ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року Справа № 21/6

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Мамонтова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 21.03.2016 про відмову у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання у справі № 21/6 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп"докомунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києвапростягнення 1 634 100, 84 грн.,за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Касян В.В.,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання у справі № 21/6.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016, у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, товариство з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким заяву про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання у справі № 21/6 задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 19.02.2009 у справі № 21/6 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" до комунального підприємства "Житлорембудсервіс" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 703 700 грн. основного боргу, 90 464, 91 грн. пені, 11 582, 44 грн. 3% річних та 46 658, 81 грн. інфляційних втрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва 01.03.2009 видано наказ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2011 затверджено мирову угоду від 19.04.2011 між позивачем та відповідачем в редакції, викладеній у вказаній ухвалі.

18.01.2016 позивач звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу від 01.03.2009 до виконання.

Відмовляючи у задоволенні заяви місцевий господарський суд виходив з того, що підстави, наведені заявником в обґрунтування своєї заяви, не є поважними.

Залишаючи без змін ухвалу місцевого, апеляційний господарський суд не погодився з її мотивами та виходив з того, що законодавством не передбачено одночасного існування двох різних виконавчих документів на виконання одного й того ж судового рішення (наказ від 01.03.2009 та мирова угода в даному випадку), із затвердженням мирової угоди від 19.04.2011 наказ від 01.03.2009 втратив статус виконавчого документа у справі № 21/6, а вказана ухвала суду такого статусу набула, що унеможливлює поновлення строку для пред'явлення його до виконання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Приписами ч. 4 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Судом може бути затверджено мирову угоду на підставі ст. 121 Господарського процесуального кодексу України лише за умови наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення згідно з Законом України "Про виконавче провадження". Якщо таке виконавче провадження не відкрито на момент звернення до суду щодо затвердження мирової угоди, суд відмовляє в її затвердженні, що не виключає повторного звернення з відповідною заявою вже після відкриття виконавчого провадження.

Апеляційним господарським судом встановлено, що на дату винесення ухвали господарського суду міста Києва від 12.05.2011, якою затверджено мирову угоду від 19.04.2011, було відкрите і тривало виконавче провадження з виконання наказу від 01.03.2009.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України та ст. 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Апеляційним господарським судом встановлено, що ухвала господарського суду міста Києва від 12.05.2011, якою затверджено мирову угоду від 19.04.2011 між позивачем та відповідачем в редакції, викладеній у вказаній ухвалі, відповідає всім вимогам і містить всі ознаки виконавчого документу в розумінні ст. 86 Господарського процесуального кодексу України та ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", а тому є виконавчим документом.

Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з п. 2 резолютивної частини ухвали господарського суду міста Києва від 12.05.2011, стягувачем за нею є позивач, а боржником відповідач. Згідно з п. 3 резолютивної частини ухвали - відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження", ухвала набирає чинності з моменту винесення, тобто з 12.05.2011 та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень і може бути пред'явлена до виконання до 12.05.2012

Частиною 2 п. 1 мирової угоди від 19.04.2011 сторони передбачили, що після затвердження мирової угоди в судовому порядку, стягувач (позивач), відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", зобов'язується подати заяву до відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження за наказом від 01.03.2009.

Проте, як встановлено апеляційним господарським судом, з доданих позивачем до заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу від 01.03.2009 до виконання копій постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 04.12.2014 ВП № 11798929, винесеної державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції та супровідного листа № 15/14 від 04.12.2014, з яким вказану постанову направлено позивачу слідує, що виконавче провадження з виконання наказу від 01.03.2009 закінчено не було.

Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла станом на дату затвердження мирової угоди) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником є самостійною підставою для закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що законодавством не передбачено можливості одночасного існування двох різних виконавчих документів на виконання одного й того ж судового рішення (наказ від 01.03.2009 та мирова угода в даному випадку), а тому правильним є висновок апеляційного господарського суду, що із затвердженням ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2011 мирової угоди від 19.04.2011 наказ від 01.03.2009 втратив статус виконавчого документа у справі № 21/6, а вказана ухвала суду такого статусу набула.

Водночас у випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Крім цього, як встановлено апеляційним господарським судом, згідно з п. 3 мирової угоди у випадку невиконання відповідачем хоча б одного з обумовлених цією угодою зобов'язань, позивач має право на примусове стягнення несплаченої частини заборгованості відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" шляхом пред'явлення до органів державної виконавчої служби ухвали господарського суду міста Києва про затвердження мирової угоди у справі № 21/6, яка відповідно до Закону є виконавчим документом.

Таким чином, для примусового стягнення з відповідача несплаченої частини заборгованості позивач повинен був звернутись до виконавчої служби із ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2011, яка є виконавчим документом, і про що повинен був знати зі змісту вказаної ухвали, у зв'язку з чим його доводи, що державним виконавцем було повернуто наказ, а не ухвалу про затвердження мирової угоди, а тому він звернувся до суду саме із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 01.03.2009 не впливають на правильність висновків апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що наказ від 01.03.2009 втратив статус виконавчого документу у цій справі, що, відповідно, унеможливлює поновлення строку для пред'явлення його до виконання, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу у справі № 21/6 до виконання, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції, враховуючи положення ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанови апеляційного та ухвали місцевого господарських судів, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Борденюк Є.М.

Мамонтова О.М.