ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 905/3377/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кролевець О.А.,

Малетича М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Релігійної православної громади " Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2016 року

та на рішення господарського суду Донецької області від 06 вересня 2016 року

у справі № 905/3377/15

господарського суду Донецької області

за позовом Горлівської Єпархії Української Православної Церкви

до Релігійної православної громади " Свято- Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області"

про визнання недійсним рішення

за участю представників

позивача - Захарченко Ю.О.

відповідача - не з'явився

вільний слухач - Шутова К. В.

ВСТАНОВИВ:

Горлівська Єпархія Української Православної Церкви звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Релігійної Православної громади "Свято-Стрітенської Парафії Донецької Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату міста Костянтинівки Донецької області" про визнання недійсним рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 липня 2015 року проведені Парафіяльні збори відповідача, на яких прийняті рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та про затвердження Статуту релігійної громади. Зазначені рішення позивач вважав недійсними, оскільки вони, на його думку, прийняті з порушенням вимог Статуту відповідача а також положень Статуту про управління Української Православної Церкви.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06 вересня 2016 року (судді Говорун О.В., Сковородіна О.М., Харакоз К.С.) залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2016 року (судді Агапов О.Л., Будко Н.В., Сгара Е.В.) у справі № 905/3377/15 позов Горлівської Єпархії Української Православної Церкви до Релігійної Православної громади "Свято-Стрітенська Парафія Донецької Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату міста Костянтинівки Донецької області" задоволено повністю.

Визнані недійсними рішення прийняті 10 липня 2015 року Парафіяльними зборами релігійної православної громади "Свято-Стрітенська Парафія Горлівської Єпархії Української Православної церкви міста Костянтинівки Донецької області".

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Релігійна православна громада "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2016 року та рішенням господарського суду Донецької області від 06 вересня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Крім того, 07 грудня 2016 року до канцелярії Вищого господарського суду України надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що постановою Вищого господарського суду України від 08 листопада 2016 року у справі № 905/904/16 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 липня 2016 року та рішення господарського суду Донецької області від 16 травня 2016 року, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, з огляду на зазначене позивач просить зупинити касаційне провадження у справі № 905/3377/15 до вирішення справи № 905/904/16, оскільки, на його думку, справи пов'язані між собою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відхилила вищезазначене клопотання про зупинення касаційного провадження, оскільки відповідно до ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, а тому скерування справи на новий розгляд до суду яким можуть бути встановлення будь-які нові обставини під час розгляду справи № 905/904/16 не перешкоджають розгляду касаційної скарги у справі № 905/3377/15, оскільки вони не можуть вплинути на подання та оцінку доказів у даній справі у суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у даній справі є позовні вимоги Горлівської єпархії Української православної церкви до Релігійної православної громади "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області" про визнання недійсними рішення, прийнятих 10 липня 2015 року, на яких прийняті рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та про затвердження Статуту релігійної громади.

За змістом статей 1 та 2 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України; господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов, як участь у спорі відповідних суб'єктів, наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують під час розгляду справ практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці (див., між іншим, "Пудас проти Швеції", рішення від 27 жовтня 1987 року), спір щодо "права", про яке можна стверджувати - принаймні на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції має визначатися не лише за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи. Відповідно, вирішальним для визначення того, чи стосується справа прав цивільного характеру, є безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду (див. "Кьоніг проти Німеччини", рішення від 28 червня 1978 року). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (див. "Сокуренко і Стригун проти України", рішення від 20.07.2006р.). У рішенні зі справи "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Проте, ані місцевим господарським судом, ані апеляційною інстанцією не було надано з цього приводу належної правової оцінки з огляду на характер спірних правовідносин та їх учасників.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-33, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи з урахуванням правової природи спірних рішень, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної православної громади " Свято- Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 10 серпня 2016 року господарського суду Донецької області від 06 вересня 2016 року скасувати.

3. Справу № 905/3377/15 передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді О. А. Кролевець

М. М. Малетич