ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року Справа № 914/4145/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч-Львів"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 р. (судді: Дубник О.П., Зварич О.В., Юрченко Я.О.) у справі№914/4145/15 господарського суду Львівської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Добробуд" до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Максрембуд" 2. Приватного акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч-Львів" провизнання недійсним правочину за участю представників: від позивача не з'явилисьвід відповідача 1 не з'явилисьвід відповідача 2 не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство "Добробуд" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максрембуд" та Приватного акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч-Львів" про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.04.2016 р. у справі №914/4145/15 в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Дане судове рішення мотивовано недоведеністю як факту укладення оспорюваного договору від імені позивача його керівником з перевищенням повноважень, так і факту обізнаності відповідача 1 про відповідне обмеження повноважень керівника позивача.

Крім того, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що оспорюваний договір є виконаним позивачем повністю (грошові кошти перейшли у його власність), що свідчить про схвалення цього правочину особою, на користь якої його було укладено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 р. у справі №914/4145/15 рішення господарського суду Львівської області від 20.04.2016 р. залишено без змін.

Господарський суд апеляційної інстанції визначив, що договір про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р. за своєю правовою природою є договором позики, тобто, реальним договором, укладення якого пов'язується з моментом передання грошових коштів або родових речей. Отже, зважаючи на відсутність доказів передання грошових коштів за цим договором від позикодавця позичальнику, даний договір є неукладеним.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Сортнасіннєовоч-Львів" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 р. в частині висновку про неукладеність оспорюваного договору.

В своїй касаційній скарзі заявник посилається на невірне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, у зв'язку з відсутністю повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.

За протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.10.2016 р. справу №914/4145/15 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2016 р. колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О., касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч-Львів" прийнято до провадження, та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.11.2016 р.

В судове засідання 14.11.2016 р. представники сторін не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідачів.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору, що розглядається в межах даної судової справи, є визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р.

За умовами вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Максрембуд" (позикодавець) повинно було надати Відкритому акціонерному товариством "Добробуд" (позичальник) поворотну фінансову допомогу в національній валюті України в межах суми 200 000 грн. 00 коп. без ПДВ. В свою чергу, позичальник зобов'язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором, а саме: шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку.

В подальшому, на підставі договору про відступлення права вимоги №1 від 30.07.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Максрембуд" передало право вимоги за договором №16/б від 14.06.2011 р. Приватному акціонерному товариству "Сортнасіннєовоч-Львів".

Позивач вважає, що договір про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р. є недійсним, оскільки від імені позичальника його підписано керівником товариства з перевищенням своїх повноважень.

Вказане стало підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Добробут" до господарського суду з позовом, що розглядається в межах даної судової справи.

При цьому, заявлену вимогу позивач обґрунтував посиланням на приписи ст.ст. 33, 38, 70 Закону України "Про акціонерні товариства", ст.ст. 92, 203, 215 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд з наведеними в позові доводами позивача не погодився, у зв'язку з чим відмовив в його задоволенні.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги, господарський суд першої інстанції, зокрема, виходив з наступного:

- позивачем не доведено, що договір про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р. є значним правочином в розумінні норм Закону України "Про акціонерні товариства";

- в матеріалах справи відсутні докази обізнаності відповідача 1 про обмеження повноважень керівника, який підписав даний договір, з представництва позичальника;

- з огляду на виконання позивачем умов спірного договору, даний правочин є схваленим особою, на користь якої його укладено.

Одночасно, господарський суд першої інстанції визначив, що на момент звернення позивача з позовом до суду строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р. сплив. В свою чергу, з клопотанням про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними позивач до суду не звертався.

Апеляційний господарський суд з наведеними висновками місцевого господарського суду не погодився та, зважаючи на те, що сторонами справи не було доведено факту передання позикодавцем грошових коштів позичальнику, визнав, що спірний договір є не укладеним, у зв'язку з чим і відмовив в задоволенні позову про визнання його недійсним.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В ст. 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Разом з цим, як роз'яснено в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р., не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Отже, вирішуючи спір, що є предметом розгляду в даній судовій справі, попередні судові інстанції мали встановити чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту.

Не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), за якими не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача.

Зокрема, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України).

Керуючись наведеною правовою нормою та враховуючи приписи ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд встановив, що за період з 21.12.2010 р. по 01.02.2014 р. між позивачем та відповідачем 1 мали місце фінансово-господарські операції з розрахунків щодо оплати за виконання будівельно-ремонтних робіт, в тому числі згідно договору №16/б від 14.06.2011 р. Призначення платежів, що здійснювались між сторонами, визначено як оплата за виконані роботи, поставку матеріалів, надані послуги (виписка по особовому рахунку позивача у Приватному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк" №26000000005143).

Отже, за висновками господарського суду апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем від відповідача 1 грошових коштів в якості позики на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд констатував, що договір про надання поворотної фінансової допомоги №16/б від 14.06.2011 р. є неукладеним, а, отже, не може бути визнаним недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведений висновок апеляційного господарського суду обґрунтованим, а прийняту ним постанову про відмову в задоволенні позову з мотивів встановлення факту неукладеності оспорюваного правочину законною.

Поряд з наведеним, судова колегія господарського суду касаційної інстанції також погоджується з позицією апеляційного господарського суду про відсутність у такому випадку підстав для вирішення питань про перебіг строку позовної давності за заявленою позовною вимогою.

Доводи, викладені в касаційній скарзі про помилкове зазначення іншого призначення платежу відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України, як такі, що стосуються виключно переоцінки доказів.

З цього приводу, судова колегія господарського суду касаційної інстанції вбачає за необхідне зазначити, що за дані, які вказані в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу" відповідає платник.

Вказане узгоджується з положеннями п. 3.8 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 р., в якому зазначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Крім того, п. 1.19 зазначеної інструкції, зокрема, передбачено, що усі спори, які можуть виникнути між учасниками розрахунків, вирішуються ними відповідно до законодавства України. Платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про існування між позивачем та відповідачем 1 спірних правовідносин щодо призначення грошових коштів, переданих в тому числі за договором№16/б від 14.06.2011 р.

Таким чином, зважаючи на те, що висновки апеляційного господарського суду про юридично значиму поведінку сторін справи, відповідають дійсності, ґрунтуються на матеріалах справи та не суперечать приписам законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача 2 підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч-Львів" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 р. у справі №914/4145/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Ж.О. Корнілова