ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року Справа № 922/5797/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Васищака І.М , Прокопанич Г.К.розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуАкціонерної компанії "Харківобленерго"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.02.16у справі№922/5797/15господарського судуХарківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецизвесть"доАкціонерної компанії "Харківобленерго"провизнання недійсною додаткової угоди та стягнення сумиза участю представників від:позивачаСабанцева С.А. (дов. від 01.04.16)відповідачаСолдатенко А.М. (дов. від 30.04.15)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецизвесть" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до АК "Харківобленерго" про визнання недійсною додаткової угоди від 21.11.14 до договору про постачання електричної енергії № 60-576 від 04.02.11 та стягнення 614075,11 грн., сплачених за небаланс електричної енергії, відповідно до умов вищезазначеної додаткової угоди та 90252,29 грн. попередньої оплати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.11.15 (суддя Лавренюк Т.А.) в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсною додаткової угоди від 21.11.14 до договору про постачання електричної енергії № 60-576 від 04.02.11 та стягнення 614075,11 грн. відмовлено. В частині відмови в позові рішення обґрунтоване тим, що позивач в обґрунтування позову не навів конкретну норму закону, яку, на його думку, порушує оспорюваний правочин. Також позивачем не доведено існування в нього тяжких обставин (їх крайньої форми), наявності вкрай невигідних умов та причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином.

За результатом апеляційного перегляду справи Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Пелипенко Н.М., суддів: Івакіної В.О., Камишевої Л.М.) 18.02.16 прийняв постанову, якою скасував рішення в частині відмови в позові, позов задовольнив повністю. Постанова обґрунтована тим, що спірна додаткова угода укладена під впливом тяжкої для позивача обставини, скільки позивач позбавлений альтернативи у виборі електропостачальної організації, так як АК "Харківобленерго" є природним монополістом у передачі електричної енергії, а також на вкрай невигідних умовах, що полягає у збільшенні для ТОВ "Укрспецизвесть" оплати за електричну енергію, що складалась як із спожитої електричної енергії, зафіксованої власними приладами обліку підприємства, так із частки небалансу в мережах ВАТ "Куп'янський цукровий комбінат", пропорційної до частки споживання ТОВ "Укрспецизвесть" в сумарному споживанні електроенергії субспоживачів, що підключені до мереж ВАТ "Куп'янський цукровий комбінат" за кожний місяць.

Не погоджуючись із постановою у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (та поясненнями до неї), в якій просить її скасувати, рішення господарського суду Харківської області залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом неправильно застосовані ст.ст.651, 653, 233 Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 04.02.11 між Акціонерною компанією "Харківобленерго", постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецизвесть" укладено договір про постачання електричної енергії № 60-576 (договір). Додатком № 11 до договору затверджено схему для розрахунку платних витрат. Відповідно до цього додатку розрахунковий засіб обліку позивача знаходиться на межі балансової належності електричних мереж ВАТ "Куп'янський цукровий комбінат".

14.02.11 між Відкритим акціонерним товариством "Куп'янський цукровий комбінат" та позивачем укладено договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № 36У/23, відповідно до умов якого Відкрите акціонерне товариство "Куп'янський цукровий комбінат" як власник мереж, зобов'язався забезпечувати технічну можливість передачі електричної енергії відповідачу в обсягах, згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а позивач, як споживач, зобов'язався дотримуватись встановленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно оплачувати отримані послуги.

У зв'язку з завершенням ліквідаційної процедури Відкритого акціонерного товариства "Куп'янський цукровий комбінат", вказана юридична особа у вересні 2014 р. повідомила позивача про неможливість подальшого виконання умов договору про технічне забезпечення електропостачання споживача № 36У/23 від 14.02.11 та неможливість подальшого обслуговування електричних мереж.

На підставі розпорядження Куп'янського РВЕ № 6857, 15.07.14 проведено повне відключення струмоприймачів ВАТ "Куп'янський цукровий комбінат" від електропостачання, що підтверджується актом про здачу пломб під збереження від 15.07.14.

21.11.14 між позивачем, який є споживачем ВАТ "Куп'янський цукровий комбінат" та відповідачем укладено додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії № 60-576 від 04.11.11, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди доповнити договір № 60-576 від 04.11.11 пунктом 8.5 наступного змісту: "У разі повного відключення від електропостачання струмоприймачів основного споживача небаланс електричної енергії у мережах основного споживача розподіляється між субспоживачами пропорційно до частки споживання ними електричної енергії". Відповідно до умов даної додаткової угоди відповідач (постачальник) здійснював нарахування небалансу електричної енергії, що становить різницю між обсягом електричної енергії, зафіксованим розрахунковим засобом обліку основного споживача ВАТ "Куп'янський цукровий комбінат" та обсягом споживання його субспоживачів.

Договір про постачання електричної енергії № 60-576 від 04.02.11 між сторонами розірваний з 31.07.15, про що укладено відповідну додаткову угоду від 28.07.15.

Предметом даного спору є визнання недійсним додаткової угоди від 21.11.14 та повернення виконаного по ній. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що всі витрати, пов'язані з доставкою електричної енергії в точку продажу субспоживачу - ТОВ "Укрспецизвесть" має покривати електропередавальна організація, тому субспоживач ТОВ "Укрспецизвесть" не повинен здійснювати оплату втрат електричної енергії в технологічних мережах основного споживача, це суперечить вимогам чинного законодавства. Відповідач, скориставшись особливістю отримання позивачем електричної енергії через технологічні електричні мережі основного споживача ВАТ "Куп'янський цукровий комбінат", за відсутності іншої для підприємства альтернативи, шляхом попереднього припинення електропостачання, змусив підписати додаткову угоду, яка передбачає покриття всіх витрат електропередавальної організації, пов'язаних з доставкою електричної енергії в точку продажу, що мало для підприємства негативні наслідки у вигляді додаткових витрат, що є підставою для визнання спірної додаткової угоди недійсною відповідно до частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України як правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої обставини. Крім того, вказує на те, що позивачем на виконання умов спірної додаткової угоди сплачено 614075,11 грн., а оскільки вказана угода, на його думку, підлягає визнанню недійсною, то сплачені на її виконання кошти підлягають поверненню. (Також предметом позову було повернення 90 252,29 грн. передплати, і такі позовні вимоги задоволені судами як першої, так і апеляційної інстанцій. Втім, судові акти у цій частині не є предметом оскарження, тому не перевіряються судом касаційної інстанції та підлягають залишенню без змін.)

Суд першої інстанції відмовив в позові за недоведеністю. Втім, з таким висновком не погодився апеляційний суд, який позовні вимоги задовольнив, погодившись із вищевикладеними доводами позивача.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне підтримати правову позицію суду першої інстанції з огляду на наступне.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до ч.3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до ч.5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; відповідно до ч.6 - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Аналізуючи вищевказані правові норми, Вищий господарський суд України приходить до висновку, за змістом ст. 215 та 203 Цивільного кодексу України, підставами недійсності договору можуть бути: дефект форми, дефект волі, дефект закону. Позивач посилається на те, що договір укладений з дефектом закону та дефектом волі.

Щодо дефекту закону. Позивач посилається на те, що відповідно до пункту 6.29 ПКЕЕ електропередавальні організації, які використовують технологічні електричні мережі інших власників електричних мереж, сплачують останнім плату за спільне використання технологічних електричних мереж, яка визначається відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.08 № 691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.08 за № 732/15423. Згідно з пунктом 1.4 ПКЕЕ, електропередавальна організація покриває всі витрати, пов'язані з доставкою електричної енергії в точку продажу.

Зі змісту вказаних норм випливає, що у разі використання технологічних електричних мереж інших власників електричних мереж лише електропередавальна організація є платником за їх використання і саме вона та власник мереж є в такому разі сторонами договору про спільне використання технологічних електричних мереж. Разом з цим, ані норми ПКЕЕ, ані інші нормативно-правові акти не покладають на споживача (субспоживача) обов'язку оплати технологічних втрат в електричних мережах основного споживача, пов'язаних з доставкою електричної енергії в точку продажу. Однак положеннями додаткової угоди передбачено, що вона покладає на позивача в певній мірі витрати за використання технологічних мереж основного споживача, пов'язаних з доставкою електричної енергії в точку продажу, тому як позивач, так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що умови додаткової угоди прямо суперечать пунктам 6.29 та 1.4 ПКЕЕ.

Втім, суд касаційної інстанції звертає увагу, що вищевказані положення ПКЕЕ носять загальний характер, але не забороняють сторонам по-іншому врегулювати свої взаємовідносини шляхом укладення відповідної угоди (в тому числі, додаткової угоди). Вищевказані правові норми не містять прямої заборони щодо оплати споживачем витрат по доставці електроенергії в точку продажу. А відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Погодивши у двосторонньому порядку зобов'язання, щодо оплати споживачем витрат по доставці електроенергії в точку продажу, сторони не порушили положень ПКЕЕ, оскільки відповідно до їх п.1.7, у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору.

Щодо дефекту волі. Відповідно до частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як вказано у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного Кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Позивачем суду доведено не було існування в нього тяжких обставин (їх крайньої форми), наявності вкрай невигідних умов та причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином. Позивач суду не довів можливість вчинення оспорюваного правочину не на таких умовах, на яких його було укладено.

Тим більше, як встановлено судами, договір на постачання енергії між сторонами взагалі розірваний з 31.07.15, що свідчить про те, що позивач не лише міг не укладати додаткової угоди, він мав можливість припинити правовідносини із відповідачем взагалі.

Тому суд першої інстанції правомірно відмовив у визнанні недійсною оскаржуваної додаткової угоди на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України та у вимогах про повернення виконаного за нею на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України (які є похідними). А у апеляційного суду не було правових підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення. Тому постанову слід скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.16 у справі №922/5797/15 в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 30.11.15 щодо стягнення 90252,29 грн. передплати залишити без змін.

В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.16 скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 30.11.15 у справі №922/5797/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. М. Васищак

Г. К. Прокопанич