ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 926/847/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця", м. Львів (далі - Залізниця),

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016

зі справи № 926/847/15

за позовом квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці, м. Чернівці (далі - Відділ),

до: виконавчого комітету Чернівецької міської ради, м. Чернівці (далі - Виконком);

Залізниці,

про скасування рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності.

Судове засідання проведено за участю представників:

Відділу - не з'яв.,

Виконкому - не з'яв.,

Залізниці - Сури К.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про: визнання незаконним та скасування пункту 2.2.9 рішення Виконкому від 20.12.2005 № 1001/22 про оформлення права державної власності за Залізницею на приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв.м у будівлі літ. "Ф" по вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці; скасування свідоцтва на право власності на приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв.м за зазначеною адресою, зареєстроване за державою у господарському віданні Залізниці.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 (суддя Гончарук О.В.) у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 згадане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2016 постанову апеляційного господарського суду від 20.10.2015 скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 (колегія суддів у складі: Кузь В.Л. - головуючий, Желік М.Б. і Кравчук Н.М.): задоволено апеляційну скаргу Відділу; скасовано рішення місцевого господарського суду; прийнято нове рішення, яким: позов задоволено; визнано незаконним та скасовано пункт 2.2.9 рішення Виконкому від 20.12.2005 № 1001/22 про оформлення права державної власності за Залізницею на приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв.м у будівлі літ. "Ф" по вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці; скасовано свідоцтво на право власності на приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв. м у будівлі літ. "Ф" по вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці, зареєстроване за державою у господарському віданні Залізниці; вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Залізниця просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 з даної справи та залишити в силі рішення господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015. Скаргу мотивовано прийняттям постанови апеляційним господарським судом з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відділ подав до Вищого господарського суду України письмове клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника Відділу та просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Від Виконкому відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з урахуванням такого.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Рішенням Виконкому від 20.12.2005 № 1001/22 "Про присвоєння поштових адрес, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, внесення змін до раніше прийнятого рішення виконкому міської ради із зазначеного питання (делеговані повноваження)" (далі - Рішення № 1001/22), а саме підпунктом 2.2.9 цього рішення, оформлено право державної власності на нежитлові будівлі, що перебувають у господарському віданні Залізниці, в тому числі на приміщення трансформаторної підстанції (далі - ТП) 1-1 площею 7,20 кв.м у будівлі літ. "Ф" по вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці.

Приміщення ТП знаходиться на земельній ділянці, що згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою серії Б№037683 перебуває у користуванні Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району на території м. Чернівці, а власне майно згідно з індивідуальною карткою обліку перебуває на обліку у Відділу, тобто є військовим майном.

У прийнятті Рішення № 1001/22 Виконкомом не взято до уваги відсутність згоди Міністерства оборони України на відчуження спірного військового майна, чим порушено права позивача.

Водночас Залізниця звернулася до суду із заявою про застосування позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що з позовом у цій справі Відділ звернувся 26.05.2015. Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, за яким позовні вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, віднесено до вимог, на які позовна давність не поширюється. Пунктом 3 частини п'ятої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" названого Закону передбачалося, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Згаданий Закон набрав чинності 15.01.2012, а починаючи з 16.01.2015 закінчився встановлений у ньому трирічний строк на звернення до суду особи за захистом порушеного права з відповідним позовом.

Відтак наявні підстави для застосування позовної давності у розгляді даної справи.

У позові слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Позивач зазначив, що 07.04.2015 під час виготовлення технічної документації по будівлі по вул. Чкалова, 17 в м. Чернівці, після отримання копії Рішення №1001/22 йому стало відомо про прийняття Виконкомом згаданого рішення.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № ЕЕМ915678 право власності на нерухоме майно - нежилі будівлі за адресою: м. Чернівці, вул. Чкалова, 17 зареєстровано за державою в особі Міністерства інфраструктури України на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 698138 від 28.12.2005. Даний запис про право власності № 7672251 був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.11.2014 (10:38:45).

За таких обставин позивач міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, з моменту внесення даних щодо права власності на спірний об'єкт нерухомого майна до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, формування якого в частині нерухомого майна здійснюється з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто лише з 13.11.2014 (10:38:45).

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого права в даній справі в межах позовної давності та, відповідно, задовольнив позовні вимоги.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Рішення № 1001/22 та свідоцтва про право власності на спірне майно (ТП).

Попередні судові інстанції, з'ясувавши, що: приміщення ТП знаходиться на земельній ділянці, що згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою перебуває у користуванні Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району на території міста Чернівці, а власне майно згідно з індивідуальною карткою обліку перебуває на обліку у Відділу, тобто є військовим майном; матеріали справи не містять доказів згоди Міністерства оборони України при прийнятті Виконкомом Рішення №1001/22 на відчуження спірного військового майна, - дійшли висновку щодо наявності порушення права позивача.

Однак даний висновок є передчасним, оскільки не ґрунтується на повному з'ясуванні обставин справи.

Згідно з положеннями ГПК України:

- правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42);

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина перша статті 33).

- оцінка доказів здійснюється господарським судом на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності (частина перша статті 43).

Як зазначено у пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Прийняті судові рішення цим вимогам не відповідають.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам Залізниці та поданим на їх підтвердження доказам стосовно того, що: 24.10.1991 укладено установчий договір між Фондом державного майна України та Львівською залізницею, відповідно до пункту 5 якого Фонд державного майна України закріпив за Залізницею статутний фонд, основні фонди та оборотні засоби; приміщення ТП складає інфраструктуру залізничного транспорту та відображене на балансі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дистанція електропостачання" ДТГО "Львівська залізниця" згідно з інвентарною карткою для обліку основних засобів №49; вказаний об'єкт відповідно до інвентаризаційних карток перебуває на балансі Залізниці з 25.01.1968 й по теперішній час.

Відповідні обставини не отримали оцінки та не знайшли свого відображення у висновках та мотивах попередніх судових інстанцій.

Водночас висновок про застосування чи незастосування позовної давності може бути зроблений судом лише після з'ясування обґрунтованості чи необґрунтованості заявлених позовних вимог по суті.

Не встановивши, таким чином, обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, згідно з пунктом 3 статті 1119 та частиною першої статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має також бути вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 зі справи № 926/847/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Палій