Постанова ВГСУ від 14.06.2016 року у справі №910/25508/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року Справа № 910/25508/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.04.2016у справі№ 910/25508/15 Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Полюс"доКиївської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелт- Сервіс"пророзірвання договору та зобов'язання прийняти земельну ділянку,за участю представників: позивачаДвоєглазов Д.О. - представник, дов. від 25.09.2015відповідачаРог О.В.- представник, довіреність від 12.04.2016третьої особиДвоєглазов Д.О.- представник, дов. від 08.10.2015

ВСТАНОВИВ:

28.09.2015 Публічне акціонерне товариство "Полюс" звернулось до господарського суду з позовом до Київської міської ради про розірвання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 30.12.1999 та зобов'язання відповідача у місячний термін після набрання судовим рішенням законної сили прийняти орендовану земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського, 27/1. Позов подано у зв'язку зі зміною власника об'єкта нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, відповідно до вимог статей 377, 651 Цивільного кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі" та мотивовано відмовою Київської міської ради у розірванні вказаного вище договору.

Відповідач проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки Київська міська рада не є стороною договору, що унеможливлює задоволення вимоги позивача про прийняття земельної ділянки відповідачем, а термін дії спірного договору оренди землі, який було укладено на 10 років закінчився 30.12.2009.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 (судді Ващенко Т.М., Мельник В.І., Стасюк С.В.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 (судді Михальська Ю.Б.,Лобань О.І., Тищенко А.І.) рішення господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, розірвано договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 30.12.1999, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права; а саме: суд, в порушення статей 8, 83, 93, 122, 124 Земельного кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі", не навів підстав, які б відповідали вказаним нормам для дострокового розірвання договору в судовому порядку, суд не врахував, що ні умовами договору ні положеннями законодавства не передбачено такої підстави для розірвання договору, як перехід права оренди від одного землекористувача до іншого; розірвання договору оренди потягне за собою нанесення збитків територіальній громаді міста Києва; позивачем не доведено звернення до Київської міської державної адміністрації (учасника договірних відносин) з клопотанням про розірвання договору оренди землі, яку взагалі не залучено до участі у справі; скаржник вважає, що позивачем невірно вибрано спосіб захисту порушеного права, а судом невірно застосовано вимоги статей 120, 141 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі", в силу яких право попереднього власника або землекористувача припиняється автоматично, без оформлення припинення, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, а у разі розірвання договору у повному обсязі стає неможливим перехід до нового власника нерухомості права користування ділянкою на тих самих умовах і у тому обсязі, що були у попереднього власника.

Позивач усно у судовому засіданні просив залишити прийняту у справі постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.02.1998 № 413 "Про оформлення закритому акціонерному товариству "Полюс" права користування земельними ділянками та надання земельних ділянок для обслуговування та експлуатації будівель у Ватутінському районі" (том 1, а.с. 13-14), у відповідності до пункту 1.6. надано Закритому акціонерному товариству "Полюс" право тимчасового довгострокового користування на умовах оренди строком на 25 років земельною ділянкою площею 0,21 га для експлуатації та обслуговування кафе на просп. Володимира Маяковського, 27/І у Ватутінському районі, відведеною згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 20.04.1981 № 645 "Про відведення земельної ділянки управлінню капітального будівництва виконкому міськради під будівництво першої черги житлового масиву Троєщина".

30.12.1999 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26.02.1998 №413 між Київською міською державною адміністрацією (орендодавець за договором) та Закритим акціонерним товариством "Полюс" (орендар за договором) було укладено Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди (далі, Договір; том 1, а.с. 15), відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 2162 кв.м. в тому числі: під громадською забудовою - 2162 кв.м. для обслуговування та експлуатації кафе на просп. Володимира Маяковського, 27/І у Ватутінському районі.

Згідно з пунктом 4.1. Договору взаємовідносини сторін, не урегульовані цим договором, регламентуються діючим законодавством.

Спори розглядаються у порядку, встановленому діючим законодавством (пункт 4.2. Договору).

26.08.2009 Закритим акціонерним товариством "Полюс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелт-Сервіс" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за №1883, відповідно до умов якого позивач продав, а покупець купив належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно, яким є нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: місто Київ, просп. Володимира Маяковського, 27/1 загальною площею 1007,90 кв.м.

Згідно з пунктом 2 Договору купівлі-продажу нерухомого майна, документом, що підтверджує право власності на нерухоме майно є договір купівлі-продажу комунального майна, посвідчений Київською державною нотаріальною конторою №15 від 28.06.1994, зареєстрований в реєстрі за №4у-418, та зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 02 грудня 1996 року, записаний в реєстровій книзі під реєстровим №202-з.

Публічне акціонерне товариство "Полюс" є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Полюс", що підтверджується витягом з протоколу №б/н загальних зборів акціонерів ЗАТ "Полюс" від 17.03.2011 та Статутом ПАТ "Полюс", затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ "Полюс" від 17.03.2011, нову редакцію якого зареєстровано 31.03.2011 (том 1, а.с. 23-56).

У зв'язку з продажем нерухомого майна, яке знаходиться на орендованій земельній ділянці, у позивача відпала необхідність продовжувати користуватися орендованою згідно Договору земельною ділянкою, відтак позивач звертався до Київської міської ради із листами за вих. №220 від 11.11.2010 (том 1, а.с. 21) та вих. №84/02 від 18.08.2015 (том 1, а.с. 22) про розірвання Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 30.12.1999, у зв'язку зі зміною власника об'єкта нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці.

Натомість відповідачем не вчинено жодних дій на припинення Договору оренди земельної ділянки, що стало підставою звернення з позовом, у якому позивач просить суд розірвати Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди (кадастровий номер 8000000000:62:003:069) від 30.12.1999, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Закритим акціонерним товариством "Полюс", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 30 грудня 1999 року за №62-5-00045 та зобов'язати відповідача у місячний термін після набрання судовим рішенням законної сили прийняти орендовану земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд вказав, що укладений договір оренди припинив свою дію для позивача, як орендаря у зв'язку із припиненням його права власності на розташоване на орендованій земельній ділянці нерухоме майно, як це передбачено частиною третьою статті 7 закону України "Про оренду землі"; ні умовами спірного договору ні положеннями законодавства не передбачено таких підстав для розірвання договору оренди, як наведені позивачем.

Переглядаючи рішення у повному обсязі в межах, встановлених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду, в частині відмови у позові про розірвання договору; вказав, що зміна землекористувача - нового власника розміщеної на ділянці будівлі, добровільна відмова попереднього користувача від права користування земельною ділянкою є підставою для розірвання у судовому порядку спірного договору в силу положень статей 120, 141 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зі змісту статті 651 Цивільного кодексу України вбачається, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтею120 Земельного кодексу України, статтею 377 Цивільного кодексу України.

Положеннями статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 26.08.2009) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Пунктами "а", "є" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (в редакції на час звернення з позовом) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частини перша та третя статті 31 Закону України "Про оренду землі").

Крім того, відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу.

Зі змісту постанови апеляційної інстанції вбачається, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду врахував вказані обставини та дійшов вірного висновку щодо існування підстав для розірвання договору за умов фактичного користування об'єктом нерухомості на орендованій земельній ділянці новим власником, добровільної відмови користувача від права оренди земельної ділянки та можливості розірвання договору за вказаних обставин за рішенням суду відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 06.06.2011 у справі №11/227, від 19.06.2012 у справі № 36/368-9/63 та від 20.08.2013 у справі №18/5005/12936/2011 (щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України до правовідносин, які склалися у відповідний період ( до 05.11.2009).

Посилаючись на приписи частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" (діє з 05.11.2009) відповідач не врахував, що зазначена норма не має зворотної дії в часі і не може застосовуватися до правовідносин за договором купівлі-продажу, укладеним 26.08.2009; це не врахував помилково також і суд першої інстанції.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги, що позивач звернувся з позовом до особи, яка не є належним відповідачем у межах даного спору, оскільки особи - орендодавці стосовно земель державної та комунальної власності визначаються законодавчо.

В іншій частині позовних вимог судові рішення не оскаржено.

Доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного суду не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд апеляційної інстанції відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, проаналізував належним чином спірні правовідносини, зміст прав та зобов'язань сторін відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду апеляційної скарги, скасувавши рішення місцевого господарського суду; підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України