ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року Справа № 36/5005/1772/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіКруглікової К.С.(доповідач),суддів:Мамонтової О.М., Могил С.К. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_4" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2015у справі№ 36/5005/1772/2012 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_4"доТовариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ"простягнення 1 012 103,86 грн. за участю представників сторін:позивача:ОСОБА_4,відповідача: Пічко Р.С.

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Юридичне бюро ОСОБА_4" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "БаДМ" про стягнення з останнього 342 720 грн., з яких : 290 000 грн. сума боргу за договором на правову допомогу від 15.06.2010 р., 20 097 грн. пеня за порушення строків сплати боргу ( з 05.09.2011 р. по 13.02.2012 р.); 31 463 грн. сума за користування грошовими коштами; 1 160 грн. збитки від інфляції.

27.08.2015 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги збільшені до 1 012 103,86 грн., з яких : 290 000 грн. сума боргу за правову допомогу за договором від 15.06.2010 р.; пеня в сумі 260 868 грн. 86 коп. (за період з 06.09.2011 р. по 25.08.2015 ) ; 24 % річні за користування грошовими коштами у сумі 282 595 грн.; збитки від інфляції у сумі 178 640 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2015 у справі №36/5005/1772/2012 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення 290 000 грн. основного боргу, 258 623,49 грн. пені, 276 493,15 грн. 24% річних за користування чужими грошовими коштами, 178 640,00 грн. інфляційних втрат та 20 075,14 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 у справі №36/5005/1772/2012 рішення місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "Юридичне бюро ОСОБА_4" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 скасувати, рішення місцевого господарського суду від 23.09.2015 залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду скасуванню, рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню в частині стягнення пені з направленням справи в цій частині на новий розгляд та з залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині з таких підстав.

Звертаючись з даним позовом, позивач посилався на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним договором про надання юридичної допомоги, а саме : виплата гонорару за надані адвокатом ОСОБА_4 юридичні послуги у розмірі 290 000 грн.; пеня в сумі 260 868,86 грн.; сума за користування чужими грошовими коштами в розмірі 282 595 грн.; збитки від інфляції в сумі 178 640 грн. Всього просив стягнути з відповідача 1 012 103,92 грн.

Відповідач в свою чергу вказував на те, що у товариства не було необхідності укладати з адвокатом ОСОБА_4 договір про надання юридичних послуг, оскільки ОСОБА_4 працював на товаристві та займав посаду начальника юридичного відділу, в його обов'язки входило бути представником товариства в будь-якому процесі; відповідач стверджував, що позивачем не було доведено факт надання товариству адвокатських послуг.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд перевірив розрахунки, надані позивачем та зазначив, що матеріалами справи підтверджено та позивачем доведено заборгованість відповідача у розмірі 290 000 грн., на яку було нараховано штрафні санкції за невиконання грошового зобов'язання. При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що договір про надання правової допомоги не визнаний судом недійсним, тому на користь позивача слід стягнути суму основного боргу в розмірі 290 000 грн., 258 623,49 грн. пені, 276 493,15 грн. 24% річних за користування чужими грошовими коштами та 178 640,00 грн. інфляційних втрат.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у генерального директора ТОВ "БаДМ" ОСОБА_6 фактично не було умов, підстав та можливості підписати спірний договір про надання правової допомоги від 15.06.2010, видати довіреність адвокату ОСОБА_4 від 15.06.2010 для представлення інтересів ТОВ "БаДМ" та підписати акт приймання виконаних робіт від 31.08.2011, оскільки в зазначені дати ОСОБА_4 знаходився на лікарняних. За таких обставин апеляційний господарський суд зробив висновок, що ні адвокатом ОСОБА_4, ні позивачем не підтверджено укладання між ними договору про надання правової допомоги 15.06.2010, надання відповідачем адвокату ОСОБА_4 довіреності від 15.01.2010 та підписання Акту приймання виконаних робіт. Позивачем надавалися суду апеляційної інстанції для огляду оригінали вказаних документів (договору, довіреності та акту приймання виконаних робіт), однак апеляційний господарський суд не прийняв їх до уваги, посилаючись на те, що вони не були надані у суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права.

Як свідчать матеріали справи та стверджував позивач, 15.06.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "БаДМ" (далі-Клієнт) та адвокатом ОСОБА_4 (далі-Адвокат) був укладений Договір про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокат зобов'язується здійснити від імені та за рахунок Клієнта відповідні юридичні дії.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Клієнт зобов'язується виплатити гонорар, додаткову винагороду, компенсації та компенсувати фактичні витрати Адвоката, пов'язані з виконання доручення в розмірі та на умовах, визначених в Договорі.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору, Клієнт зобов'язаний виплачувати гонорар в розмірі 20 000,00 грн. в місяць та компенсувати витрати Адвоката, пов'язані з виконанням доручення.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, він вступає в силу з дати його укладення, вказаної на першій сторінці та діє до 31.12.2011, але в будь-якому випадку - до виконання сторонами всіх зобов'язань за Договором.

31.08.2011 адвокатом ОСОБА_4 та ТОВ "БаДМ" був підписаний Акт прийняття виконаних робіт, відповідно до якого відповідач прийняв виконані послуги за період з 15.06.2010 по 31.08.2011 на суму 290 000,00 грн., які підлягають виплаті не пізніше 05.09.2011.Крім того, сторони дійшли згоди припинити дію Договору достроково. Договір припинив свою дію 31.08.2011.

В подальшому, 20.12.2012 між адвокатом ОСОБА_4 (далі-Первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_4" (далі-Новий кредитор) був укладений Договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого Первісний кредитор відступив, а Новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредитору у відповідності з Договором про надання юридичної допомоги від 15.06.2010 (основний договір), укладеного між Первісним кредитором та ТОВ "БаДМ" (далі-Боржник) (п. 1.1 Договору про відступлення права вимоги).

Відповідно до пункту 1.2 Договору про відступлення права вимоги, Новий кредитом одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у вигляді суми основного боргу розмірі 290 000,00 грн., визначеної в Акті виконаних робіт між Первісним кредитором та Боржником від 31.08.2011 щодо виконання Основного договору, а також пені, збитків від інфляції, відсотків за користування чужими грошовими коштами, які мав право отримати Первісний кредитор в разі невиконання зобов'язань за Основним договором Боржником.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку, що позивач обґрунтовано просив суд стягнути на його користь суму боргу, яка складає 290 000 грн. за договором про надання юридичної допомоги внаслідок його невиконання з боку відповідача, оскільки довів належними та допустимими доказами факт надання таких послуг, а відповідач в свою чергу не спростував наведеного.

Розглядаючи спір, апеляційний господарський суд безпідставно не взяв до уваги в якості доказів укладений договір про надання юридичної допомоги, довіреність та Акт виконаних робіт, які підписані сторонами. При цьому позивач в суді апеляційної інстанції надав для огляду оригінали зазначених документів, а також наголосив на тому, що дійсність договору про надання юридичної допомоги була предметом розгляду місцевими судами, зазначений договір не визнаний судом недійсний, тому повинен виконуватись відповідачем.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 290 000 грн. за договором про надання юридичних послуг є обґрунтованою, тому правильно була стягнута місцевим господарським судом на користь позивача.

Доводи апеляційного господарського суду щодо ненадання позивачем належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог суперечить фактичним обставинам, тому постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню повністю.

Крім суми боргу, позивач просив суд стягнути на його користь 24% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих згідно з п. 5.3 договору та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з статтею 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.3 договору про надання юридичних послуг, за порушення строків виплати гонорару та компенсації витрат, пов'язаних з виконанням доручення, Клієнт сплачує Адвокату 24% річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Колегія суддів вважає, що оскільки позивачем було доведено шляхом надання належних та допустимих доказів, що відповідачем допущено порушення строків оплати за виконані роботи по укладеному договору, місцевий господарський суд вірно застосував норми матеріального права і обґрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 276 493,15 грн. 24% річних за користування чужими грошовими коштами та 178 640 грн. інфляційних втрат. В зазначеній частині рішення є законним та обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.

Водночас, вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем на підставі п. 5.3 договору, місцевий господарський суд, здійснивши перерахування розміру пені, вважав, що на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 258 623,49 грн. за період з 06.08.2011 по 27.08.2015.

Проте, з вказаним висновком місцевого господарського суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені в порушення норм матеріального права.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України та частиною 1 ст. 230 ГК України визначено, що неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України). Відповідно до умов укладеного договору, а саме п. 5.3, сторонами передбачено стягнення пені, але не зазначений строк, за який можливе таке стягнення, тому слід, керуватися нормами діючого законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31.08.2011 Адвокатом ОСОБА_4 та ТОВ "БаДМ" був підписаний Акт прийняття виконаних робіт, відповідно до якого Відповідач прийняв виконані послуги за період з 15.06.2010 по 31.08.2011 на суму 290 000,00 грн., які підлягають виплаті не пізніше 05.09.2011. Отже з 06.09.2011 відповідачем були порушені взяті на себе зобов'язання по оплаті виконаних робіт.

Таким чином, виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, стягнення пені можливе в межах позовної давності тривалістю в один рік та не більше ніж за шість місяців, однак місцевий господарський суд на зазначене не звернув увагу, в той час як ці обставини та вимоги законодавства мають істотне значення для правильного вирішення спору та визначення розміру пені, яка має бути стягнута з відповідача.

Отже, рішення місцевого господарського суду в частині позову про стягнення пені підлягає скасуванню з направленням в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції .

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в том разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст. 49 ГПК України здійснити розподіл судового збору за подання касаційної скарги, поклавши на відповідача його відшкодування в сумі 17 883,20 грн.

При новому розгляді справу в частині стягнення пені слід врахувати наведене, і, залежно від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_4" частково задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 у справі №36/5005/1772/2012 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2015 у справі №36/5005/1772/2012 скасувати в частині позову про стягнення пені.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суддів.

У решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2015 у справі №36/5005/1772/2012 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро ОСОБА_4" витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 17 883,20 грн. Видати наказ.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

ГоловуючийК. Круглікова Судді:О. Мамонтова С. Могил