ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 5017/2053/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" на рішення від та на постанову відГосподарського суду Одеської області 11.05.2016 Одеського апеляційного господарського суду 21.09.2016у справі Господарського суду№ 5017/2053/2012 Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне мале підприємство "Лоцмен"простягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Свистун С.Я.;- відповідача - третьої особи Воронков В.О.; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 196 від 31.03.2010, а саме: 9429992,85 грн. строкової заборгованості за кредитом; 870000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 1423974,06 грн. боргу по процентам за користування кредитом; 29352,61 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту; 65766,40 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту; 7741,99 грн. сплати 3 % річних; 10194,66 грн. інфляційних за прострочення по погашенню кредиту; 35736,24 грн. інфляційних за прострочення по сплаті процентів.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.05.2016 у справі № 5017/2053/2012 (суддя Гуляк Г.І.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" строкову заборгованість за кредитом в сумі 9429992,85 грн., прострочену заборгованість за кредитом в сумі 870000,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1423974,06 грн., пеню за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 29352,61 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 65766,40 грн., 3 % річних в сумі 7741,99 грн., інфляційні втрати за прострочення по погашенню кредиту в сумі 10194,66 грн., інфляційні втрати за прострочення по сплаті процентів в сумі 35736,24.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 5017/2053/2012 (колегія суддів у складі: Морщагіна Н.С. - головуючий суддя, судді Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.) рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2016 у справі № 5017/2053/2012 змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк": - строкову заборгованості за кредитом в сумі 9429992,85 грн.; - прострочену заборгованості за кредитом в сумі 870000,00 грн.; - заборгованість по процентам за користування кредитом 1423974,06 грн.; - пеню за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 28788,05 грн.; - пеню за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 64362,84 грн.; - 3 % річних в сумі 7 741,99грн.; - інфляційні втрати за прострочення по погашенню кредиту в сумі 5 982,50 грн.; - інфляційні втрати за прострочення по сплаті процентів в сумі 14 113,12грн.; - витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 64 225,49 грн.".

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 5017/2053/2012, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 5017/2053/2012 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача визначеної позивачем заборгованості за кредитним договором № 196 від 31.03.2010.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Таким чином, виконанням договору є вчинення дій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків. Права і обов'язки, які виникають із таких дій, становлять зміст цивільно-правового зобов'язання.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення.

Таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту.

З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 11179164,86 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з особового рахунку відповідача.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.5 кредитного договору сторони погодили, що кредитодавець має право у разі невиконання позичальником будь - якого із зобов'язань, визначених цим договором, вимагати погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, а позичальник зобов'язаний виконати цю вимогу за реквізитами та у день, що вказані кредитодавцем у письмовій вимозі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з порушенням боржником строків сплати кредиту та процентів за користування кредитом, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та умовами кредитного договору право (п. 4.5 договору), та звернувся до боржника із вимогою № 31-5257 від 15.06.2012 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 196 від 31.03.2010.

Однак, зазначена вимога залишена Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" без задоволення.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій встановивши, що на виконання умов кредитного договору № 196 від 31.03.2010 позивачем надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" кредитні кошти, що підтверджується банківськими виписками, наявними у матеріалах справи; натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" не виконало належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної сплати кредиту та процентів за користування кредитом; у зв'язку з порушенням боржником строків погашення кредиту та процентів за користування кредитом, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та умовами кредитного договору (п. 4.5 договору) право, та звернувся до боржника із вимогою № 31-5257 від 15.06.2012 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 196 від 31.03.2010, яка останнім не виконана; позичальник не надав суду доказів виконання зобов'язань за кредитним договором № 196 від 31.03.2010 та не спростував заявлені до стягнення суми; дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача 9429992,85 грн. строкової заборгованості за кредитом, 870000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом та 1423974,06 грн. боргу по процентам за користування кредитом.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14).

Згідно із п. 4.3 кредитного договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті України в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожен день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаний кредитодавцем. При цьому, строк нарахування пені встановлюється з моменту виникнення факту прострочення заборгованості та закінчується в день погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі.

Відтак, суд апеляційної інстанції встановивши факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором по погашенню кредиту та процентів за користування кредитом; встановивши строки виконання обов'язків по оплаті та періоди прострочення оплати; здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення пені; правильно застосував положення вказаних правових норм та дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 28788,05 грн. та часткового задоволення вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 64362,84 грн.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та пені, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, які правомірно були задоволені судами попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, у межах, зазначених в постанові суду апеляційної інстанції після здійснення власного перерахунку, в силу наведених норм, є обґрунтованими.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що позивачем не надсилалась йому вимога № 31-5257 від 15.06.2012 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 196 від 31.03.2010, відтак даний позов є передчасним не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, підтвердженням того, що вимога № 31-5257 від 15.06.2012 направлялася відповідачу та отримана останнім є копія поштового повідомлення про вручення рекомендованого листа (т. 4 а.с.194), зі змісту якого вбачається, що вказана вимога банку про оплату простроченої суми кредиту та сплати прострочених відсотків за користування кредитними коштами була отримана відповідачем 26.06.2012; при цьому в постанові апеляційного господарського суду зазначено, що оригінал вимоги та поштового повідомлення оглянуті судом в судовому засіданні. В свою чергу, відповідач будь-яких доказів на спростування наведених доказів судам попередніх інстанцій не надав.

Всі інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що статтею 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 5017/2053/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.Б. ІВАНОВА

В.І. КАРТЕРЕ