ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 904/2209/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Корсак В. А.

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2016р. у справі господарського суду№904/2209/16 Дніпропетровської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Дніпроазот"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 6 826 713,72грн. пр. Громніцький Ю.П. - дов. №14-132 від 13.05.14р. пр. Юхименко М.П. - дов. №22/016-юр від 05.01.16р. пр. Спірідонова Ю.С. - дов. №9/016-юр від 05.01.16р.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Дніпропетровської з позовом до публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення з відповідача на користь позивача 6826713,72грн., з яких 1515914,96грн. пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу, поставленого за Договором №2430/14-КП-5/3 від 29.01.2014р., 5082166,08грн. інфляційних втрат та 228632,68грн. 3% річних.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу №2430/14-КП-5/3 від 29.01.2014р. щодо вчасної оплати переданого позивачем природного газу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016р. (суддя Петренко Н.Е.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 751393,59грн. пені, 5082166,08грн. інфляційних втрат та 227168,67грн. 3% річних. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2016р. (судді Іванов О.Г., Величко Н.Л., Чус О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015р. змінено в частині стягнення інфляційних втрат. Викладено його резолютивну частину в іншій редакції, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 4191255,50грн. В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення пені, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення і постанову скасувати в частині зменшення розміру пені на 50% та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 751393,59грн. пені. В іншій частині оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Дніпроазот" проти доводів, викладених в касаційній скарзі заперечує, вважає її не обґрунтованою та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 29.01.2014р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та публічним акціонерним товариствим "Дніпроазот було укладено Договір купівлі-продажу природного газу №2430/14-КП-5/3 згідно якого, позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Як зазначено у п.3.3 Договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

Згідно із п.3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачеві та газорозподільному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмові від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

За приписами п.5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування встановлюється НКРЕ.

У п.5.2 Договору зазначено про те, що ціна за 1000 куб. м газу становить 3113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, а також збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2% та податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00грн., крім того ПДВ - 20% - 57,40грн., всього з ПДВ - 344,40грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3462,26грн., крім того ПДВ 20% - 692,45грн., всього з ПДВ - 4154,71грн.

Відповідно до п.11.1 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

11.04.2014р., 14.05.2014р., 06.06.2014р., 05.09.2014р., 07.11.2014р., 05.12.2014р. між сторонами були укладені Додаткові угоди до вищезазначеного Договору, якими були внесені зміни щодо вартості переданого природного газу.

На виконання умов зазначеного Договору позивач передав у власність відповідача передбачений Договором газ на загальну суму 11020733,79грн., що підтверджують відповідні акти приймання-передачі природного газу.

Положеннями п. 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судами встановлено, що причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань у частині своєчасної оплати природного газу за січень - грудень 2014 року, у зв'язку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 1515914,96грн. пені, 228632,68грн. 3% річних за період з 15.02.2014р. по 07.05.2015р., 5082166,08грн. інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року, які відповідачем у добровільному порядку не сплачені.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 цього Договору позивач має право не здійснювати поставку газу відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання відповідачем п.6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами встановлено, що за розрахунком позивача, підлягає стягненню пеня за порушення грошового зобов'язання за період з 15.02.2014р. по 07.05.2015р., розрахована за кожним актом окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, у загальному розмірі 1515914,96грн.

На підставі положень ст.625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача суму 5082166,08грн., на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляції за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року та суму 228 632,68грн. - 3% річних за період з 15.02.2014р. по 07.05.2015р.

Однак, як слідує із наданого позивачем розрахунку пені і 3% річних, останній включив в період часу, за який нараховано вказані нарахування, дні фактичної сплати відповідачем заборгованості.

У пункті 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідач скористався правом на подання суду доказів, які б спростовували позовні вимоги, надав власний контррозрахунок сум, заявлених до стягнення, відповідно до якого: пеня складає 1498 000,58грн.; інфляційні втрати складають 4568673,90грн.; 3% річних складають 227726,87грн.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, перевіривши правильність нарахування 3% річних, суди дійшли до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 227168,67грн. за період з 15.02.2014р. по 07.05.2015р.

Також, суди перевіривши розрахунок пені дійшли до висновку, що до стягнення підлягає 1502787,17грн. пені за період з 15.02.2014р. по 07.05.2015р.

В той же час, суди враховуючи ст.233 Господарського кодексу України, якою передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як передбачено у п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Судами попередніх інстанцій, враховано інтереси сторін, майновий стан відповідача, а також те, що отриманий природний газ використовувався відповідачем не для власних виробничих потреб, а спрямовувався для виробництва теплової енергії, яка споживалась населенням, бюджетними та релігійними організаціями, і те, що відповідач повністю сплатив позивачеві борг за спожитий у спірному періоді газ, суди дійшли до висновку про зменшення суми пені за порушення відповідачем грошового зобов'язання на 50% з 1502787,17грн. до 751393,59грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року підлягають задоволенню у сумі 4919255,50грн, а тому суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги публічного акціонерного товариства " Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2016р. у справі №904/2209/16 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя Т. Данилова

Судді М. Данилова

В. Корсак