ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 903/384/15 Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скаргиОСОБА_4на постановувід 26.06.2015Рівненського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Волинської області № 903/384/15за позовомПриватного підприємства "Виробничо-комерційної фірми "Домінанта"до Луцької міської радитреті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. ОСОБА_4; 2. ОСОБА_5; 3. ОСОБА_6; 4. ОСОБА_7провизнання незаконними та скасування рішень Луцької міської ради від 25.03.2015 №№ 72/17, 72/18,за участю представників: позивача - Фещенко С.Д., Яценюк О.В., Бордюженко Е.Р.відповідача - третьої особи -1 - третьої особи -2 - третьої особи -3 - третьої особи -4 -не з'явились ОСОБА_4, ОСОБА_11 не з'явились не з'явились не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.05.2015 у справі №903/384/15 (суддя Кравчук А.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Виробничо-комерційної фірми "Домінанта" (далі-позивач) до Луцької міської ради (далі-відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 (далі - третя особа-1), ОСОБА_5 (далі - третя особа-2), ОСОБА_6 (далі - третя особа-3), ОСОБА_7 (далі - третя особа-4), про визнання незаконними та скасування рішення Луцької міської ради від 25.03.2015 № 72/17 "Про припинення Виробничо-комерційній фірмі "Домінанта" права постійного користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1" та рішення від 25.03.2015 №72/18 "Про надання громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".

Рівненський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 26.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., судді Мельник О.В., Грязнов В.В.) рішення місцевого господарського суду скасував, прийнявши нове рішення про визнання незаконними та скасування рішення Луцької міської ради №72/17 від 25.03.2015 "Про припинення Виробничо-комерційній фірмі "Домінанта" права постійного користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1" та рішення Луцької міської ради № 72/18 від 25.03.2015 "Про надання громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".

ОСОБА_4, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, в поданій касаційній до Вищого господарського суду касаційній скарзі просить її скасувати, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 5 ст. 116, ст. ст. 141, 144 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ч. 3 ст. 3 Закону України "Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності".

Зокрема, скаржник зазначає, що спірна земельна ділянка використовувалась позивачем не за цільовим призначенням, оскільки замість будівництва житлового кварталу вказана ділянка використовується для проїзду та проходу до індивідуальних житлових будинків. Крім того, скаржник вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт нецільового використання землі мав бути підтверджений матеріалами справи про адміністративне правопорушення, оскільки, за його твердженням, Законом України "Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності" встановлено заборону Державній інспекції сільського господарства у Волинській області здійснювати заходи державного нагляду щодо діяльності позивача.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Представники відповідача, третіх осіб-2, 3, 4 не скористалися своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 24.09.2015.

Скаржником, присутнім в судовому засіданні касаційної інстанції, подано клопотання про відкладення розгляду його скарги на іншу дату в зв'язку з необхідністю надання додаткових письмових пояснень, втім клопотання колегією суддів відхиляється з підстав його необґрунтованості та відсутності обставин, визначених ст. 77 ГПК України.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача та третьої особи-1, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Луцької міської ради №433 від 31.07.2001 "Про надання в постійне користування Виробничо-комерційній фірмі "Домінанта" земельної ділянки на АДРЕСА_1" затверджено ВКФ "Домінанта" проект відведення та надано в постійне користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 1,23 га для будівництва житлового кварталу "Вишенька".

Надалі, в зв'язку з добровільною відмовою позивача від користування частиною цієї земельної ділянки, внесені відповідні до виданого позивачеві Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №512 від 24.11.1999, внаслідок чого в постійному користуванні позивача залишилась земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,1290 га з цільовим призначенням - для будівництва житлового кварталу "Вишенька".

Рішенням Луцької міської ради № 72/17 від 25.03.2015 припинено позивачеві право постійного користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 площею 0,1290 га у зв'язку з її використанням не за цільовим призначенням. Рішення вмотивоване, зокрема, нормою ст. 142 Земельного кодексу України.

Рішенням Луцької міської ради № 72/18 від 25.03.2015 "Про надання громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1" надано вказаним громадянам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди для обслуговування жилих будинків, господарських будівель на АДРЕСА_1 площею 0,1290 га, з земель комунальної власності.

Зазначаючи про те, що Луцька міська рада не мала права для припинення права постійного користування земельною ділянкою з підстав її нецільового використання, оскільки такі обставини компетентними органами не встановлювалися і фактично відсутні, Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" звернулося до господарського суду з цим позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 144, 149 Земельного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, пославшись на лист Державної інспекції сільського господарства у Волинській області №01-12/213 від 10.02.2015, відповідно до якого під час проведення візуального огляду спірної земельної ділянки встановлено її використання для під'їзду до індивідуальних житлових будинків їх власниками, вказавши також, що позивачем не доведено факту будівництва житлового кварталу "Вишенька" на спірній земельній ділянці, дійшов висновку, що спірні рішення прийняті міською радою з дотриманням відповідних законодавчих приписів, у зв'язку з чим в позові відмовив.

Суд апеляційної інстанції з висновками місцевого господарського суду не погодився та зазначив, що перевірка дотримання позивачем вимог земельного законодавства на земельній ділянці площею 0,1290га по АДРЕСА_1 Державною інспекцією сільського господарства у Волинській області не проводилася, а, отже, за обставин ненадання відповідачем належних доказів в підтвердження факту нецільового використання земельної ділянки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення позивачеві права постійного користування земельною ділянкою та, відповідно, про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Стаття 141 Земельного кодексу України встановлює наступні підстави припинення права користування земельною ділянкою: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При цьому, порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано статтею 144 Земельного кодексу України. Вказана стаття визначає, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі не усунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Згідно зі ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Законом, яким передбачені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Органи, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, дотриманням законодавства про охорону земель, визначенні статтею 5 цього Закону, відповідно до якої державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Отже, як вірно зазначено апеляційним господарським судом, факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням повинен бути підтверджений належними доказами, а саме: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протоколом про адміністративне правопорушення, приписом (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), актом обстеження земельної ділянки. Після дотримання процедури, передбаченою частиною 1 статті 144 Земельного кодексу України, інспектор має право ініціювати перед відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування розгляд питання про припинення права постійного користування.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів проведення Державною інспекцією сільського господарства у Волинській області перевірки дотримання вимог земельного законодавства ПП "ВКФ "Домінанта" на земельній ділянці площею 0,1290га по АДРЕСА_1 у м. Луцьку.

При цьому, вказані обставини були підтверджені листом Державної інспекції сільського господарства у Волинській області №01-14/646 від 15.04.2015, в якому інспекція повідомляє, що протягом вересня 2014р. - квітня 2015р. нею перевірок дотримання позивачем вимог земельного законодавства на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у м. Луцьку не проводилось.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання та інше.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7 вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними

Відтак, враховуючи, що перевірка дотримання ПП "ВКФ "Домінанта" вимог земельного законодавства на земельній ділянці площею 0,1290га по АДРЕСА_1 інспекцією не проводилася, інших допустимих доказів в підтвердження факту саме нецільового використання земельної ділянки (а не невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням, що не є тотожними правовими термінами) відповідачем в обґрунтування підстав прийняття спірного рішення не надано, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про незаконність припинення права позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 0,1290га по АДРЕСА_1 у м. Луцьку.

Посилання скаржника на приписи Закону України "Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності", яким, за його твердженнями, встановлено заборону Державній інспекції сільського господарства у Волинській області здійснювати заходи державного нагляду щодо позивача, колегією суддів відхиляються, оскільки вказаний Закон визначає особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб та не регулює відносини здійснення державного контролю у сфері використання та охорони земель, правові засади якого встановлено, зокрема, Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Земельним кодексом України, якими визначаються конкретні підстави та механізм припинення права землекористування внаслідок правопорушення, встановленого саме за результатами здійснення державного контролю у сфері використання та охорони земель, без виключень відносно конкретних суб'єктів, адже об'єктом державного контролю є всі землі в межах території України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Оскільки рішення Луцької міської ради № 72/17 від 25.03.2015 "Про припинення Виробничо-комерційній фірмі "Домінанта" прийнято з порушенням законодавчо визначеної процедури та правомірно визнано незаконним судом апеляційної інстанції, право позивача на користування земельною ділянкою площею 0,1290 га не може вважатись таким, що припинилось внаслідок ухвалення міськрадою незаконного рішення, відтак прийняте Луцькою міською радою наступне рішення №72/18 від 25.03.2015 "Про надання громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1" також обґрунтовано визнано незаконним та скасовано апеляційним господарським судом як таке, що порушує право позивача володіти та користуватися наданою йому в постійне користування земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання незаконними та скасування рішень Луцької міської ради від 25.03.2015 №№ 72/17, 72/18 ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі суд апеляційної інстанції не припустився порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 у справі Господарського суду Волинської області № 903/384/15 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк