Постанова ВГСУ від 14.06.2016 року у справі №910/19399/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року Справа № 910/19399/15 Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"на постановувід 06.04.2016Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/19399/15за позовомНаціонального банку Українидо Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"простягнення 2339988,58грн,за участю представників: позивача - Григорчук В.І.відповідача -Книш М.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі №910/19399/15 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Жук Г.А., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.), задоволені позовні вимоги Національного банку України (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач) про стягнення пені в розмірі 1540968,30грн та штрафу в розмірі 799020,28грн за неналежне виконання умов договору №Г-2245 від 22.08.2013 про інвестування у житлове будівництво.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 рішення місцевого господарського суду від 01.09.2015 та постанову суду апеляційної інстанції від 02.11.2015 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами здійснення нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 у справі №910/19399/15 (суддя Карабань Я.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Куксов В.В., Тарасенко К.В.), частково задоволені вказані вище позовні вимоги. Стягнено з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1078677,81грн та штраф у сумі 559314,20грн. В іншій частині позову відмовлено за наслідками реалізації судом права на зменшення неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з відповідача, на 30%.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 524, 533-535, 546, 549, 551, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 1 - 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. ст. 32, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки набуті ним зобов'язання щодо здачі об'єктів будівництва у визначені строки за договором про інвестування у житлове будівництво №Г-2245 від 22.08.2013 не є грошовими, до нього не може бути застосований такий вид забезпечення виконання зобов'язання як неустойка у вигляді пені. Крім того, скаржник також вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій безпідставно не враховано, що заявлені до стягнення штрафні санкції є неспіврозмірними з ціною набутої позивачем нерухомості за договором №Г-2245 від 22.08.2013.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 22.08.2013 між Національним банком України (інвестор) та Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (забудовник) укладено договір про інвестування у житлове будівництво №Г-2245, за умовами якого інвестор в порядку та на умовах, визначених цим договором, бере участь у здійсненні фінансування будівництва об'єктів будівництва (квартир у житлових будинках згідно з адресним переліком квартир, зазначених у додатку №1 до договору), а забудовник зобов'язується в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором, збудувати та передати інвестору об'єкти будівництва належної якості за актами приймання-передавання за кожною адресою та зареєструвати їх в Департаменті будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (п.1.1 договору); загальна вартість об'єктів будівництва становить 58383650,55грн, в тому числі ПДВ - 9730608,43грн (п. 3.1 договору); ціна за один квадратний метр об'єктів будівництва визначена по кожній окремій квартирі у адресному переліку квартир, що наведено у додатку 1 до цього договору (п. 3.2 договору); оплата проводиться інвестором в національній валюті України - гривня, протягом 5 робочих днів з дати підписання договору в сумі, яка передбачена пунктом 3.1 договору (п.4.1 договору); якщо фактична площа об'єкта будівництва буде відрізнятись у сторону збільшення/зменшення більше як на 0,50 квадратних метрів (по кожній окремій квартирі), сторони здійснюють остаточний перерахунок на підставі технічного паспорту квартири у об'єкті будівництва, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації на об'єкти нерухомого майна або іншої уповноваженої організації виходячи з вартості 1 м2 об'єкта будівництва, визначеного відповідно до умов цього договору згідно додатку 1 до моменту підписання акта приймання-передавання об'єктів будівництва (п.4.2 договору); забудовник передає інвестору об'єкти будівництва за актами приймання-передавання у строки, що зазначені у додатку №1 до цього договору (п.5.1 договору); забудовник зобов'язується, зокрема, передати у власність інвестору об'єкти будівництва у строки та в порядку, визначеному цим договором. У строк, визначений у пункті 5.1 цього договору передати інвестору об'єкти будівництва за актом приймання-передавання об'єкта будівництва разом із документами, визначеними в пункті 5.2 цього договору (п. 6.1.5, п. 6.1.8 договору); за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України (п. 7.1 договору); у разі порушення забудовником строків передачі об'єктів будівництва останній сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості несвоєчасно переданих квартир за кожний день прострочення до дня виконання зобов'язань, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 7.2 договору з урахуванням змін, внесених додатковим договором №Г-2277 від 15.10.2013); договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 10.1 договору).

Відповідно до адресного переліку квартир (додаток №1 до договору) у редакції, затвердженій додатковою угодою №Г-2277 від 15.10.2013 , замовник зобов'язувався передати інвестору квартири, які знаходяться, зокрема, за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання, ж/б 21-В (секція 2) загальною вартістю 11414575,48грн у 3 кварталі 2014 року.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачеві грошові кошти у розмірі 58383650,50грн, що підтверджується наявним в матеріальних справи меморіальним ордером №1100001483 від 27.08.2013.

13.02.2015 сторонами підписано акт №4, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв 21 квартиру загальною площею 1095,60 м2 за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання, 30 (будівельна адреса: проспект Возз'єднання, ж/б №21-В (секція 2) у Дніпровському районі м. Києва).

Як вбачається з підписаного сторонами акта №4 від 13.02.2015 та листа забудовника №00496/0/2-15 від 12.02.2015, по 19 квартирам, які були об'єктом будівництва за договором №Г-2245 від 22.08.2013, фактична площа збільшилась на загальну суму 194687,24грн.

На підставі пункту 4.2 договору, в зв'язку з фактичним збільшенням площі об'єкта будівництва, позивач здійснив доплату відповідачеві суми 194687,24грн, що підтверджується меморіальним ордером №1100000240 від 25.02.2015.

Зазначаючи про те, що за умовами укладеного сторонами договору забудовник зобов'язався передати інвестору квартири, які знаходяться, зокрема, за адресою: м. Київ, проспект Возз'єднання, ж/б 21-В (секція 2) у 3 кварталі 2014 року, тобто до 30.09.2014, однак фактично передав квартири лише 13.02.2015, позивач листом від 16.04.2015 №0/25-106/1633, адресованим відповідачеві, вимагав на підставі п. 7.2 договору сплатити 1540968,30грн пені та 799020,28грн штрафу.

Втім, вказаний лист залишився без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим Національний банк України звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" 1540968,30грн пені за 135 днів прострочення та 799020,28грн штрафу за неналежне виконання умов договору №Г-2245 від 22.08.2013 про інвестування у житлове будівництво.

Вирішуючи спір у справі вдруге, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №Г-2245 від 22.08.2013 про інвестування у житлове будівництво щодо своєчасної передачі інвестору об'єктів будівництва, дійшли висновків про ґрунтовність заявленого позову. При цьому, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції щодо надання правової оцінки підставності одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу за прострочення зобов'язання понад 30 днів, попередні судові інстанції, врахувавши правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №3-24гс12 та від 09.04.2012 у справі №3-88гс11, зазначили, що у межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій, у зв'язку з чим визнали правомірним нарахування позивачем одночасно пені та штрафу. Крім того, реалізовуючи право, надане нормою п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зменшив розмір неустойки, що підлягає стягненню, на 30%.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" встановлено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що об'єкти будівництва, визначені умовами договору №Г-2245 від 22.08.2013, були передані відповідачем позивачеві 13.02.2015, тобто з порушенням визначеного сторонами строку (до 30.09.2014).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено також ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, закріпленим статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковим договором від 15.10.2013 № Г-2277) визначено, що у разі порушення забудовником строків передачі об'єктів будівництва останній сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості несвоєчасно переданих квартир за кожний день прострочення до дня виконання зобов'язань, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Під час повторного розгляду справи попередніми судовими інстанціями враховано правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №3-24гс12 та від 09.04.2012 у справі №3-88гс11, відповідно до якої одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, отже у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи викладене, а також встановлений судами факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про правомірність позовних вимог щодо застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності шляхом стягнення з останнього пені та штрафу за прострочення терміну передачі позивачеві об'єктів будівництва.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, попередні судові інстанції, керуючись зазначеними нормами, враховували ступінь виконання зобов'язання боржником (передача всіх об'єктів будівництва, визначених умовами договору №Г-2245 від 22.08.2013); незначність прострочення зобов'язання (4 місяці і 2 тижні), порівняно із загальним періодом проекту за договором; соціальну спрямованість діяльності відповідача (житлове будівництво у м. Києві); складні умови для здійснення господарської діяльності (зокрема, зростання курсу іноземних валют); фактичне досягнення позивачем мети, обумовленої договором (отримання об'єктів будівництва); відсутність належних доказів, які б свідчили про заподіяння позивачеві збитків та порушення інших інтересів, що заслуговують на увагу; розмір заявленої до стягнення неустойки, який складає 20,5 % від суми, на яку прострочено зобов'язання.

З огляду на зазначені обставини, суди попередніх інстанцій, врахувавши також інтереси позивача, дійшли ґрунтовного висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленої до стягнення пені на 30%.

Доводи скаржника про те, що оскільки набуті ним зобов'язання щодо здачі об'єктів будівництва у визначені строки за договором про інвестування у житлове будівництво №Г-2245 від 22.08.2013 не є грошовими, до нього не може бути застосований такий вид забезпечення виконання зобов'язання як неустойки у вигляді пені, колегією суддів відхиляються, адже право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачені нормами ЦК України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст.627 цього Кодексу, коли сторони є вільними в укладені договору та визначені умов договору, в тому числі і умов щодо відповідальності сторін (договірної санкції: неустойки, пені, штрафу та ін.) за невиконання чи неналежне виконання будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 №3-35гс13).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст. ст. 1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі, суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -