ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 914/508/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіВладимиренко С.В. - доповідач,суддівДемидової А.М., Шевчук С.Р.розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016р.та рішеннягосподарського суду Львівської області від 05.05.2016р.у справі№914/508/16 господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до відповідачів1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна"провизнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №25/02/15 від 25.02.2015р.

за участю представників:

позивача: Перцева Д.П.;

відповідача - 1: не з'явились;

відповідача - 2: Бауліної В.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.05.2016 р. (суддя Ділай У.І.) у справі № 914/508/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016р. (головуючий суддя: Давид Л.Л., судді: Кордюк Г.Т., Матущак О.І.) відмовлено Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» у задоволенні позову до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Камаз-Україна» про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №25/02/15 від 25.02.2015 р.

Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 05.05.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Камаз-Україна" зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог заявника касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, залишивши без змін законні рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.09.2010р. між Відкритим акціонерним товариством "УніКредит Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство «Агро-Союз» (надалі позичальник) укладено кредитний договір №126-СВ, відповідно до п.1.1. якого (в редакції додаткової угоди № 14 від 30.01.2015 р. Банк надає Позичальнику фінансування з загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015 р.

Разом з тим, як встановлено судами, у пункті 8.3. кредитного договору (в редакції додаткової угоди №11 від 09.12.2013 р. до договору кредиту) сторони погодили, що Позичальник без попередньої письмової згоди Банку зобов'язується не здійснювати, зокрема, одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб.

Підставою для виникнення спору у даній справі, стало те, що 25.02.2015р. відповідач-1 всупереч зазначеному п.8.3. кредитного договору уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Камаз-Україна (відповідачем-2) договір поворотної фінансової допомоги №25/02/15, відповідно до умов якого відповідач-2 зобов'язався передати відповідачу-1 поворотну фінансову допомогу в розмірі 25000000 грн., а відповідач-1 зобов'язався повернути грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором.

Як встановлено судами, згідно платіжного доручення № 163 від 07.08.2015р., відповідач-2 надав відповідачу-1 поворотну фінансову допомогу у розмірі 25000000 грн. Відтак, згідно доводів позивача, що зазначені у позовній заяві, останній вважає, що уклавши оспорюваний договір відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобов'язаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту за кредитним договором №126-СВ від 03.09.2010р. та виконанню зобов'язань відповідачем-1 за кредитним договором. Договір поворотної фінансової допомоги від 25.02.2015 р. порушує права та інтереси Банку, оскільки укладений без належної згоди Банку на таке укладення, в тому числі, направлений на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень, спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника, тому просить визнати зазначений договір недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що недотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" умов порядку погодження з Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України. Крім того, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору зважаючи на відмову у включенні грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до реєстру вимог кредиторів у справі № 914/3604/15.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.

Відповідно до статті 6 та ч.1 статті 43 Господарського кодексу України одним з принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Як роз'яснено у п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Отже, звертаючись до суду, заявник повинен довести наявність порушеного права у спосіб, визначений законом.

За змістом частин першої, другої та дев'ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.10.2015р. господарським судом Львівської області порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "ВП "Агро-Союз", а ухвалою господарського суду Львівської області від 01.03.2016р. у справі №914/3604/15 ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні його грошових вимог у сумі 134588582,51 грн. до реєстру вимог кредиторів.

Місцевим та апеляційним господарськими судами, враховуючи, що ПАТ "Укрсоцбанк" не визнано кредитором у справі про банкрутство ТОВ "ВП "Агро-Союз", обґрунтовано спростовано посилання позивача про порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного правочину, яке спрямовано на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень, спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника у справі про банкрутство ТОВ "ВП "Агро-Союз".

Враховуючи викладене та встановивши, що позивачем не доведено факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору, оскільки ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "ВП "АГРО-СОЮЗ", а недотримання ТОВ "ВП "АГРО-СОЮЗ" умов порядку погодження з ПАТ "Укрсоцбанк" укладення оспорюваного договору може мати наслідком відповідальність позичальника за Кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, визначених ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк".

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити.

У ч.1 ст.207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 Цивільного кодексу України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини.

Згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Таким чином, фактичне включення певних зобов'язань, які будуть обмежувати права та свободи інших учасників господарських відносин, які цей договір не укладали і не підписували, є таким, що не відповідає зазначеним вище нормам чинного в Україні законодавства.

В силу наведених положень законодавства визнанню недійсним підлягає, зокрема, господарське зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Вказані положення обмежують укладення так званих "позастатутних правочинів".

Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду. Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

Водночас, у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про те, що статутні та установчі документи позивача та відповідача, на підставі яких ними здійснюється господарська діяльність, або певні положення законодавства, або належним чином оформлені договірні відносини передбачають їх повноваження на укладення угод, які надавали б їм право вимагати від третіх осіб не вчиняти дії, не заборонені законом.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з доводами ТОВ "Камаз-Україна", викладеними у відзиві на касаційну скаргу про те, що позивачем не вірно тлумачиться поняття "господарська компетенція", а відтак, доводи його касаційної скарги в цій частині є помилковими та такими, що не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Водночас, не можуть бути прийняті в якості підстави для зміни та/або скасування оскаржуваних судових актів посилання заявника касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №908/4804/14, оскільки відповідно до висновків, здійснених у ній, Верховний суд України, врахувавши положення ст.ст. 4, 104, 110-112 Цивільного кодексу України, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, а також норм Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника, не здійснював правових висновків стосовно неможливості (заборони) розгляду господарським судом, в якому перебуває справа про банкрутство боржника, спору про визнання правочину недійсним за участю боржника у порядку позовного провадження. Натомість, на підтвердження зазначеної позиції свідчить постанова Верховного суду України від 24.06.2015р. у справі №915/55/14.

Згідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства та не спростовують правильності здійснених судами висновків, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови суду попередньої інстанції, а доводи про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у суді касаційної інстанції та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище вимоги ст.1117 Господарського процесуального кодексу України

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016р. у справі №914/508/16 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук