ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року Справа № 916/3404/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Демидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Порто-Франко" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ "Порто-Франко" на рішеннявід 02.12.2015господарського суду Одеської області та на постанову від 05.04.2016Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/3404/15 господарського суду Одеської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Порто-Франко"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" провизнання недійсною нікчемної додаткової угоди та застосування наслідків недійсності нікчемної угодиВ судове засідання прибули представники сторін:позивачаЧиркін Д.М. (дов. від 1.02.2016 № 007783);відповідачаБондар Р.В. (дов. від 17.12.2015 № б/н);

В слуханні справи відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва з 07.06.2016 до 14.06.2016.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Порто-Франко" в особі виконуючого обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "Порто-Франко" (надалі - ПАТ АБ "Порто-Франко") звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" (надалі - ТОВ "Нотлексінвест", відповідач) про визнання нікчемної Додаткової угоди № 2 до Договору застави майнових прав № 1517/14-ЮР, укладеної 25.07.2014 між ПАТ АБ "Порто-Франко"та ТОВ "Нотлексінвест", - недійсною та застосування наслідків недійсності нікчемного правовину.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.12.2015 у справі № 916/3404/15 (суддя Петренко Н.Д.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 (колегія суддів: Будішевська Л.О. - головуючий, судді - Мишкіна М.А., Таран С.В.), у задовленні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ПАТ АБ "Порто-Франко" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 02.12.2015 скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, пункту 2 частини 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), з урахуванням яких не надано належної правової оцінки обставинам справи щодо виникнення у банку права дострокового стягнення кредитних коштів, забезпечення яких здійснювалося розірваним договором застави; а отже як результат нікченмності договору, у зв'язку з відмовою банку від своїх майнових вимог, що не враховано судами, і всі ці порушення, на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідач - ТОВ "Нотлексінвест" не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 30.04.2014 між ПАТ АБ "Порто-Франко" (Заставодержатель) та ТОВ "Нотлексінвест" (Заставодавець) укладений Договір застави майнових прав № 1517/14-ЮР (надалі - Договір застави), за умовами якого (в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.06.2014 до Договору застави майнових прав № 1517/14-ЮР), цей Договір забезпечує вимоги Заставодержателя за наступними кредитними договорами:

- Кредитним договором (відзивна реверсивна кредитна лінія) № 97/3-11 від 10.03.2011 з усіма додатковими угодами до нього, укладеним між Заставодержателем та ДП "ДЄЗ", на суму кредиту 2000000,00 доларів США, зі строком повернення кредиту та відсотків - 10.07.2014;

- Кредитним договором (відзивна реверсивна кредитна лінія) № 94/01-11 від 09.03.2011, з усіма додатковими угодами до нього, укладеним між Заставодержателем та ТОВ "Агроінвест СК", на суму кредиту 1500000,00 грн., зі строком повернення кредиту та відсотків - 03.10.2014;

- Кредитним договором (відзивна реверсивна кредитна лінія) № 370/1-13 від 22.05.2013, з усіма додатковими угодами до нього, укладеним між Заставодержателем та ТОВ "Мейнбоардінвест", на суму кредиту 4750000,00 доларів США, зі строком повернення кредиту та відсотків - 21.11.2014 (п. 1.1. Договору застави в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.06.2014 до Договору застави майнових прав № 1517/14-ЮР).

Згідно із пунктом 1.2. Договору застави, предметом застави є майнові права за Договором банківського вкладу (депозиту) № 27Д-2014 від 18.04.2014, укладеним між Заставодержателем та Заставодавцем (надалі - Договір банківського вкладу), передані в заставу для забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором. Під майновими правами за договором банківського вкладу, далі - "майнові права", слід розуміти права вимоги повернення суми вкладу та сплати нарахованих і невиплачених на вклад відсотків за Договором банківського вкладу на дату невиконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором (надалі - Предмет застави). На день укладання цього Договору розмір вкладу за Договором банківського вкладу складає 12000000,00 грн. У випадку збільшення розміру вкладу, майнові права поширюються на всю сум вкладу за Договором банківського вкладу.

Заставна вартість Предмету застави визначається сторонами у сумі 12000000,00 грн. (п. 1.3. Договору застави).

У Розділі 5 Договору застави сторони погодили, що Заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати Предмет застави, в тому числі і достроково:

- якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні суми кредиту та (або) при повній або частковій несплаті відсотків, у встановлені кредитним договором строки (п.п. 5.1.1.);

у випадку прийняття рішення про реорганізацію Заставодавця та (або) Позичальника, порушення справи про банкрутство або відкриття ліквідаційної процедури відносно Заставодавця та (або) Позичальника, при цьому строки виконання зобов'язань за Кредитним договором вважаються такими, що настали з наступного дня, наступного за днем, коли Заставодержатель дізнався про реорганізацію, порушення справи про банкрутство або відкриття ліквідаційної процедури відносно Заставодавця та (або) Позичальника (п.п. 5.1.2.);

якщо до настання строку виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту та (або) процентів за Кредитним договором Заставодавець та (або) Позичальник надасть Заставодержателю письмову заяву про повному або часткову неспроможність виконати їх (п.п. 5.1.3.);

в інших випадках, передбачених Законом України "Про заставу" та іншими нормативними актами законодавства України (п. п. 5.1.5.).

Відповідно до пункту 5.2. Договору застави при виникненні у Заставодержателя права звернути стягнення на Предмет застави, реалізація Предмета застави здійснюється шляхом уступки Заставодавцем Заставодержателю майнових прав за Договором банківського вкладу. Підписанням даного Договору Заставодавець уступає Заставодержателю майнові права за Договором банківського вкладу та надає право списати з рахунків Заставодавця вклад та нараховані і невиплачені на вклад проценти в порядку, визначеному даним Договором.

Додатковою угодою № 2 від 25.07.2014 до Договору застави майнових прав № 1517/14-ЮР від 30.04.2014, укладеною між ПАТ АБ "Порто-Франко" (Заставодержатель) та ТОВ "Нотлексінвест" (Заставодавець) сторони дійшли взаємної згоди щодо розірвання Договору застави майнових прав № 1517/14-ЮР від 30.04.2014 з моменту підписання уповноваженими представниками цієї Угоди.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 26.09.2014 № 610 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Порто-Франко" до категорії неплатоспроможних", з урахуванням якої Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 103 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АБ "Порто-Франко", на підставі якого з 29.09.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ АБ "Порто-Франко" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці з 29.09.2014 по 29.12.2014 та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "Порто-Франко".

На підставі постанови правління Національного банку України від 30.01.2015 № 67 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ АБ "Порто-Франко", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 30.01.2015 № 19 "Про початок процедури ліквідації АБ "Порто-Франко", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ АБ "Порто-Франко" та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ АБ "Порто-Франко" Красюка І.І. строком на 1 рік з 30.01.2015 по 29.01.2016 включно.

Під час перевірки правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів було встановлено, що Додатковою угодою № 2 від 25.07.2014, якою розірвано Договір застави майнових прав № 1517/14-ЮР від 30.04.2014, банк відмовився від власних майнових прав, оскільки даним договором застави були забезпечені вимоги банку за кредитними договорами, у зв'язку з чим Додаткова угода є нікчемною за ознаками пункту 1 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізтчних осіб".

За викладених обставин, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ "Порто-Франко" звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсною нікчемної Додаткової угоди № 2 від 25.07.2014 та застосування наслідків нікчемного правочину (договору) шляхом поверннення сторін у стан, який існував до укладання цього правочину, посилаючись на положення пункту 1 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частину 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Тобто договір є нікчемним виключно в силу прямої вказівки закону.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З метою забезпечення збереження активів банку, уповноважена особа Фонду відповідно до частини 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", забезпечує перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

В частині 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" міститься вичерпний перелік підстав нікчемності правочинів неплатоспроможного банку.

За змістом пункту 1 частини 3 ст. 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, але за умови якщо його недійсність встановлена законом. Разом з тим, посилання позивач на нікчемність правочину за ознаками пункту 1 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не є безспірним, з огляду того, що інша сторона заперечує наявність у банка права вимоги на момент укладення спірного договору, у зв'язку з чим необхідно надати правову оцінку нікчемному договору, з урахуванням усіх обставин у спріних правовідносинах, тобто спірний договір є оспорюваним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічні положення містяться в ст. 572 Цивільного кодексу України.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (частина 3 ст. 3 Закону України "Про заставу").

В силу приписів ст. 576 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

З огляду вищенаведених правових норм, договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами. Тобто, на відміну від правочину відступлення права вимоги, укладення договору застави майнових прав не має безпосереднім наслідком відчуження заставодавцем заставодержателю відповідних майнових прав. Отже, застава як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, яке здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 589, 590 Цивільного кодексу України).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає із застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права.

З огляду викладеного, судами встановлено, що ПАТ АБ "Порто-Франко" на момент укладення Додаткової угоди № 2 від 25.07.2014 не заявлялося претензій до позичальників з приводу порушення останніми основного зобов'язання - кредитних договорів, в забезпечення яких було укладено Договір застави майнових прав №1517/14-ЮР від 30.04.2014, і не ставило питання щодо задоволення своїх майнових вимог з погашення кредиту та відсотків за кредитом за рахунок звернення стягнення на предмет застави, у тому числі шляхом надання до суду відповідної позовної заяви або реалізації встановленого Розділом 5 Договору застави права на списання вкладу та нарахованих процентів, що свідчить про відсутність правових підстав набуття позивачем майнових прав відносно Предмету застави за Договором застави майнових прав №1517/14-ЮР від 30.04.2014.

Також судом встановлено, що на момент укладення оспорюваної Додаткової угоди № 2 від 25.07.2014 до Договору застави майнових прав №1517/14-ЮР від 30.04.2014 строк виконання за основними зобов'язаннями не настав.

Так, за Кредитним договором (відзивна реверсна кредитна лінія) № 97/3-11 від 10.03.2011, який укладено між Банком та ДП "ДЄЗ", строк повернення кредитних коштів та процентів з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №10 від 10.07.2014 встановлений 08.08.2014; за Кредитним договором (відзивна реверсна кредитна лінія) № 94/01-11 від 09.03.2011, який укладено між Банком та ТОВ "Агроінвест СК", повернення коштів та процентів з урахуванням Додаткової угоди № 8 від 04.10.2013 встановлений 03.10.2014; за Кредитним договором (відзивна реверсна кредитна лінія) № 370/1-13 від 22.05.2013, який укладено між Банком та ТОВ "Мейнбоардінвест", кредит надавався позичальнику на період з 22.05.2013 по 21.11.2014.

Таким чином, станом на дату укладення спірної Додаткової угоди № 2 від 25.07.2014 у банку за Договором застави майнових прав існувало лише право, тому банк, укладаючи спірну додаткову угоду не міг відмовитися від власних майнових вимог. Забезпечувальний характер застави надає право на задоволення вимог заставодержателя у разі невиконання основного зобов'язання (ст. 20 Закону України "Про іпотеку", ст. 590 Цивільного кодексу України), а відсутність зі сторони Банку на момент укладення цього договору майнових вимог до відповідача за Договором застави майнових прав №1517/14-ЮР від 30.04.2014, унеможливлює відмову від таких майнових вимог.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій виходили з того, що не вбачається підстав для застосування при вирішенні спору положень пункту 1 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо нікчемності спірного правочину і застосування наслідків недійсності цього нікчемного правочину, оскільки на дату укладення спірного договору у позивача не існувало майнових вимог до відповідача на підставі Договору застави майнових прав № 1517/14-ЮР від від 30.04.2014.

При цьому апеляційним господарським судом правомірно відхилено посилання позивача щодо виникнення у нього права дострокового стягнення кредитних коштів та нарахованих процентів з ТОВ "Агроінвест СК" за Кредитним договором (відзивна реверсна кредитна лінія) № 97/3-11 від 10.03.2011 внаслідок нецільового використання кредиту, виходячи з того, що з наданих суду апеляційної інстанції доказів, перевірка щодо нецільового використання кредитних коштів, що є підставою для дострокового повернення кредиту, проведена лише у березні 2016 року, що з урахуванням приписів ст. 101 ГПК України не може бути предметом апеляційного перегляду.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарськими судів попередніх інстанцій про недоведеність нікчемності, невідповідності вимогам закону, та як наслідок недійсності оспорюваної Додаткової угоди № 2 до Договору застави майнових прав № 1517/14-ЮР, укладеної 25.07.2014 між ПАТ АБ "Порто-Франко" та ТОВ "Нотлексінвест", у зв'язку з чим відсутні підстави і для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Доводи заявника викладені у касаційній скарзі не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на невірному розумінні наведених норм цивільного законодавства та норм спеціального закону, зводяться до намагання довільно витлумачити зазначені норми, не доводять неправильного застосування судом норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, перевіривши у відповідності до частини 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішеннях попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що господарські суди з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін та дійшли обґрунтованих висновків, а доводи касаційної скарги щодо порушень господарськими судами попередніх інстанцій вказаних норм матеріального та процесуального права спростовуються наведеним вище.

За таких обставин правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Порто-Франко" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ "Порто-Франко" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 02.12.2015 у справі № 916/3404/15 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : А.М. Демидова

С.Р. Шевчук