Постанова ВГСУ від 14.01.2016 року у справі №910/29234/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 року Справа № 910/29234/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дроботової Т.Б.,суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Костенко Т.Ф.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Шевченко О.М. - дов. від 31.12.15, відповідача: Бузань Ю.І. - дов. від 11.01.16, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно, касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постановуКиївського апеляційного господарського судувід02.09.15у справі№910/29234/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доЖитлово-будівельного кооперативу "Хімік-13" третя особаКомунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"простягнення 54428,12 грн.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 11.01.16 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Дроботової Т.Б. - головуючого, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-13" 43893,38 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 5798,14 грн. інфляційних втрат, 2243,73 грн. - 3% річних, 298,20 грн. пені, 2194,67 грн. штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманих послуг з холодного і гарячого водопостачання та водовідведення за період з 01.12.11 до 30.06.14 за договором №03351/4-03 від 07.11.03.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.15 (судді: Босий В.П., Підченко Ю.О., Стасюк С.В.) в позові відмовлено. Місцевий господарський суд установив, що відповідачем повністю оплачені послуги з водопостачання і водовідведення у спірному періоді, вартість яких заявлена до стягнення. Судом було враховано, що умовами спірного договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води та у відповідача не знаходяться на балансі теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.15 (судді: Синиця О.Ф., Зеленін В.О., Шевченко Е.О.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Обґрунтовуючи свої вимоги, товариство наголошує на порушенні судами приписів статей 525, 629 Цивільного кодексу України, статті 6 Господарського кодексу України, статей 1, 8 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", пункту 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.08, положень Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.02 №37, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.04.02 за №403/6691, статей 42, 43, 47, 43, пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на те, що він нараховує відповідачеві за спожиту питну воду та прийняті стоки в межах договору, а тому останній зобов'язаний сплачувати вартість спожитої ним води, яка, в тому числі, використовується для виготовлення гарячої води, а також за стоки холодної і гарячої води. Товариство зазначає, що відповідачем здійснювалися часткові проплати за питну воду для потреб гарячого водопостачання, і це, на його думку, свідчить про визнання відповідачем обов'язку з оплати таких послуг. Скаржник також вважає, що суди безпідставно зарахували кошти, сплачені відповідачем за питну воду для підігріву в оплату вартості води для потреб холодного водопостачання.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.11.03 між ВАТ "АК "Київводоканал" (після зміни найменування - ПАТ "АК "Київводоканал") - постачальником та ЖБК "Хімік-13" - абонентом був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення №03351/4-03. За цим договором постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент, в свою чергу, розрахуватися за них згідно з умовами договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.94. Пунктом 3.4 договору передбачено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (пункт 3.5 договору). Господарськими судами установлено, що за період з 01.12.11 до 30.06.14 за договором №03351/4-03 від 07.11.03 позивачем було надано відповідачеві послуги з водопостачання та водовідведення. Установили господарські суди і те, що відповідач за ці послуги розрахувався повністю, сплативши позивачеві 45224,82 грн. Отже, як установили суди, у відповідача у спірному періоді відсутня заборгованість. Водночас, як було установлено судами, Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" розщеплювало і перераховувало на рахунок позивача отримані від відповідача кошти за комунальні послуги та ним було зараховано 45224,82 грн. в якості оплати холодної води для підігріву. Між тим, в процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії бойлери, теплові пункти, котельні, з яких здійснюється постачання гарячої води, а тому відсутні підстави для нарахування йому плати за таку воду. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-13" 43893,38 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.12.11 до 30.06.14 за договором від 07.11.03, а також 5798,14 грн. інфляційних втрат, 2243,73 грн. - 3% річних, 298,20 грн. пені, 2194,67 грн. штрафу. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для задоволення цих вимог. Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Пунктом 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з приписами статей 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.94 №65 (які були чинними на момент укладення спірного договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України. Згідно з пунктами 1.3, 12.2 цих Правил абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Пунктом 4.1 названих Правил передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води. Разом з тим, з 18.10.08 діють Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.08. Тобто зазначені Правила діяли на момент виникнення спірних правовідносин та, відповідно, повинні застосовуватися сторонами. Пунктами 3.1, 5.2 названих Правил передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу. Відповідно до пункту 3.13 Правил №190 від 27.06.08 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором. Як установили господарські суди, і це підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 43893,38 грн. заборгованості за договором №03351/4-03 від 07.11.03, яка складається з вартості послуг з холодного водопостачання і водовідведення (код 3-645) та вартості води, що використовувалась для виготовлення гарячої і її стоків (код 3-50645), а також інфляційних втрат, річних, пені і штрафу. В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій установили, з підтвердженням матеріалами справи, що відповідач за отримані у спірному періоді послуги з водопостачання та водовідведення розрахувався повністю, сплативши позивачеві 45224,82 грн., тобто у нього відсутній борг. При цьому, кошти, що надходили від відповідача розщеплювалися КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" і перераховувалися постачальнику комунальних послуг (позивачеві). Як установили суди, договір №03351/4-03 від 07.11.03, котрий визначений підставою позову, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води; що теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води перебувають на балансі ПАТ "Київенерго" та відповідачеві не належать, що унеможливлює нарахування останньому плати за таку воду. За таких встановлених обставин, коли відповідач повністю розрахувався за воду і водовідведення за спірний період, суди обґрунтовано відмовили у позові. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Довід скаржника про те, що відповідач повинен сплачувати за воду на підігрів, спростовується матеріалами справи і обставинами установленими судами. Інші доводи касаційної скарги теж визнаються неспроможними, позаяк не спростовують встановленого судами та стосуються переоцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.