ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 910/25720/14

Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постановувід 03.08.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/25720/14за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бір-майстер" провизнання договору недійсним,за участю представників: позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6відповідача -Телегуз Ю.В.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2014 у справі № 910/25720/14 (Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бір-майстер" (далі-відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2013 №БМ-9-13.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 47, 33, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вказує про не врахування судами попередніх інстанцій обставин, якими обґрунтовано позов, а саме, що спірний договір ОСОБА_4 не підписувався і товар за ним не отримувався, оскільки 18.01.2013 він перебував за кордоном, у зв'язку з чим вважає наявними підстави для визнання договору купівлі-продажу від 18.01.2013 №БМ-9-13 недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бір-майстер" (продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу №БМ-9-13 від 18.01.2013, за умовами якого продавець зобов'язується продати у власність покупцеві товари народного споживання вітчизняного та імпортного виробництва, а покупець зобов'язується прийняти зазначений вище товар і оплатити його вартість відповідно до умов цього договору (п.1.1 договору); договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року (п.11.1 договору).

На виконання умов договору відповідач за видатковими накладними від 23.01.2013 №СК-038733 та №СК-038732 поставив позивачеві товар на суми 3569,52грн та 6228,48грн відповідно.

Позивач, зазначаючи про те, що він не підписував договір купівлі-продажу № БМ-9-13 від 18.01.2013, товар за ним не отримував, своїх повноважень щодо підписання вказаного договору та прийняття товару іншим особам не надавав, звернувся до господарського суду з позовом про визнання вказаного правочину недійсним, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 203, 207, 208, 215 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивачем не доведено неможливості підписання договору до дати його підписання відповідачем або після його фактичного виконання, що не суперечить вимогам ні закону, ані звичаям ділового обороту, а також протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, отже, її відтиск на спірному договорі та видаткових накладних, яким засвідчено справжність підпису, спростовує доводи позивача про те, що вказаний правочин ним не вчинено та не прийнято його виконання. Також, попередні судові інстанції зазначили, що факт укладення договору №БМ-9-13 від 18.01.2013, в порядку ст. 35 ГПК України, підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2943/14, яке набрало законної сили і яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бір-майстер" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та стягнено з останнього 9798грн заборгованості за товар, поставлений за вказаними вище накладними на виконання спірного договору, 10777,80грн штрафу, 288,30грн 3% річних та 1778,67грн витрат по сплаті судового збору. Крім того, обґрунтовуючи висновок про відмову в позові, суд апеляційної інстанції послався на висновок комплексної судово-технічної та почеркознавчої експертизи документів, проведеної під час здійснення апеляційного провадження, відповідно до якої відбиток печатки на договорі та накладних проставлено печаткою позивача.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права або охоронювані законом інтереси позивача.

Разом з тим, як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, що поряд з висновками проведеної у справі комплексної судово-технічної та почеркознавчої експертизи про те, що відбиток печатки, проставлений на договорі та видаткових накладних, є відбитком печатки позивача, засвідчує участь останнього у спірному господарському зобов'язанні.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення у справі №910/2943/14 про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 боргу за товар, поставлений за спірним договором по видаткових накладних від 23.01.2013 №СК-038733 та №СК-038732, набрало законної сили і не оскаржене останнім, а, отже, факт укладення спірного договору та отримання позивачем товару за цим договором є преюдиціальним.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Доводи позивача про те, що станом на 18.01.2013 він перебував за межами України та фізично не міг підписати спірний договір та отримати товар на його виконання, були правомірно відхилені попередніми судовими інстанціями, оскільки, за встановленими судами обставинами, підписати та засвідчити печаткою договір купівлі-продажу №БМ-9-13 від 18.01.2013 позивач фактично міг пізніше після повернення в Україну 25.01.2013, що не суперечить звичаям ділового обороту та вимогам чинного законодавства України, а тому його посилання на довідку Державної прикордонної служби України № 254/С-2421 від 19.05.2014 може підтверджувати лише факт відсутності ОСОБА_4 на території України у період з 16.01.2013 по 25.01.2013, втім не може бути доказом того, що договір з його сторони взагалі не міг бути підписаним, а також скріплений його печаткою.

Посилання скаржника як на підставу для визнання недійсним спірного правочину на висновок проведеної у справі експертизи про відсутність особистого підпису ОСОБА_4 на спірному договорі, оскільки такий виконано за допомогою рельєфного кліше "факсиміле", колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на дату укладення спірного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Норма ч. 3 цієї статті передбачає, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 пункту вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені законодавчі приписи щодо оформлення правочинів та первинних документів передбачають можливість факсимільного відтворення підпису на правочині та можливість використання "інших даних" в реквізитах документа, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції у інший спосіб, ніж внаслідок проставлення особистого підпису, а відтак, враховуючи встановлення факту скріплення підпису ОСОБА_4 як на спірному договорі, так і на видаткових накладних, поставлених за допомогою факсиміле, оригінальною печаткою, належною саме позивачеві, чим фактично засвідчуються справжність/дієвість такого підпису, колегія суддів відхиляє вказані вище доводи касаційної скарги.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи, що позивач не довів за допомогою належних і допустимих доказів наявність підстав, з якими приписи конкретних норм законодавства пов'язують недійсність договору, висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові є законними та обґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а зводяться до намагання надати їм перевагу та переоцінити встановлені судами обставини, що за приписами ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 у справі Господарського суду міста Києва № 910/25720/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк