ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 910/22156/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Малетича М.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Державної фінансової інспекції Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.06.2016у справі№ 910/22156/15 Господарського суду міста Києваза позовомДержавної фінансової інспекції УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Айкюжн",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів Українипро за участю від позивача: від відповідача: від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:стягнення 128604,71 грн., ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 у справі № 910/22156/15 (суддя Турчин С. О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/22156/15 (у складі колегії суддів: Отрюха Б. В. - головуючого, Михальської Ю. Б., Тищенко А. І.) рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 у справі № 910/22156/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/22156/15, Державна фінансова інспекція України звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/22156/15, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державної фінансової інспекції України в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" 21.11.2012 визнано переможцем відкритих торгів по закупівлі послуг для Міністерства екології та природних ресурсів України (предмет закупівлі: 1.1 01 Дослідження та розробки в галузі фізико-математичних наук ("створення, постійне оновлення та функціонування банку даних найкращих доступних технологій та методів керування, що застосовуються для зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин та парникових газів (2 етап) ").

Наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" 22.11.2012 створено робочу групу проекту та розпочато роботи по проекту відповідно до тендерної документації відкритих торгів.

Між замовником - Міністерством екології та природних ресурсів України в особі заступника Міністра - керівника апарату Мормуля Д.Д., що діє на підставі Положення про Міністерство, та виконавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" в особі директора Дешевого О.А., що діє на підставі статуту, 21.12.2012 укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 118/270/12/2.

За умовами п. 1.1 договору виконавець зобов'язувався у 2012 році надати послуги з виконання науково-дослідних робіт, проведення досліджень та розробок в галузі фізико-математичних наук (створення, постійне оновлення та функціонування банку даних найкращих доступних технологій та методів керування, що застосовуються для зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин та парникових газів (2 етап), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору встановлено, що ціна договору становить 243000,00 грн. без ПДВ. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату наданих послуг та підписання сторонами акта здавання-приймання наданих послуг.

Відповідно до п. 6.3.4 договору після надання послуг виконавець надає замовнику три комплекти наукової технічної продукції (звіт), передбаченої технічним завданням та умовами договору; акт здавання-приймання наданих послуг, у тому числі кошториси фактичних витрат з розшифруванням за статтями, включаючи кошториси фактичних витрат від співвиконавців. Акти звірки розрахунків, акти здавання-приймання необоротних активів.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з дати підписання і діє до 28.12.2012.

Між сторонами підписано додаток № 3 до договору "Калькуляція кошторисної вартості роботи", відповідно до якої договірна ціна становить 243000,00 грн.

На виконання умов договору відповідачем виконано, а Міністерством екології та природних ресурсів України прийнято обумовлені договором послуги, що підтверджується актом № 1 здавання-приймання наданих послуг від 27.12.2012, який підписаний уповноваженими представниками сторін договору без зауважень.

Крім цього, між сторонами договору 27.12.2012 підписано акт приймання необоротних активів.

Міністерство екології та природних ресурсів України 25.02.2013 повністю розрахувалося з Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" за надані послуги відповідно до договору № 118/270/12/2.

Державною фінансовою інспекцією України на виконання ухвал Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2014 № 757/28762/14-к та від 28.10.2014 № 757/30710/14-к проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України, про що складено акт від 14.11.2014 № 31-21/47.

У зазначеному акті встановлено, що з метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку Міністерства екології та природних ресурсів України, проведено зустрічну звірку в Товаристві з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН", який був виконавцем науково-дослідних робіт за бюджетною програмою 2401270 "Здійснення природоохоронних заходів". Проведеною зустрічною звіркою із Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" встановлено факт не підтвердження первинними документами витрат, включених Товариством до калькуляцій кошторисної вартості за договором № 118/270/12/2, укладеним з Міністерством екології та природних ресурсів України на загальну суму 128 604,71 гривні.

Під час проведення зустрічної звірки встановлено, що до акта здавання - приймання наданих послуг за договором № 118/270/12/2 Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" включено витрати на оплату праці за грудень 2012 на суму 121455,30 грн. та відрахування внесків на соціальні заходи (36,77% від заробітної плати) на суму 44659,11 грн. При цьому, відповідно до розрахунково-платіжної відомості з оплати праці за грудень 2012, сума понесених витрат Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" на оплату праці працівників за період з 21.12.2012 по 27.12.2012 (7 календарних днів) становить 27425,39 грн. (121455,30 грн. * 7/31) та відрахування внесків на соціальні заходи становить 10084,31 грн. (27425,39 грн. * 36,77/100).

За твердженням позивача, відповідачем завищено вартість послуг щодо створення науково - дослідної роботи за вказаним договором на загальну суму 128604,71 грн., внаслідок чого державному бюджету в особі Міністерства екології та природних ресурсів України завдано збитків суму 128604,71 грн.

В свою чергу, Міністерство екології та природних ресурсів України відмовилось від підписання акта від 14.11.2014 № 31-21/47.

Позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути суму збитків у розмірі 128604,71 грн. з відповідача в дохід Державного бюджету України.

У позовній заяві Державною фінансовою інспекцією України зазначено, що відповідачем неправомірно завищено вартість послуг щодо створення науково-дослідної роботи за вказаним договором на загальну суму 128604,71 грн., що відображено в акті від 14.11.2014 № 31-21/47.

Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙКЮЖН" повністю виконало свої зобов'язання за договором № 118/270/12/2 від 21.12.2012, про що свідчить підписаний сторонами акт № 1 здавання-приймання наданих послуг від 27.12.2012 та акт приймання необоротних активів. Відповідач вказує на відсутність зауважень та претензій до об'ємів, переліку, строків, вартості послуг від позивача.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судами встановлено, що за своїм змістом даний договір про закупівлю послуг за державні кошти від 21.12.2012 № 118/270/12/2 є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Судами встановлено, що у п. 3.1 договору сторонами погоджено, що ціна договору становить 243000,00 грн. без ПДВ. Сторонами підписано додаток № 3 до договору "Калькуляція кошторисної вартості роботи", відповідно до якої договірна ціна становить 243000,00 грн.

Під час укладення договору № 118/270/12/2 від 21.12.2012 сторонами на основі вільного волевиявлення погоджено умови щодо ціни, договір укладено за результатами проведення конкурсних торгів, результати яких у встановленому законодаством порядку не оскаржувались, доказів протилежного суду не надано.

Крім цього, під час дії договору № 118/270/12/2 від 21.12.2012 сторони не скористались правом, наданим п. 3.2 договору щодо зменшення договірної ціни.

Відповідно до ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що посилання позивача на результати перевірки, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами правочину та не можуть ніяким чином їх змінювати, а є лише підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому законом порядку. Аналогічну позицію наведено у постановах від 17.06.2014, від 10.02.2015 та від 04.03.2015 Вищого господарського суду України у справах № 910/20699/13, № 906/1193/14 і № 904/5477/14.

Крім цього, Міністерством екології та природних ресурсів України, акт ревізії від 14.11.2014 № 31-21/47 не підписано, жодних вимог до відповідача щодо завищення вартості наданих послуг не заявляло, відносини, які виникли з № 118/270/12/2 про закупівлю послуг за державні кошти, стосуються тільки сторін договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Пунктами 1, 7, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкта контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.

Звертаючись до суду з позовом, Державною фінансовою інспекцією України зазначено, що кошти у розмірі 128604,71 грн. є збитками, що завдані Державному бюджету України в особі Міністерства екології та природних ресурсів України.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення збитків та види збитків дано законодавцем у статті 22 Цивільного кодексу України та розширеному тлумаченню вони не підлягають. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

З огляду на положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, від 04.07.2011 у справі № 51/250.

Пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, що полягають, як вбачається із позовної заяви, із втрат у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю послуг, покладає на позивача обов'язок довести наявність складових, визначених наведеними нормами.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вказаних норм тягар доказування тієї чи іншої обставини покладається виключно на сторону, яка посилається на ті чи інші обставини, в даному випадку, доказування позивачем, що надало б правові підстави для стягнення з відповідача збитків.

Судами встановлено, що позивачем всупереч наведених норм, не надано доказів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, а також в чому саме це виявляється.

Судом враховано волевиявлення сторін на момент укладення договору на настання певних юридичних наслідків, добровільність дій при укладенні спірного договору, а також відсутність зауважень до вартості послуг, що підтверджується підписаним в двосторонньому порядку акта № 1 здавання-приймання наданих послуг від 27.12.2012 та акта приймання необоротних активів від 27.12.2012.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідив обставини справи, надав їм належну правову оцінку, дійшов до правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/22156/15 Господарського суду міста Києва прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/22156/15 Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/22156/15 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/22156/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Грек Б. М. Малетич М. М.