотириста десять тисяч) гривень; строк кредиту (строк кредитування) до - 25.11.2015 включно (п. 1.1.3 договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору, у разі порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати процентів користування кредитом та комісій згідно з умовами цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в національній валюті України за курсом НБУ на дату нарахування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 5.2 договору, у разі виявлення нецільового використання кредиту відповідач сплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми нецільового використання у строк, що не перевищує два робочі дні з дати одержання відповідної вимоги від позивача.

Відповідно до пункту 5.3 договору, у разі порушення відповідачем будь-якого зобов'язання за цим договором (крім грошових зобов'язань) відповідач сплачує штраф у розмірі 0,2 % (нуль цілих дві десятих відсотка) від ліміту граничної заборгованості за кредитною лінією, що зазначена в п. 1.1.2 договору, за кожен випадок такого порушення.

Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 7.6 договору).

В забезпечення виконання відповідачем кредитного договору між позивачем (банком) та ОСОБА_4 (надалі - майновий поручитель - 1) укладений договір застави № 04-3/14-ВІ від 25.12.2014, предметом застави за яким є право грошової вимоги за договором банківського вкладу (депозиту) "Прибуткова осінь" № Р-1180-1857/2 від 02.12.2014 в розмірі 15 000 доларів США.

Крім того, в забезпечення виконання відповідачем кредитного договору між позивачем (банком) та ОСОБА_5 (далі - майновий поручитель - 2) укладений договір застави № 05-3/14-ВІ від 25.12.2014, предметом застави за яким є право грошової вимоги за договором банківського вкладу (депозиту) "Прибуткова осінь" №Р-1180-1536/2 від 21.11.2014 в розмірі 21 300 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Як встановили суди попередніх інстанцій, підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку відповідача та меморіальним ордером № 2170 від 25.12.2014 та не заперечується сторонами, позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у розмірі 410 000 грн.

Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту не виконав. Таким чином борг позивача перед відповідачем за кредитом становить 410 000 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як встановили суди, відповідач не надав суду доказів здійснення розрахунків з позивачем в частині основного боргу у розмірі 410 000 грн., а тому, пришли до правомірного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача заборгованості у вказаній сумі.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за період з 25 грудня 2014 року по 10 квітня 2016 року у сумі 119 938,10 грн. Відповідачем також не надано доказів на спростування доводів відносно наявності у нього зазначеної заборгованості.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами частини 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи з наведених норм, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 67 613,20 грн. за прострочення з повернення кредиту за період з 26 листопада 2015 року (останній день повернення кредиту відповідно до п. 1.1.3. кредитного договору 25.11.2015) по 10 квітня 2016 року (дата звернення позивача до суду із даним позовом), та пені у розмірі 19 561,49 грн. - за прострочення повернення відсотків за користування кредитом за період 06.05.2015 по 10.04.2016, а також штрафу у розмірі 820,00 грн. за порушення повернення кредиту.

Відносно доводів відповідача про те, що оскільки виконання ним зобовязань за кредитним договором було забезпечено договорами застави, предметом застави за якими є право грошової вимоги за договорами банківського вкладу (депозиту) "Прибуткова осінь", грошова сума банківського депозиту "Прибуткова осінь" перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя (банку), то відповідно слід здійснити зарахування зустрічних вимог, а різницю повернути майновим поручителям 1 та 2, колегія суддів зазначає, що, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відтак, діяльність позивача регулюється згідно з нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон).

Постановою правління Національного банку України від 14.09.2015 № 602, порушена процедура ліквідації та відкликана банківська ліцензія позивача. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.09.2015 №168 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з 15.09.2015 по 14.09.2017 включно у позивача розпочато процедуру ліквідації банку, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора позивача - провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ожгу Євгенію Вікторівну.

Відповідно до приписів пункту 8 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї з сторін.

Отже, виходячи з наведеного, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що посилання відповідача на те, що обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, оскільки, відповідач не є кредитором банку, а є його боржником, що підтверджується укладеним договором банківського кредиту №03-КЛ/14-ВІ (кредиторами є лише майнові поручителі 1 та 2 - треті особи у справі, а не сам відповідач), позаяк, обмеження пункту 8 статі 46 Закону не розповсюджується на Відповідача та не застосовуються при вирішенні даного спору.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що лист відповідача від 24 березня 2015 року (тобто, до введення тимчасової адміністрації та запровадження ліквідації у позивача) про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором за рахунок предмету застави, не міг слугувати підставою для списання з рахунків банківського вкладу (депозиту) "Прибуткова осінь", за вимогою не майнових поручителів 1 та 2, яким ці рахунки належать, а особи-боржника.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Стожари" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 та рішення господарського суду Вінницької області від 06.07.2016 у справі №902/452/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: О.О. Євсіков

Т.П. Козир