ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року Справа № 922/1509/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши матеріали касаційноїскаргиХарківського державного вищого училища фізичної культури №1напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.16 та рішення господарського суду Харківської області від 12.07.16у справігосподарського суду Харківської області №922/1509/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма"доХарківського державного вищого училища фізичної культури №1простягнення 461 739,80грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - Мухітдінов Р.Д.,

від відповідача - Баранов Т.О.,

У С Т А Н О В И В:

26.07.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" та Харківським державним вищим училищем фізичної культури №1 був укладений договір підряду про закупівлю робіт за державні кошти №26/07, за умовами якого товариство зобов'язалось у 2011 році виконати роботи, зазначені в проекті на капітальний ремонт чотириповерхового гуртожитку училища №1, а останні - прийняти і оплатити ці роботи.

01.11.2012 рішенням господарського суду Харківської області у справі №5023/2735/12, яке вступило в силу 15.04.2014, первісний позов задоволено, присуджено до стягнення з Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" 4 481 900,30грн. заборгованості, 124 820,92грн. 3% річних, 26 828,41грн. інфляційних втрат. У задоволенні зустрічного позову про зобов'язання ТОВ "Буд-Норма" здійснити капітальний ремонт гуртожитку та усунути виявлені у роботах недоліки і дефекти, відмовлено.

Рішення суду від 01.11.2012 у справі №5023/2735/12 Харківським державним вищим училищем фізичної культури №1 не виконано.

Стверджуючи, що через невиконання судового рішення про стягнення з боржника коштів, кредитор вправі вимагати стягнення з нього у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання, у травні 2016 року ТОВ "Буд-Норма" звернулися до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 про стягнення 461 739,80грн., у тому числі інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих унаслідок несплати училищем основного боргу у сумі 4 481 900,30грн. згідно рішення суду від 01.11.2012 у справі №5023/2735/12, а також 5 000,00грн. витрат по сплаті послуг адвоката.

12.07.2016 рішенням господарського суду Харківської області (суддя Чистякова І.О.), залишеним без змін 12.09.2016 постановою Харківського апеляційного господарського суду (Пушай В.І., Істоміна О.А., Білецька А.М.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі, присуджено до стягнення з Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" 411 272,37 інфляційних втрат, 50 467,43грн. 3% річних, та 5 000,00грн. адвокатських витрат. Судові рішення обгрунтовані тим, що невиконанням боржником рішення суду про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, як і не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України коштів.

У касаційній скарзі Харківське державне вище училище фізичної культури №1 посилалися на неповне установлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та ухвалення незаконних судових рішень, які просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обгрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив із того, що кредитор вправі отримати суми, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, які нараховані у межах строків позовної давності. При цьому, суди обох інстанцій зазначили, що право вимагати стягнення з боржника інфляційні нарахування та проценти річних існує у кредитора аж до повного виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних та інфляційних нарахувань від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Виходячи з чого, застосовуючи положення ч.1 ст.598, 599 ЦК України, задовольнили заявлені вимоги.

Колегія суддів вважає такі висновки у справі судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на наступне.

Предметом цього судового розгляду є стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, який виник унаслідок невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань по договору підряду про закупівлю робіт за державні кошти, та визначеного судовим рішенням у справі №5023/2735/12.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З аналізу зазначених положень діючого законодавства убачається, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає також позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Таким чином, з поданням у 2012 році позову про стягнення суми основного боргу, строк позовної давності за цією вимогою був перерваний. Рівнозначно з 2012 року почав свій перебіг строк позовної давності і щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням. Ураховуючи зазначене та те, що строк позовної давності за основною вимогою сплинув у 2015 році, відповідно тоді ж сплинув і строк позовної давності щодо акцесорних вимог - 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на цю заборгованість.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Установивши обставини, що свідчать про неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання та дійшовши висновку про правомірність обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді застосування відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України, суди обох інстанцій задовольнили позов.

Разом із тим, відхиляючи заяву відповідача у справі про застосування строків позовної давності із зазначених вище підстав, суди виходили лише з періоду нарахування заявлених до стягнення у цій справі сум, не звернувши уваги на положення ст.ст.264, 267, 266 ЦК України, та обставини звернення з цим позовом після спливу строків позовної давності за основним зобов'язанням, про застосування яких звернулась сторона у спорі.

У відповідності до вимог статті 84 ГПК України судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій зазначених положень ГПК України, тому виходячи з вимог ч.2 ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова та рішення господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 задоволити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2016 скасувати, а справу №922/1509/16 направити для нового розгляду до суду першої інстанції.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяА.С. Ємельянов СуддяЖ.О. Корнілова