ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 922/620/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівБожок В.С., Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід06.06.2016у справі№922/620/16Господарського судуХарківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Желдормаш"провизнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - позивач) просило визнати недійсним договір поруки від 28.04.2015 № 28/04, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "НПП Постача", як кредитором, (далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Желдормаш", як поручителем, (далі - відповідач-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки його було укладено без згоди позивача, яка передбачалась умовами договору поставки. При цьому позивач вказував на те, що уклавши спірний договір відповідач-1 не забезпечив конфіденційність та розкрив інформацію відповідачу-2 без дотримання належного письмового погодження з позивачем. Також позивач вважає, що спірний договір є фіктивним, а тому підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.04.2016 (суддя Чистякова І.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права.

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу, вказуючи на необґрунтованість доводів, викладених касаційної скарги, просить судові рішення залишити без змін.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2014 між позивачем (покупець) та відповідачем-1 (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 14-16/296-КП, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо - технічного призначення, в асортименті, кількості, у строки, за ціною та якісними характеристиками, погодженими сторонами у даному договорі і специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в строки, узгоджені сторонами у специфікаціях до цього договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яке супроводжується одним документом про якість, і одним товаросупровідним документом.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій до договору, але не повинна перевищувати 5 000 000,00 грн., з урахуванням ПДВ. Ціни на продукцію, що поставляється встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до Договору. Загальна вартість кожної партії продукції, що поставляється постачальником за цим договором зазначається у відповідних специфікаціях до договору.

Пунктом 5.3 договору поставки передбачено, що розрахунки за поставлену постачальником продукцію за цим договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 60 (шістдесятий) календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції. У разі якщо строк оплати припадає на вихідний/неплатіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день.

Згідно з п. 8.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами. Сторони дійшли згоди, що у разі належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2014 включно. У разі не виконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за даним договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань.

Пунктом 8.3 договору визначено, що жодна зі сторін не може передати свої права та/або обов'язки за цим договором третій особі без попередньої згоди іншої сторони.

Відповідно до пунктів 8.9, 8.10 договору вся інформація, отримана сторонами один від одного у процесі підготовки і виконання цього договору, вважається конфіденційною і не підлягає розголошенню третім особам без відповідної згоди іншої сторони. Всі відомості за змістом та виконанню даного договору складають комерційну таємницю та не підлягають розголошенню, або використанню без письмової згоди іншої сторони.

Судами також встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язання позивача за договором поставки, 28.04.2015 між відповідачем - 1 (далі - кредитор) та відповідачем - 2 (далі - поручитель) укладено договір поруки №28/04, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за виконання позивачем (далі - боржник), зобов'язань, що виникли з договору від 05.03.2014 № 14-16/296-КП, укладеного між кредитором і боржником (далі - основний договір).

Пунктом 2.5 договору поруки передбачено, що поручитель несе частково відповідальність перед кредитором за невиконання або неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Розмір відповідальності поручителя становить 5000,00 (п'ять тисяч) гривень.

Згідно з пунктами 3.1.1, 3.1.2 договору поруки при порушенні боржником зобов'язання перед кредитором за основним договором, поручитель зобов'язаний виконати за боржника зобов'язання в сумі, що встановлена п. 2.5 цього договору, у 5-ти денний строк з дня отримання вимоги або позову від кредитора шляхом перерахування суми зобов'язання на поточний рахунок кредитора. Поручитель зобов'язаний виконати взяті на себе зобов'язання за даним договором поруки незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках, коли розпочинається процедура реорганізації або ліквідації поручителя або відносно поручителя порушено провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до пункту 3.1.3 договору поруки після виконання поручителем зобов'язання боржника за основним договором до поручителя, який виконав таке зобов'язання, переходять усі права кредитора за основним договором в сумі виконаних грошових зобов'язань.

Пунктами 5.1, 5.2 договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до моменту виконання основного зобов'язання, окрім випадків визначених в ст. 559 Цивільного Кодексу України. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом 3-х (трьох) років з дня настання строку виконання зобов'язання боржника за договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Укладення вказаного договору поруки оспорює позивач у даній справі з підстав, наведених вище.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору, оскільки чинне законодавство не передбачає визнання недійсним договору поруки з підстав розголошення певною особою конфіденційної інформації.

Частиною першою статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 наведеного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Виходячи із змісту наведених норм права, висновки судів про те, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним договору поруки з підстав розголошення відповідною особою конфіденційної інформації, є законними та обґрунтованими, позивач цих висновків не спростував.

Також суди відмовляючи у задоволенні позову виходили із того, що позивач не довів, що в момент вчинення правочину внутрішня воля відповідачів не відповідала зовнішньому її прояву, тобто сторони за договором не мали наміру створити правові наслідки, обумовлені договором.

Згідно статті 234 Цивільного Кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Слід враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Подібну правову позицію викладено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N 9.

Судами встановлено, що відповідачем-1 було пред'явлено відповідачу-2 вимогу від 02.12.2015 № 414, яка була ним отримана 03.12.2015, про виконання зобов'язань поручителя за спірним договором поруки. На виконання цієї вимоги відповідач - 2 згідно платіжного доручення від 04.04.2016 № 46 оплатив борг позивача за основним договором у сумі 2000,00 грн.

Таким чином відповідач-2 вчиняв залежні від нього дії з метою створити правові наслідки, які обумовлювались спірним правочином, тому суди дійшли правильного висновку, що позивач всупереч приписам статті 33 Господарського процесуального кодексу України не довів, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили із того, що зі змісту правовідносин не випливає обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору.

Відповідно до приписів статті 512 частини 3-ї Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із положеннями статті 516 частини 1-ї цього кодексу заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що за умовами укладеного договору поруки №28/04 поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за виконання позивачем (боржник), зобов'язань, що виникли з основного договору від 05.03.2014 № 14-16/296-КП, укладеного між кредитором і боржником.

Отже відсутні правові підстави вважити, що з укладенням договору поруки мала місце заміна кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до статей 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

При цьому чинним законодавством України та умовами як основного договору, так і оспорюваного договору поруки не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 14.08.2012 зі справи №18/5005/11144/2011 про визнання договору поруки недійсним, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

За вказаних обставин правові підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справі Господарського суду Харківської області №922/620/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.С. Божок

А.Г. Полянський